Постанова 4852 № 280/2639/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 280/2639/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (суддя Максименко Л.Я., повне судове рішення складено 30.06.2020) у справі №280/2639/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,- в с т а н о в и В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила: - визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району в наданні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ; - зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу по народженню дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передбачену статтею 10 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми». В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку на непідконтрольній українській владі території у м.Макіївка Донецької області. Зазначає, що 15.10.2020 разом з дитиною взята на облік та отримала статус внутрішньо переміщеної особи. В жовтні 2019 року вона звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, однак отримала відмову. Позивач вважала таку відмову відповідача протиправною, зазначаючи те, що відсутність за місцем проживання не може позбавляти особу права на отримання допомоги через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року адміністративний позов задоволено, а саме: визнано протиправними та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району №445295 від 01.11.2019 про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги по народженню дитини; зобов`язано Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми». Задовольняючи позов, суд першої інстанції фактично виходив з того, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивачка має право на отримання допомоги при народженні дитини і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше 12 місяців з дня народження дитини, а позивачем вказаний строк пропущено, що унеможливлює, за позицією заявника, призначення позивачу спірної допомоги. Скаржник також зауважує, що коли позивачем отримувалось свідоцтво про народження українського зразку на підконтрольній українській владі території - 15.11.2018, ще не закінчився встановлений законодавством термін для оформлення допомоги при народженні дитини. Зазначає, що пересування з тимчасово окупованої території України на підконтрольну територію відбувається вільно за умови пред`явлення визначених законом документів. Також відповідач вказує, що за приписами Порядку №1751 призначення та виплата державної допомоги сім`ям з дітьми здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві та м.Севастополі держдадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання заявника. Оскільки ні того, ні іншого позивач в місті Запоріжжі не має, що підтверджується Актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, скаржник вважає, що відмова у призначенні позивачу спірної допомоги з підстав не підтвердження фактичного мешкання матері з дитиною за вказаною у заяві адресою є цілком обгрунтованою. Крім цього, скаржник зазначає, що рішенням управління довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб позивача ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_2 скасовані, отже такий статус вони не мають. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила доньку - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 15.11.2019. Згідно довідок від 15.10.2019 №2302-5000212781 та №2302-5000212730 позивач та її донька взяті на облік як внутрішньо переміщені особи з Донецької області, м.Донецьк, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 . Позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському районі із заявою від 15.10.2019 про виплату допомоги при народженні дитини. 01.11.2019 Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району прийнято рішення №445295 про відмову в призначенні виплати допомоги при народженні дитини з підстав порушення строку звернення за такою допомогою та не підтвердження фактичного місця проживання матері з дитиною. Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з позовом до суду. За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Соціальний захист є конституційною гарантією громадян України відповідно до статті 46 Конституції України. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до частини 1 статті 13 цього Закону з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII) та іншими законами України. Статтею 3 Закону №2811-XII визначені види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини. Відповідно до ст. 10 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. За приписами ст. 11 Закону №2811-XII для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Зазначені норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001р. Як свідчать матеріали справи, зокрема, підставою для відмови в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини стало звернення позивачки із заявою про призначення такої допомоги зі спливом 12-місячного строку з дня народження дитини (дата народження дитини - липень 2018, а звернення відбулося у жовтні 2019 року). Колегія суддів бере до уваги доводи відповідача, що нормами Закону №2811-XII та Порядку №751 визначено певні обмеження, які стосуються строку подання заяви про призначення державної допомоги при народженні дитини, який в спірному випадку позивачем пропущено. Разом з тим, встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачка з об`єктивних причин не мала змоги звернутися до органу соціального захисту населення з відповідною заявою в межах визначеного законом строку, оскільки разом і з дитиною проживала на тимчасово окупованій території. Так, дитина позивачки народилася на території міста Макіївка Донецької області, яке віднесено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р. Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей визнано тимчасово окупованими територіями. Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII, тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції України та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року. Статус внутрішньо переміщеної особи позивачка отримала 15 жовтня 2019 року та в цьому ж місяці звернулася до відповідача із заявою про призначення спірної допомоги. Згідно частини 1 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. В силу частини 1 статті 18 вищезазначеного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Враховуючи викладене, посилання відповідача на пропуск позивачкою 12- місячного строку звернення із заявою як на підставу для відмови у призначенні виплати спірної допомоги при народженні дитини, за умови що пропуск такого строку відбувся з об`єктивних, незалежних від волі позивачки причин, а також враховуючи, що звернення за допомогою відбулось невідкладно після отримання позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи, не можна визнати обґрунтованими. Що стосується посилань відповідача на непідтвердженість фактичного мешкання матері з дитиною за зазначеною адресою (Шевченківський район міста Запоріжжя), то суд першої інстанції обґрунтовано відзначив те, що позивачка та її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання. Таким чином, право позивачки на отримання спірної допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань. При цьому колегія суддів враховує, що фактично позов заявлено в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення. Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995р.), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р. №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини. Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.02.2018р. у справі №591/610/16-а, від 02.10.2018р. у справі №495/3711/17, від 05.09.2018р. у справі №223/859/16-а. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року по справі №280/2639/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст постанови складено 24.11.2020р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк