Постанова 4873 № 910/4385/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" листопада 2020 р. Справа№ 910/4385/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Майданевича А.Г. суддів: Суліма В.В. Гаврилюка О.М. секретар судового засідання: Вайнер Є.І. за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 23.11.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 (повний текст рішення підписано 03.09.2020) у справі № 910/4385/20 (суддя - Щербаков С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 19 522 325, 29 грн.,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі-відповідач) про стягнення 19 522 325, 29 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 щодо оплати отриманого товару в повному обсязі, у зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача 19 522 325, 29 грн., з яких: 18 055 276, 80 грн. - основний борг, 125 640, 62 грн. - пеня, 1 032 662, 63 грн. - 3 % річних та 308 745, 24 грн. - інфляційні втрати. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" 18 055 276 грн. 80 коп. - заборгованості, 112 513 грн. 40 коп. - пені, 924 622 грн. 73 коп. - 3% річних, 280 396 грн. 89 коп. - інфляційних втрат та 290 592 грн. 15 коп. - судового збору. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов`язку, своє зобов`язання щодо оплати за поставлений товар не виконав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 в частині стягнення з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 112 513 грн. 40 коп. - пені, 924 622 грн. 73 коп. - 3% річних, 280 396 грн. 89 коп. - інфляційних втрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні в цій частині позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав правову оцінку порушенням з боку позивача, які полягали у несвоєчасній поставці товару та у несплаті штрафних санкцій відповідно до п. 7.9 договору, що підтверджені судовими рішеннями у справі №908/2704/19. Вказане призвело до незастосування судом першої інстанції п. 7.12 договору, яким сторони передбачили оперативно-господарську санкцію, а саме право відповідача притримати оплату отриманого товару. Крім того, суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст. 530, 549, ч. 1 ст. 613, 625 Цивільного кодексу України, які мали б звільнити AT "Укргазвидобування" від будь-якої відповідальності, пов`язаною із сплатою штрафних санкцій, збитків. Скаржник стверджує, що судом першої інстанції при винесенні рішення у даній справі не врахував, що станом на дату звернення ТОВ "МІК" до Господарського суду міста Києва із позовної заявою, у позивача було відсутнє порушене право, яке підлягало захисту в судовому порядку, оскільки штрафні санкції за порушення строків поставки товару по договору №УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 ТОВ "МІК" було сплачено лише 01.07.2020, на підставі судових рішень у справі №908/2704/19. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 09.11.2020, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач вказує, що гроші не є річчю, а відтак не можуть бути предметом притримання. Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" звертає увагу, що відповідач, як покупець, не повідомив про початок притримання оплати товару, що суперечить статті 595 Цивільного кодексу України. Більш того, строк оплатити за товар настав до моменту нарахування штрафних санкцій, тому притриманих оплати в рахунок штрафних санкцій здійснене без правових підстав. Позивач зазначає, що нараховані відповідачем штрафні санкції є односторонньо визначені, не є узгодженими позивачем, отже мають спірний характер і не можуть застосовуватися для визначення сум оплати товару, які має право притримати покупець. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2020 справу № 910/4385/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В. Головуючий суддя Майданевич А.Г. з 09.10.2020 перебував на лікарняному. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2020, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному, для розгляду справи №910/4385/20 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Гаврилюк О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/4385/20 та справу призначено розгляду на 23.11.2020. Позиції учасників справи Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.11.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині стягнення з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 112 513 грн. 40 коп. - пені, 924 622 грн. 73 коп. - 3% річних, 280 396 грн. 89 коп. - інфляційних втрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні в цій частині позовних вимог. Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.11.2020 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 06.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" (постачальник) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (покупець) укладено договір поставки №УГВ11734/30-18 (далі-договір). Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві арматуру фонтанну в асортименті (далі - товар), зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до договору і є його невід`ємною/-ими частиною/-ами, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/-ях (далі - специфікація/-її), яка є додатком №1 до договору та є її невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком №3 до договору та є його невід`ємною частиною. Постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України (пункт 1.3 договору). Ціна за одиницю товару та загальна ціна договору може бути змінена (за умови, якщо договором передбачена оплата за товар протягом 30 календарних днів або більше по факту поставки - стандартні умови оплати) при застосуванні пункту 3.4. договору (пункт 3.3 договору). Згідно з підпунктом 3.4.1 пункту 3.4 договору у разі, якщо постачальник бажає зменшити строки оплати, визначені цим договором (застосовується лише у разі оплати за товар по факту поставки протягом 30 календарних днів або більше), він письмово звертається до покупця з пропозицією зменшити строки оплати за договором з одночасним зменшення вартості поставленого, але не оплаченого товару, відповідно до формули дисконтування вартості товару, вказаної у п. 3.4.2 договору. Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника, на умовах зазначених у специфікації/-ях або з урахуванням умов, передбачених п. 3.4.цього договору. Строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/-ях та графіку поставки до цього договору (пункт 5.1 договору). Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем) (пункт 5.2 договору). За умовами пунктів 6.1, 6.3 договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлений товар, у разі відсутності зауважень, згідно з актом приймання-передачі товару або видаткової накладної. Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором, забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього договору. У відповідності до пункту 7.11 договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. На вимогу постачальника, покупець зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. До оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VІІ "Відповідальність сторін" покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар (пункт 7.12 договору). Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 цього договору і діє до повного виконання сторонами зобов`язань (пункт 10.1 договору). Звертаючись з позовними вимогами позивач вказав, що Акціонерне товариство "Укргазвидобування" не виконало належним чином свої зобов`язання за договором поставки № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 щодо оплати отриманого товару в повному обсязі, у зв`язку з чим, просив стягнути з відповідача 19 522 325, 29 грн., з яких: 18 055 276, 80 грн - основний борг, 125 640, 62 грн - пеня, 1 032 662, 63 грн - 3 % річних та 308 745, 24 грн - інфляційні втрати. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Так, договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" та Акціонерним товариством "Укргазвидобування", за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України). Статтею 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв без зауважень товар на загальну суму 112 191 763, 20 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств: № РН-05/28/11 від 28.05.2019; № РН-05/28/11 від 28.05.2019; № РН-05/28/13 від 28.05.2013; № РН-05/28/15 від 28.05.2019; № РН-05/28/16 від 28.05.2019; № РН-05/29/16 від 29.05.2019; № РН-05/29/15 від 29.05.2019; № РН-05/29/14 від 29.05.2019; №РН-06/14/25 від 14.06.2019; №РН-06/14/24 від 14.06.2019; № РН-06/14/23 від 14.06.2019; № РН-06/14/21 від 14.06.2019; № РН-06/14/20 від 14.06.2019; №РН-06/14/18 від 14.06.2019; № РН-06/14/17 від 14.06.2019; № РН-06/27/26 від 27.06.2019; № РН-06/27/27 від 27.06.2019; № РН-06/27/28 від 27.06.2019; №РН-06/27/29 від 27.06.2019; №РН-06/27/30 від 27.06.2019; №РН-06/27/31 від 27.06.2019; № РН04/24/113 від 24.07.2019. Як вірно встановлено судом першої інстанції та відповідно до матеріалів справи, відповідач здійснив оплату товару на загальну суму 94 136 486, 40 грн., вказана обставина підтверджується платіжними дорученнями: № 194147 від 29.08.2019; № 194148 від 29.08.2019; № 194149 від 29.08.2019; № 194150 від 29.08.2019; № 194151 від 29.08.2019; № 194152 від 29.08.2019; № 194153 від 29.08.2019; № 194154 від 29.08.2019; № 2244587 від 14.11.2019; № 224588 від 14.11.2019; № 226239 від 20.11.2019; № 226240 від 20.11.2019; № 229510 від 28.11.2019; № 229511 від 28.11.2019; № G-244 від 01.11.2019; № G-245 від 01.11.2019; № G-253 від 01.11.2019; № 219404 від 05.11.2019; № 219405 від 05.11.2019; № 219406 від 05.11.2019. Таким чином, в порушення умов договору за Акціонерним товариством "Укргазвидобування" утворилась заборгованість у розмірі 18 055 276, 80 грн. ( 112 191 763, 20 грн. (поставлений товар) - 94 136 486, 40 грн. (оплачений товар) =18 055 276, 80 грн.). Щодо тверджень апелянта про те, що позивач виконав поставку товару з порушенням строку встановленого підпунктом 6.3.1 договору, що відповідно до п. 7.12 договору є підставою для притримання оплати отриманого товару, слід зазначити наступне. Згідно з пунктом 7.12 договору до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VІІ "Відповідальність сторін" покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення 16 312 206, 01 грн., які складаються з пені у розмірі 8 458 782, 58 грн. та 7 853 423, 43 грн. штрафу за порушення строків поставки товару за договором № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі №908/2704/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2020, позов Акціонерного товариства "Укргазвидобування" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 169 175, 65 грн. пені, 157 068, 47 грн. штрафу та 244 683,09 грн. судового збору. Судами під час розгляду справи № 908/2704/19 встановлено, що факт прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" зобов`язань щодо поставки товару в рамках договору №УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 підтверджується видатковими накладними: від 28.05.2019 №РН-05/28/11 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 28.05.2019 №РН-05/28/12 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 28.05.2019 №РН-05/28/13 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 28.05.2019 №РН-05/28/15 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 28.05.2019 №РІІ-05/28/16 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 29.05.2019 №РН-05/29/14 (фактична дата отримання - 30.05.2019); від 29.05.2019 №РН-05/29/15 (фактична дата отримання - 30.05.2019); від 29.05.2019 №РН-05/29/16 (фактична дата отримання - 30.05.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/17 (фактична дата отримання - 18.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/18 (фактична дата отримання - 18.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/20 (фактична дата отримання - 19.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/2І (фактична дата отримання - 19.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/23 (фактична дата отримання - 20.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/24 (фактична дата отримання - 20.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/25 (фактична дата отримання - 19.06.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/26 (фактична дата отримання - 01.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/27 (фактична дата отримання - 01.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/30 (фактична дата отримання - 01.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/28 (фактична дата отримання - 02.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/29 (фактична дата отримання - 02.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/31 (фактична дата отримання - 02.07.2019); від 24.07.2019 №РН-04/247/113 (фактична дата отримання - 24.07.2019). Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Отже, факти, встановлені у рішенні Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 908/2704/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2020, не можуть бути поставлені під сумнів та не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстави для застосування п. 7.12 договору до даних правовідносин, як підставу для притримання оплати за поставлений позивачем товар, оскільки з позивача в судовому порядку стягнуто штрафні санкції за порушення строків поставки товару, відповідне рішення суду набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. З огляду на вказане вище, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 30 календарних днів від дати отримання товару відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 Цивільного кодексу України). Враховуючи умови договору, встановлені рішенням суду у справі № 908/2704/19 дати фактичного отримання відповідачем товару та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 30 календарних днів від дати отримання товару, наступним чином: за видатковою накладною від 28.05.2019 № РН-05/28/11 (фактична дата отримання - 31.05.2019) строк оплати настав 01.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 02.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 28.05.2019 №РН-05/28/12 (фактична дата отримання - 31.05.2019) строк оплати настав 01.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 02.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 28.05.2019 №РН-05/28/13 (фактична дата отримання - 31.05.2019) строк оплати настав 01.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 02.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 28.05.2019 №РН-05/28/15 (фактична дата отримання - 31.05.2019) строк оплати настав 01.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 02.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 28.05.2019 №РІІ-05/28/16 (фактична дата отримання - 31.05.2019) строк оплати настав 01.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 02.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 29.05.2019 №РН-05/29/14 (фактична дата отримання - 30.05.2019) строк оплати настав 01.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 02.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 29.05.2019 №РН-05/29/15 (фактична дата отримання - 30.05.2019) строк оплати настав 01.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 02.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 29.05.2019 №РН-05/29/16 (фактична дата отримання - 30.05.2019) строк оплати настав 01.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 02.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 14.06.2019 №РН-06/14/17 (фактична дата отримання - 18.06.2019) строк оплати настав 18.07.2019 та, починаючи з 19.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 14.06.2019 №РН-06/14/18 (фактична дата отримання - 18.06.2019) строк оплати настав 18.07.2019 та, починаючи з 19.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 14.06.2019 №РН-06/14/20 (фактична дата отримання - 19.06.2019) строк оплати настав 19.07.2019 та, починаючи з 20.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 14.06.2019 №РН-06/14/2І (фактична дата отримання - 19.06.2019) строк оплати настав 19.07.2019 та, починаючи з 20.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 14.06.2019 №РН-06/14/23 (фактична дата отримання - 20.06.2019) строк оплати настав 22.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 23.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 14.06.2019 №РН-06/14/24 (фактична дата отримання - 20.06.2019) строк оплати настав 22.07.2019 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) та, починаючи з 23.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 14.06.2019 №РН-06/14/25 (фактична дата отримання - 19.06.2019) строк оплати настав 19.07.2019 та, починаючи з 20.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 27.06.2019 №РН-06/27/26 (фактична дата отримання - 01.07.2019) строк оплати настав 30.07.2019 та, починаючи з 31.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 27.06.2019 №РН-06/27/27 (фактична дата отримання - 01.07.2019) строк оплати настав 30.07.2019 та, починаючи з 31.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 27.06.2019 №РН-06/27/30 (фактична дата отримання - 01.07.2019) строк оплати настав 30.07.2019 та, починаючи з 31.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 27.06.2019 №РН-06/27/28 (фактична дата отримання-02.07.2019) строк оплати настав 01.08.2019 та, починаючи з 02.08.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 27.06.2019 №РН-06/27/29 (фактична дата отримання - 02.07.2019) строк оплати настав 01.08.2019 та, починаючи з 02.08.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 27.06.2019 №РН-06/27/31 (фактична дата отримання - 02.07.2019) строк оплати настав 01.08.2019 та, починаючи з 02.08.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; за видатковою накладною від 24.07.2019 №РН-04/24/113 (фактична дата отримання - 24.07.2019) строк оплати настав 23.08.2019 та, починаючи з 24.08.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, відповідно до частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Частинами 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/712/17 та від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15. Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Враховуючи вказане вище, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18 055 276, 80 грн. Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просив стягнути з відповідача 125 640, 62 грн. пені. З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне. Як вже зазначалось вище, відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по сплаті коштів за посталений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (стаття 218 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України). Приписами статтей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому, передбачений приписом ч. 6 ст. 232 ГК України строк за порушення грошових зобов`язань, не є позовною давністю, а є періодом часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. У відповідності до п. 7.11 договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. На вимогу постачальника, покупець зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, тому нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином шести місяців. Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок пені, наведений позивачем та судом першої інстанції, дійшов висновку, що сума пені у розмірі 112 513,40 грн. є арифметично правильною, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині. Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 032 662, 63 грн. - 3 % річних та 308 745, 24 грн. - інфляційних втрат, слід вказати наступне. Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від зміни індексу інфляції, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в розрахунках позивача допущені помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов`язання, з урахування строків оплати товару, крім того позивачем враховано дату оплати товару. У зв`язку з чим, стягнення 3% річних у сумі 924 622, 73 грн. та індексу інфляції у розмірі 280 396, 89 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині. Стосовно тверджень скаржника в апеляційній скарзі про те, що станом на дату звернення ТОВ "МІК" до Господарського суду міста Києва із позовної заявою, у позивача було відсутнє порушене право, яке підлягало захисту в судовому порядку, оскільки штрафні санкції за порушення строків поставки товару по договору №УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 ТОВ "МІК" сплачено лише 01.07.2020, на підставі судових рішень у справі №908/2704/19, колегія зазначає наступне. Кожна партія товару мала бути оплачена відповідачем протягом 30 днів, отже оплата всіх партій товару (крім товару за видатковою накладною №РН-04/24/113 від 24.07.2019) мала бути здійснена не пізніше 27.07.2019. З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до позивача з претензією №30.1-022-5515 від 07.08.2019 щодо оплати пені та штрафу за порушення строків поставки товару по договору №УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 на загальну суму 16 312 206,01 грн. Вказана претензія була отримана позивачем 14.08.2019 (т. 1; 133-134). Таким чином, строк оплати за поставлений товар у відповідача виник до моменту нарахування та заявлення відповідачем вказаних штрафних санкцій позивачу, а тому твердження скаржника про те, що станом на дату звернення ТОВ "МІК" до Господарського суду міста Києва із позовної заявою, у позивача було відсутнє порушене право колегія суддів вважає безпідставним. На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати та або змінювати не вбачається. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що прохання апелянта в апеляційній скарзі направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції не відповідає положенням статті 275 Господарського процесуального кодексу України щодо повноважень суду апеляційної інстанції. Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/4385/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/4385/20 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/4385/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/4385/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Акціонерного товариства "Укргазвидобування".

4. Матеріали справи №910/4385/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 25.11.2020. Головуючий суддя А.Г. Майданевич Судді В.В. Сулім О.М. Гаврилюк