Постанова 4801 № 127/7038/20

Справа № 127/7038/20 Провадження № 22-ц/801/1909/2020 Категорія: 3 Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2020 рокуСправа № 127/7038/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (судді доповідача), суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання Куленко О.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 . треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Вінницька міська рада, розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 та Вінницької міської ради, про визнання права власності за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Говора Дмитра Ігоровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 вересня 2020 року, ухвалене в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Іщук Т.П., дата складення повного тексту рішення 07 вересня 2020 року, встановив: В березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 та Вінницької міської ради, про визнання права власності. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є батьками позивача та відповідача, з 1973 року проживали у квартирі АДРЕСА_1 . Батьки сторін у справі розірвали шлюб 14 червня 1986 року. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 11 липня 2002 року, виданого згідно з рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 11 липня 2002 року №1042, спірна квартира належала на праві приватної спільної часткової власності по ј частки батькам сторін у справі, позивачу та її сину ОСОБА_3 . Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входила і належна йому ј частка квартири АДРЕСА_1 . На час смерті із ним проживала лише ОСОБА_5 , що встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 липня 2009 року у справі №2-3492/09, однак, оскільки не була дружиною померлого не вважалася такою, що прийняла спадщину і не претендувала на спадкування. Натомість відповідач, бажаючи прийняти спадщину після смерті батька, звернулася до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, який був задоволений. Проте ОСОБА_2 після отримання рішення суду жодних дій для подальшого прийняття спадщини не вчинила. Позивач, будучи ознайомленою із рішенням суду, добросовісно вважала, що відповідач прийняла спадщину після смерті батька і вступила у володіння його часткою. Однак відповідач не проживала у спірній квартирі з 1981 року, ОСОБА_1 проживала у квартирі до 2002 року та з 2009 року безперервно по даний час. Мати сторін у справі - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, яку ОСОБА_1 прийняла, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, зокрема, щодо належної матері ј частки спірної квартири. Таким чином, на даний час позивач є власником Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 . Під час оформлення спадщини після смерті матері вона дізналася, що частка ОСОБА_4 ніким не успадкована. Позивач, посилаючись на норми ст. 344 ЦК України, вважає, можливим визнання за нею права власності на ј частку квартири за набувальною давністю, оскільки добросовісно вважала, що відповідач прийняла спадщину після смерті батька, відкрито безперервно здійснює володіння майном, проживаючи у квартирі з 2009 року, тобто більше 10 років є давнісним володільцем оспорюваної частки квартири і обґрунтовано претендує на визнання права власності на це майно. Відтак позивач просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на ј частку квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вінницької міської ради, про визнання права власності відмовлено. Рішення першої інстанції мотивоване тим, що оскільки спадщина спадкоємцями не прийнята, позов пред`явлений до неналежного відповідача, а саме ОСОБА_2 , належним відповідачем у даному випадку є орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини Вінницька міська рада. Крім того, позивач була обізнана відносно того, хто був власником ј частки квартири, яка є предметом спору, що не узгоджується із ознакою набувальної давності, як добросовісність володіння вказаним майном. Не погоджуючись з таким рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Говор Дмитро Ігорович подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника було вірно визначено відповідачем саме ОСОБА_2 , оскільки остання є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 , а факт не прийняття нею спадщини не позбавляє її такого статусу. Вважає, що суд попередньої інстанції невірно визначив факт обізнаності ОСОБА_1 щодо власника ј частки квартири, яка є предметом спору, оскільки позивач була впевнена, що користується часткою відповідача, в той час, як власник вказаної частки відсутній. Відповідач ОСОБА_2 та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , Вінницька міська рада не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 . Дана обставина підтверджується матеріалами справи та ніким не оспорюється. Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 07 травня 2009 року шлюб між батьками сторін у справі розірваний 14 червня 1986 року, актовий запис №379. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 лютого 2020 року №201592449 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками по ј частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 08 листопада 2004 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 липня 2009 року в справі № 2-3492/09 ОСОБА_2 визначений додатковий двомісячний строк, з моменту набуття рішенням суду законної сили, для звернення з заявою в нотаріальну контору про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Однак за даними відповіді Першої Вінницької державної нотаріальної контори від 27 травня 2020 року № 982/02-14 на ухвалу суду від 18 травня 2020 року, згідно із даними Спадкового реєстру та архівними даними, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 травня 2019 року ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_5 ј частки квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване за позивачем 02 травня 2019 року, номер запису про право власності 31389328, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Згідно довідки ТОВ «ЖЕО» від 02 березня 2020 року №1426 у спірній квартирі позивач ОСОБА_1 проживала з 17 липня 1973 року по 21 серпня 2002 року, та з 02 березня 2020 року проживає у ній без реєстрації. За актом №12043 від 23 лютого 2020 року убачається, що у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації безперервно з 2009 року. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. У роз`ясненнях судам, які містяться у пункті 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України у розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Поряд з цим, нормами ст. 1216, 1217 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. ЦК України визначено, що спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, кого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України). Статтею 1268 ЦК України передбачено, що для здійснення права на спадкування необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Реалізація права на спадкування спадкоємцем, закликаним до спадкування, здійснюється шляхом прийняття ним спадщини з подачею до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття в шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1269-1270 ЦК України). Частиною 1 ст. 1272 ЦК України визначено, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. У разі неприйняття спадщини і спадкоємцями за заповітом, і спадкоємцями за законом, спадщина визнається відумерлою (ст. 1277 ЦК України). Враховуючи вищевикладене, судом попередньої інстанції вірно застосовані правові норми та встановлено, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є його доньки позивач та відповідач у справі, однак жодна із них спадщину не прийняла у визначений законом спосіб. Обставини, що свідчили б про зворотне відсутні. Відповідач, незважаючи на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 липня 2009 року, визначеним їй цим рішенням додатковим строком для прийняття спадщини не скористалася, із відповідною заявою до нотаріуса не зверталася. Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки остання двічі, тобто в визначений законом та в подальшому визначений судом додатковий строк для прийняття спадщини, не скористалась своїм правом на прийняття спадкового майна. За таких умов, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, зокрема Вінницька міська рада у вказаній справі є належним відповідачем, оскільки останні не позбавлені права визнання спадщини відумерлою в порядку, визначеному законом. З матеріалів справи вбачається, що вказаний орган з ініціативи суду попередньої інстанції був залучений до участі в справі як третя особа, однак позивач своїм правом на зміну статусу цього органу та залучення його як відповідача не скористалась, хоча питання з`ясування кола осіб розглядалося судом при підготовці до розгляду справи по суті та суд звертав увагу сторони позивача на вказане питання, однак позивач, реалізуючи свої процесуальні права, на власний розсуд самостійно визначила відповідача у даній справі. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Таким чином, про захист своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права. На стадії апеляційного перегляду справи апеляційний суд позбавлений процесуальних повноважень щодо заміни неналежного відповідача належним, або залучення до участі в справі іншої особи як співвідповідача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , які стосуються обґрунтованості позову, доведеності обставин, що підлягають доказуванню, інших обставин по суті спору не підлягають перевірці, оскільки позов у справі за відсутності належного відповідача не може бути вирішений по суті відповідно до закону незалежно від того, якими фактичними обставинами та правовими нормами він обґрунтовувався. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Говора Дмитра Ігоровича залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.М. Шемета