Постанова КЦС ВС № 227/3724/14-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 року м. Київ справа № 227/3724/14-ц провадження № 61-28636св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року в складі судді Мамалуя М. В. та на рішення апеляційного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року в складі колегії суддів Мірути О. А., Мальованого Ю. М., Хейло Я. В., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У 2014 році ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 та просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті батька Скаска ОСОБА_5 , право власності на житловий будинок із надвірними побудовами та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 указувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 , і після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок із надвірними спорудами, а спадкоємцями першої черги за законом є позивач, а також дружина спадкодавця та його син, які відмовилися від своїх часток у спадковому майні на користь ОСОБА_1 . У передбачений законом строк позивач звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але їй було відмовлено з тих підстав, що в правовстановлюючих документах, а саме договорі про надання у безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку відсутні відмітки про реєстрацію договору у відділі комунального господарства або в бюро технічної інвентаризації виконкому місцевої Ради за місцем знаходження будинку. ОСОБА_1 указувала, що батько придбав житловий будинок у період дії Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року, згідно з пунктом 4 якої реєстрації підлягали всі будинки, які належали громадянам на праві особистої власності та розташовані в межах міст і селищ міського типу УРСР, проте не був установлений обов`язок щодо реєстрації будинків та домоволодінь, розташованих у селі. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2017 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та залучено до участі в справі в зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_3 як правонаступника відповідача ОСОБА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанцїі Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті батька на другу половину будинку відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що право ОСОБА_6 на житловий будинок виникло на підставі нотаріального посвідченого договору про надання в користування земельної ділянки в 1956 році, коли законодавством не передбачалося обов`язкової державної реєстрації такого права. Оскільки будинок споруджений під час шлюбу, то він є спільною сумісною власністю подружжя, отже після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на Ѕ частину такого будинку й у зв`язку з тим, що інші спадкоємці відмовилися від своїх часток у спадковому майні, то наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на Ѕ домоволодіння. Оскільки інша половина домоволодіння належить на праві власності ОСОБА_2 , то відсутні підстави для віднесення такого майна до спадкового після смерті ОСОБА_6 та задоволення іншої частини позовних вимог. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням апеляційного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на іншу половину житлового будинку в порядку спадкування після смерті батька скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги з інших підстав. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_6 за життя не набув право власності на житловий будинок, а тому зазначений об`єкт не міг входити до складу спадщини, а тому в задоволенні позову необхідно було б відмовити повністю. Проте ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції оскаржує лише в частині відмови в визнанні права власності на другу половину будинку, а суд апеляйної інстанції не може виходити за межі апеляційного оскарження, тому, незважаючи на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, апеляційний суд не може скасувати рішення в частині задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року та на рішення апеляційного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі. Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються. Заперечення/відзив на касаційну скаргу Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду не надходили. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що відповідно до договору, посвідченого нотаріусом Добропільської нотаріальної контори 06 грудня 1956 року за реєстровим № 2157, укладеного між виконавчим комітетом Добропільскої міської ради та ОСОБА_6 , йому згідно з рішенням виконкому Добропільської ради від 05 травня 1955 року надана в безстрокове користування земельна ділянка для будівництва жилого будинку в АДРЕСА_1 . Відповідно до довідок ТОВ «Добропільське БТІ» від 27 березня та 16 квітня 2014 року до вересня 1973 року житловий будинок за адресою в АДРЕСА_1 , мав № 33 . Право власності на житловий будинок не зареєстроване. Згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ «Добропільське БТІ» за заявою ОСОБА_1 ,станом на 05 травня 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться житловий будинок із надвірними побудовами та спорудами, які збудовані з 1956 по 1975 рік. Ринкова вартості домоволодіння становить 61 199 грн. ОСОБА_6 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями за законом першої черги після його смерті є дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_1 . У матеріалах спадкової справи, відкритої державним нотаріусом на підставі заяви ОСОБА_1 , наявні заяви спадкоємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до яких вони відмовилися від належних їм частин спадкового майна на користь ОСОБА_1 . Постановою нотаріуса від 12 червня 2014 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю відмітки про реєстрацію житлового будинку у відділі комунального господарства або в бюро технічої інвентаризації.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вимогам закону. Відповідно до положень частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. У постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року в справі № 6-137цс13 зроблено висновок, що «спірний житловий будинок був збудований у 1957 році. У 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом. Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника. Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства. Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації». Відповідно до частин третьої та четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року в справі № 303/7555/15-ц (провадження № 61-9383св18). Установивши, що будинок побудований спадкодавцем під час перебування в шлюбі зі ОСОБА_2 , він був головою домогосподарства, проте за життя не оформив права власності на житловий будинок, а реєстрація права власності не була обов`язкова в період будівництва будинку, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що даний будинок належав на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_6 і ОСОБА_2 , тобто до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_6 входить Ѕ частка в праві спільної власності, а тому підстави для визнання за позивачем в порядку спадкування після смерті батька на іншу Ѕ частку в праві спільної власності відсутні. Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та зробив безпідставний висновок про те, що право власності на житловий будинок не зареєстроване в установленому законом порядку та не може бути об`єктом спадкування. У зв`язку з наведеним, рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачем в порядку спадкування після смерті батька права власності на другу половину будинку з підстав того, що будинок не зареєстрований на праві власності за подружжям ОСОБА_6 і ОСОБА_2 , підлягає скасуванню з залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на іншу Ѕ частку в праві спільної власності скасувати, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року в цій частині залишити в силі. Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення апеляційного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року в скасованій частині втрачає законну силу. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук