Постанова 4813 № 947/26664/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.11.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 947/26664/19 Апеляційне провадження № 22-ц/813/6538/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря - Сороколет Ю.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року, постановленого під головуванням судді Васильків О.В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та відзивів на неї У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі- Перший Київський ВДВС м.Одеси, відділ ДВС), Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), треті особи: Державна казначейська служба України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» про захист прав споживача, розірвання договору у формі акту державного виконавця про проведені електронні торги та стягнення грошових коштів (т.1 а.с.1-4). Позовна заява мотивована тим, що 12 лютого 2018 року він ( ОСОБА_1 ) придбав з прилюдних торгів квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за що сплатив 904 875 грн. на рахунок Першого Київського ВДВС та 47 625 грн. - на рахунок ДП «Сетам». Однак зареєструвати за собою право власності на вказану квартиру є неможливим, оскільки наявні обтяження, накладено на квартиру стягнення іпотекодержателем та перереєстровано на іншу особу. При цьому, позивач зазначив, що державним виконавцем Першого Київського ВДВС під час формування заявки на реалізацію арештованого майна, яка в подальшому затверджена начальником відділу без перевірки та доопрацювання, в порушення вимог п.п.2,4 Порядку реалізації арештованого майна не було відображено відомості про реєстрацію обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема: -іпотека - номер запису: 472840, зареєстроване 02 липня 2008 року на підставі іпотечного договору №1627 від 02 липня 2008 року; -обтяження - номер запису: 23883618, , зареєстроване 11 грудня 2017 року на підставі ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 28 листопада 2017 року у справі № 522/21828/17; -обтяження - номер запису: 472811, зареєстроване 02 липня 2008 року на підставі іпотечного договору №1627 від 02 липня 2008 року. В порушення вимог ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» він ( ОСОБА_1 ) не отримав від відповідачів повну інформацію про наявність чинних заборон на нерухоме майно. Посилаючись на те, що у разі обізнаності про наявність обтяжень, він не купував би квартиру, на підставі ст.652 ЦК України просив: - розірвати договір у формі акту державного виконавця про проведення електронних торгів від 22 лютого 2018 року (у позові помилково зазначено рік: «2019») щодо придбання нерухомого майна, а саме: трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ; - стягнути з Першого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 904 875 грн. та інфляційні втрати у розмірі 100 003 грн.; - стягнути з ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 47 625 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 263 грн. Ухвалою суду від 24 грудня 2019 року до участі у справі залучені в якості третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.91-92). У відзиві на позов ДП «Сетам» просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Зазначало, що державне підприємство «Сетам» як організатор публічних торгів не здійснює перевірку змісту заявки на відповідність вимогам законодавства. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи ВДВС. Заявка державного виконавця у цій справі містила інформацію про наявні обтяження, а саме: арешт на підставі постанови ДВС від 28 листопада 2017 року. Зазначало, що відповідно до Порядку реалізації арештованого майна гарантійний внесок підлягає поверненню переможцю електронних торгів лише у разі набрання законної сили судовим рішенням щодо визнання електронних торгів недійсними. У ДП «Сетам» відсутні будь-які зобов`язання перед позивачем, тому правових підстав для стягнення інфляційних втрат немає. Позивачем не надано суду доказів звернення до нотаріуса з вимогою видати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Розірвання договору не поновить порушене право позивача щодо неможливості зареєструвати право власності (т.1 а.с.34-37). Перший Київський відділ ДВС м.Одеси у відзиві на позов не визнав позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначив, що в рамках виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса №1352 від 14 листопада 2017 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 49 000 грн. та плату за вчинення виконавчого напису в розмірі 2 500 грн., проводились виконавчі дії. Державним виконавцем було встановлено, що за боржником зареєстрована квартира АДРЕСА_1 , про яку відсутні відомості в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек, тому постановою від 28 листопада 2017 року державним виконавцем накладено арешт на квартиру. Позивачем не надано доказів не отримання майна та звернення до нотаріуса з вимогою про видачу свідоцтва про придбання нерухомого майна, отже не доведено порушення його прав. Результати електронних торгів по реалізації квартири так само як і рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органу ДВС щодо виконання судового рішення не оскаржені. У зв`язку з відсутністю елемента прострочення грошового зобов`язання - відсутня підстава для застосування вимог ст.625 ЦК України та стягнення інфляційних втрат. Позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав (т.1 а.с.58-64). ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» в особі представника Галайчук Г.С. позовні вимоги ОСОБА_1 визнало, посилаючись на наявність правових підстав для визнання публічних торгів недійсними з огляду на порушення умов Порядку реалізації арештованого майна в частині неповідомлення іпотекодержателя (на той час - ПАТ «Дельта Банк») про проведення електронних торгів з реалізації квартири, що є предметом іпотеки (т.1 а.с. 80-82,84). Короткий зміст судового рішення першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.141-148). Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки розірвання договору у формі акту державного виконавця не призведе до поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а саме, як вбачається з позовної заяви, порушенням прав позивача є - неможливість зареєструвати право власності на придбану на електронних торгах квартиру. Інші вимоги ОСОБА_1 є похідними від вимог про розірвання договору, в зв`язку з чим також не підлягають задоволенню. Позивачем не надано суду доказів звернення до нотаріуса з вимогою видати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та докази відмови нотаріуса у вчиненні вказаних дій, тобто відсутнє підтвердження порушення прав позивача. Результати електронних торгів та дії державного виконавця, що слугували підставою для проведення електронних торгів, не оскаржені. Короткий зміст апеляційної скарги та відзивів на неї В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та задоволення позовних вимог у повному обсязі (т.1 а.с.154-156). Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до невірних висновків про: - ненадання позивачем доказів порушення його прав, оскільки в матеріалах справи наявна інформаційна довідка з державного реєстру речових прав, з якої вбачається, що ТОВ «Інвестмент Корпорейшен», скориставшись своїм правом іпотекодержателя, задовольнив свої вимоги за рахунок предмету іпотеки шляхом його продажу третій особі, чим прямо порушуються права позивача, у зв`язку з чим він не може зареєструвати за собою право власності на спірну квартиру; - неправильне обрання позивачем способу захисту, оскільки, посилаючись на норми ст. 15 Закону України «Про захист прав споживача» та ст.ст.656,652 ЦК України, позивач просив суд розірвати правочин, який за своєю правовою природою прирівнюється до договору купівлі-продажу, при укладенні якого істотно змінились обставини, якими керувався ОСОБА_1 . При цьому, пославшись на позицію Верховного Суду, викладену у справі №916/556/19, зазначив, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тому суд, на думку позивача, встановивши порушення права позивача, мав застосувати самостійно належні норми матеріального права та захистити порушені права сторони, а ні відмовляти в позові. Перший Київський ВДВС у м.Одесі у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Київського районного суду м.Одеси від 27 лютого 2020 року без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права. Посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, представник ДВС зазначав, що: -позивачем не наведено жодного факту неможливості користування майном та неотримання квартири, тобто відсутнє підтвердження порушення прав позивача, а саме: відсутності можливості зареєструвати придбане майно; - обтяження у вигляді іпотеки було накладено через 8 місяців після проведення електронних торгів, а саме: іпотека припинена 31 березня 2017 року та поновлена 10 жовтня 2018 року, обтяження припинено 31 березня 2017 року та поновлено 01 жовтня 2018 року, тому ні виконавча служба, ні ДП «Сетам» не могли знати про існування певних обмежень; - правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів. Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого ст.1212 ЦК України, у разі наявності речово-правових відносин безпосередньо між власником та володільцем майна. У разі ж розірвання договору у цій справі у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникне кондиційне зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, підстава набуття якого згодом припинила існування; -

позиція Верховного Суду у справі №916/556/16 викладена в рамках господарського судочинства та не може бути застосована у цій справі, з огляду на специфіку визначену у ст.13 ЦПК України (т.1 а.с.178-186). ДП «Сетам» у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, просило рішення суду залишити без змін та відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Відзив мотивований тим, що: -однією з позовних вимог є зобов`язання ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України повернути позивачу сплачені суму гарантійного внеску, в той час як останнє не було організатором торгів. Крім того, гарантійний внесок може бути повернутий лише у разі набрання законної сили судовим рішенням щодо визнання електронних торгів недійсними; -відсутні правові підстави для стягнення з ДП «Сетам» інфляційних втрат за ст.625 ЦК України; -позивачем не надано доказів звернення до нотаріуса з вимогою видати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; -ДП «Сетам» діяло в межах Порядку та не порушувало прав позивача; -розірвавши договір у формі акту державного виконавця, права позивача поновлені не будуть (т.1 а.с.229-232). Справа розглянута у відсутності сторін по справі, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи (т.1 а.с.207-219). Представник ДП «Сетам» просив справу розглядати за його відсутністю (т.1 а.с.232). Від представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та його представника (т.2 а.с.3-4). При цьому, представником ОСОБА_4 не надано суду документів на підтвердження його повноважень в суді апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи наявний лише ордер на його ім`я на представлення інтересів позивача у Київському районному суду м.Одеси (т.1 а.с.5). Позивач ОСОБА_1 повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, про розписався у зворотному поштовому повідомленні (т.1 а.с.209). З огляду на норми ст.372 ЦПК України, наведені обставини не перешкоджають розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з огляду на таке. Установлені судами фактичні обставини справи На виконанні у Першому Київському відділі державної виконавчої служби м.Одеси перебувало виконавче провадження № 55167705 з примусового виконання виконавчого напису №1352, виданого 14 листопада 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горда І.В., про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 49 000 грн. та плату за вчинення виконавчого напису у розмірі 2 500 грн. Так, 15 листопада 2017 року на адресу ДВС від ОСОБА_2 надійшла заява про відкриття виконавчого провадження, а 16 листопада 2017 року головним державним виконавцем відділу в порядку вимог ст.ст.3,4,24,25,26,27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. В ході проведення виконавчих дій, державним виконавцем встановлено, що за боржником ОСОБА_3 зареєстрована квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про яку відсутні відомості в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотек, що підтверджується інформаційною довідкою від 16 листопада 2017 року (т.1 а.с.65-68). 28 листопада 2017 року державним виконавцем в порядку ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . 08 грудня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності. 13 грудня 2017 року до відділу ДВС надійшов звіт про оцінку квартири, з яким ознайомлено сторін виконавчого провадження. 02 січня 2018 року державним виконавцем підготовлена заявка на реалізацію арештованого майна - квартири АДРЕСА_1 , із зазначенням вартості арештованого майна 952 500 грн., яка подана до Одеській філії ДП «СЕТАМ». В заявці, крім іншого, зазначено про наявність постанови про опис та арешт майна боржника від 28 листопада 2017 року та відсутність відомостей про обтяження в державному реєстрі обтяжень нерухомого майна (т.1 а.с.38-39). 12 лютого 2018 року електронні торги відбулись та визначено переможцем ОСОБА_1 , про що складено протокол №316217 проведення електронних торгів. Стартова ціна та ціна продажу - 952 500 грн., сума сплаченого гарантійного внеску - 47 625 грн. Переможцю до 26 лютого 2018 року слід було перерахувати на рахунок продавця 904 875 грн. (т.1 а.с.6). З матеріалів справи вбачається, що кошти перераховані у повному обсязі (т.1 а.с.71). 21 лютого 2018 року за розпорядженням державного виконавця № 55167705 від 16 лютого 2018 року грошові кошти у розмірі 904 875 грн. відповідно до вимог ст.ст. 45,47 Закону України «Про виконавче провадження» були розподілені та перераховані таким чином: -51 500 грн. - борг на користь стягувача ОСОБА_2 ; -5 150 грн. - виконавчий збір; -200 грн. - витрати виконавчого провадження; -848 025 грн. - повернуті боржнику ОСОБА_3 (т.1 а.с.71-73). 22 лютого 2018 року державним виконавцем складено акт про проведення електронних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна (т.1 а.с.70). 16 березня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Предметом позовних вимог є: - розірвання договору у формі акту державного виконавця про проведенні електронні торги від 22 лютого 2018 року, з підстав передбачених ст.652 ЦК України, а саме - істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, зокрема: необізнаності ОСОБА_1 на час торгів про наявність заборон щодо нерухомого майна у формі іпотеки та обтяжень на підставі іпотеки і ухвали Приморського районного суду м.Одеси в іншій справі № 522/21828/17; - стягнення з продавців грошових коштів та інфляційних втрат. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 листопада 2018 року на квартиру АДРЕСА_1 : - накладено арешт на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2017 року у справі № 522/21828/17 в інтересах Одеської місцевої прокуратури №3, про що внесенні данні про обтяження до державного реєстру 11 грудня 2017 року (номер запису про обтяження 23883618); - з 02 липня 2008 року зареєстрована заборона на підставі іпотечного договору від 02 липня 2008 року (номер запису про обтяження 472811); - з 02 липня 2008 року внесені відомості до Реєстру про договір іпотеки від 02 липня 2008 року (номер запису про іпотеку:472840) т.1 а.с.15-17. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 січня 2020 року вбачається, що станом на дату формування довідки квартира належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2019 року. З 04 квітня 2019 року по 20 травня 2019 року попереднім власником значиться ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» на підставі іпотечного договору від 02 липня 2008 року, договору відступлення права вимоги від 15 лютого 2019 року (т.1 а.с.108-113). Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною 1 ст.15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Підстава позову - обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які в сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до відповідача. Предмет позову - матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Отже, предметом позовних вимог у цій справі є розірвання договору у формі акту державного виконавця про проведені електронні торги від 22 лютого 2018 року, стягнення грошових коштів та інфляційних втрат. За положеннями ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, що діяла на час відкриття виконавчого провадження та проведення торгів, реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного у ч.8 ст.56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок реалізації арештованого майна, Порядок), в редакції, яка діяла на час проведення торгів, визначено, що електронні торги - продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну. Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Відповідно до ч.1 ст.650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.655 ЦК України). Наведене узгоджується з нормами ч.4 ст.656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Отже, сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці: державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів. З матеріалів справи вбачається, що продавцями у даній справі є Перший Київський відділ державної виконавчої служби м.Одеси та організатор ДП «Сетам», а покупцем ОСОБА_1 . Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що одна з позовних вимог ОСОБА_1 містить вимогу про стягнення грошових коштів (гарантійного внеску) з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, в той час як відповідачем у справі є ДП «Сетам», який і був організатором електронних торгів. При цьому, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб вбачається, що зазначені підприємства є окремими юридичними особами. ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України знаходиться у стані припинення, а ДП «Сетам» ні є його правонаступником (т.2 а.с.7-15). Доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення його про чинні обтяження на спірну квартиру, що є істотною зміною обставин, якими він керувався при укладенні договору, та відповідно підставою для розірвання договору на підставі ст.652 ЦК України не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до п.2 Розділу ІІ Порядку заявка на реалізацію арештованого майна повинна містити відомості про чинні обтяження майна, зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек). З матеріалів справи вбачається, що на час підготовки та проведення електронних торгів діяло обтяження на спірну квартиру, зокрема у формі арешту на підставі ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 28 листопада 2017 року у справі №522/21828/17, яке зареєстроване в реєстрі 11 грудня 2017 року під номером 23883618 (т.1 а.с.15-16). Разом з тим, встановлено, що в рамках виконавчого провадження № 55167705 постановою державного виконавця від 28 листопада 2017 року (в день постановлення ухвали суду про арешт) на спірну квартиру також накладено арешт. Арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, має на меті подальше звернення стягнення на таке майно. Враховуючи, винесення в один день постанови державного виконавця та ухвали суду про арешт, остання не має пріоритетного значення. Крім того, слід зазначити, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 20 листопада 2018 року у справі №522/21828/17 скасовано арешт, накладений в рамкахкримінального провадження №42017162030000145 від 11 грудня 2017 року на спірну квартиру (номер запису про обтяження 23883618), саме за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Федяєва С.В., який обґрунтував клопотання тим, що ОСОБА_1 є власником вищезазначеного майна, оскільки 22 лютого 2018 року придбав його на електронних торгах та посилався на те, що створені умови тягнуть за собою порушення його прав та законних інтересів як власника майна, що суперечить положенням ст.41 Конституції України (т.2 а.с.16-18). Інформацію про припинення зазначеного обтяження зареєстровано в реєстрі лише 29 березня 2019 року (т.1 а.с.110). Відносно іпотеки та обтяження у зв`язку з нею слід зазначити, що з 02 липня 2008 року по 31 березня 2017 року відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень були, однак 31 березня 2017 року іпотека та обтяження припинені на підставі заочного рішення Приморського районного суду м.Одеси від 07 березня 2012 року. Згодом іпотека поновлена 10 жовтня 2018 року, а обтяження - 01 жовтня 2018 року (т.1 а.с.188-197). Отже, на час підготовки та проведення електронних торгів, записів в державних реєстрах про іпотеку та обтяження щодо неї не було, тому ні державний виконавець ні ДП «Сетам» не могли знати про них, що підтверджується також інформаційною довідкою від 16 листопада 2017 року (т.1 а.с.65-68). Вилучення запису про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна іпотекою не виключає дійсність договору іпотеки, водночас не свідчить про наявність в особи статусу іпотекодержателя у разі відсутності запису про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна іпотекою, а вимога такої особи не має пріоритету відносно зареєстрованих прав. 04 квітня 2019 року власником квартири стало ТОВ «Інвестмент Корпорейшен», а 20 травня 2019 року - ОСОБА_5 (т.1 а.с.108-113). Позивач, отримавши акт про проведені електронні торги від 22 лютого 2018 року, не надано суду доказів неможливості зареєструвати своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 після придбання її на електронних торгах. Так, відповідно до вимог п.8 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна акт про проведення електронних торгів є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законом. У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акту про проведені електронні торги. Позивачем у порушенні вимог ст.81 ЦПК України не надано суду доказів на підтвердження звернення до нотаріуса для видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та відмови нотаріуса у вчиненні таких дій. Аналізуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено підтвердження порушення його прав, а саме відсутності можливості зареєструвати придбане майно. Крім того, позивачем визначена правова підстава для розірвання договору - ст.652 ЦК України, якою передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч.1 ст.652 ЦК України). Нормами ч.2 ст.652 ЦК України встановлено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч.4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Отже, істотна зміна обставин - є самостійним випадком розірвання (зміни) договору, тому норми ст.652 ЦК України не може застосовуватися субсидіарно по відношенню до інших статей ЦК, які передбачають розірвання (зміну) окремих видів договорів. Під час виконання умов договору баланс інтересів його сторін може бути порушений внаслідок непередбачуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежить від волі контрагентів. Одним з юридичних засобів його відновлення є право сторін на зміну або розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин. При цьому, істотна зміна обставин повинна статися не внаслідок поведінки контрагента договору, а бути результатом певної дії ззовні, тобто відбувається зміна певних обставин, які є зовнішніми відносно правового зв`язку, що існує між контрагентами цього договору. Зміна обставин має значення для договорів, виконання яких не збігається у часі із моментом їх укладення (триваючі договори), що не можна сказати про ті договори, які виконуються відразу у момент укладення. Аналізуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що не зазначення продавцями чинних обтяжень щодо предмету продажу на електронних торгах не може бути кваліфіковано як істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, у розумінні вимог ст.652 ЦК України, тому зазначена стаття не підлягає застосуванню до виниклих правовідносин. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Суд повинен установити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні. Як правило суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі номер 925/1265/16). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц. Відтак застосування судами того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що позивач не має змогу оформити свої право власності на квартиру, що придбана на прилюдних торгах. Розірвання договору у формі акту державного виконавця не призведе до поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, розірвати можна лише частково або повністю невиконаний договір. Якщо зобов`язання сторін за договором виконані в повному об`ємі, то договір розірвати не можна. При розірванні договору договірні зобов`язання сторін припиняються на майбутнє. Дана ознака дозволяє відрізнити розірвання договору від визнання його недійсним або неукладеним. При розірванні договору, обставини, які були підставами розірвання повинні з`явитися після укладення договору, і тільки з моменту розірвання зобов`язання сторін припиняються на майбутнє. Правова природа ж продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (ст.ст.203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів. Порушення закону, яке тягне недійсність договору, має місце ще при укладенні договору, тому недійсний договір втрачає силу з моменту його укладення. Відповідно до п.3 ч.1 ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Посилання апелянта на позицію Верхового Суду у справі №916/556/16 як на підставу задоволення позову невірно розтлумачене останнім. Так, у сенсі ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України). Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17 зазначено, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц. Таку ж позицію викладено і у справі №916/556/16, на яку посилається апелянт. Отже, на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Суд не вправі змінювати підставу позову (обґрунтування вимог), предмет позовних вимог (у цій справі - розірвання договору та стягнення коштів) і зміст вимог (обраний спосіб захисту позивача), оскільки це порушення вимог ст.13 ЦПК України, в якій закріплено принцип диспозитивності. Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Саме позивач визначає та може змінити або підставу, або предмет позову. Зазначаючи про те, що при вирішенні справи суд, встановивши порушення прав позивача мав застосувати самостійно належні норми матеріального права та захистити порушені права сторони, а ні відмовляти у позові, апелянт не врахував, що, визначаючись із характером існуючих правовідносин, суд не вправі самостійно змінювати підстави позову, предмет позовних вимог і їх зміст, оскільки відповідно до положень цивільного процесуального законодавства це є виключним правом позивача. З урахуванням наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 листопада 2020 року Головуючий: Судді :