LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824757/22452/19-ц

від 18.11.2020 ·

справа № 757/22452/19-ц головуючий у суді І інстанції Остапчук Т.В. провадження № 22-ц/824/13542/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 18 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу №1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, третя особа - Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати неправомірними дії (бездіяльність) Дошкільного навчального закладу № 1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо видачі наказу від 01 квітня 2019 року № 38 та звільнення ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ Дошкільного навчального закладу № 1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 01 квітня 2019 року № 38 про звільнення позивача; поновити ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя Дошкільного навчального закладу № 1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві; стягнути та зобов`язати виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 29 грудня 2011 року ОСОБА_1 працювала у Дошкільному навчальному закладі № 1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та на момент звільнення обіймала посаду помічника вихователя. Не маючи можливості продовжувати працювати у ДНЗ №1/128 за станом здоров`я позивач декілька разів повідомляла керівництву про своє бажання звільнитись у зв`язку з виходом на пенсію, на що постійно отримувала відмовки про необхідність зачекати певний час. У першій декаді березня 2019 року подано заяву на ім`я завідуючої ДНЗ № 1/128 ОСОБА_2 про звільнення у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідно до чинного законодавства при виході на пенсію позивача повинні були звільнити з роботи у визначену нею дату. Проте, керівництво ДНЗ № 1/128, ввело в оману про зміни у трудовому законодавстві та відсутність такої підстави для звільнення як вихід на пенсію, здійснюючи стосовно позивача психологічний тиск, примусили переписати заяву про звільнення від 18 березня 2019 року з формулюванням про звільнення за власним бажанням та зобов`язавши її відпрацювати додатково два тижні, тобто, до 01 квітня 2019 року. Прибувши на роботу 01 квітня 2019 року для розрахунку та отримання трудової книжки, ОСОБА_1 дізналася, що наказ про звільнення ще не підписаний, а трудова книжка не заповнена належним чином. Після цього позивачу було запропоновано отримати трудову книжку 02 квітня 2019 року. Однак, у вказану дату позивач отримала відповідь, що її документи ще не готові, а керівництва закладу немає на місці. Позивач зазначає, що за весь час роботи всі накази про прийняття її на роботу та призначення на посади, переміщення по посадах та інші рішення видавалися наказами Головного управління МВС України у місті Києві. Про будь-які зміни в організаційно-правовій формі діяльності відповідача позивачу не доводилося, про виключення закладу із підпорядкування ГУ МВС України в місті Києві позивачу також невідомо. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на аналогічні обставини, які містяться в апеляційній скарзі та зазначає, що суд проігнорував та не прийняв до уваги надані позивачем докази. Суд залишив поза увагою факт видачі позивачу трудової книжки лише 03 квітня 2019 року, що є грубим порушенням вимог чинного законодавства. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що з 29 грудня 2011 року ОСОБА_1 працювала у Дошкільному навчальному закладі № 1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на посаді помічника вихователя (а.с.14). 18 березня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву на ім`я завідувача Дошкільного навчального закладу № 1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Стадник Л.І., в якій просила звільнити її за власним бажанням з 01 квітня 2019 року (а.с.28). Наказом Дошкільного навчального закладу № 1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 38 від 01 квітня 2019 року звільнено ОСОБА_1 з роботи згідно зі статтею 38 КЗпП України (за власним бажанням) (а.с.9). 03 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву на ім`я завідувача Дошкільного навчального закладу № 1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Стадник Л.І., в якій просила звільнити її за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію з 03 квітня 2019 року (а.с.57). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів порушення її прав відповідачем. 01 квітня 2019 року позивач була відсутня на роботі, звільнена відповідно до заяви від 18 березня 2019 року. Апеляційний суд погоджується по суті з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказує на те, щовона подала заяву про звільнення у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до чинного законодавства, і звільнення у такому випадку повинно відбутися у визначену працівником дату. Проте, керівництво ДНЗ № 1/128 ввело позивача в оману про зміни у трудовому законодавстві та відсутність такої підстави для звільнення як вихід на пенсію. Позивач зазначає, що її примусили переписати заяву про звільнення від 18 березня 2019 року з формулюванням про звільнення за власним бажанням та зобов`язали відпрацювати додатково два тижні, тобто, до 01 квітня 2019 року. З матеріалів справи вбачається, що 18 березня 2019 року позивач подала заяву, в якій просила звільнити її за власним бажанням 01 квітня 2019 року. 01 квітня 2019 року було видано наказ про звільнення позивача. Підстава звільнення - заява ОСОБА_1 від 18 березня 2019 року. У справі відсутні докази того, що позивач 01 квітня 2019 року продовжувала працювати і таким чином не вимагала розірвання трудового договору, що б стало підставою для продовження трудових відносин з відповідачем. Заява від 03 квітня 2019 року була подана позивачем після її звільнення, а, відтак, факт її подання ніяким чином не свідчить про незаконність звільнення у відповідності до раніше поданої заяви. Будь-які докази того, що відносно позивача з боку відповідача чинився психологічний тиск чи здійснювався примус до вчинення певних дій суду не надані. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що за весь час роботи всі накази про прийняття її на роботу та призначення на посади, переміщення по посадах та інші рішення видавалися наказами Головного управління МВС України у місті Києві. Про будь-які зміни в організаційно-правовій формі діяльності відповідача позивачу не доводилося, про виключення закладу із підпорядкування ГУ МВС України в місті Києві позивачу також невідомо. Разом з тим, у матеріалах справи міститься статут Дошкільного навчального закладу №1/128 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, затверджений наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києвівід 19 листопада 2009 року № 159, в редакції наказу від 05 вересня 2017 року № 16, відповідно до положень пункту 8.2 якого завідувач навчального закладу приймає на роботу та звільняє з роботи працівників дошкільного закладу (а.с.38). Наказ про звільнення був виданий та підписаний завідувачем дошкільного навчального закладу ОСОБА_2 . Тобто, звільняючи позивача з роботи, відповідач діяв у межах наданих йому повноважень. У позовній заяві ОСОБА_1 вказує на те, що відповідачем було порушено ст. 47 КЗпП України та Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що трудову книжку їй було видано лише 03 квітня 2019 року, що є грубим порушенням вимог чинного законодавства. Проте, несвоєчасна видача трудової книжки, яка, як зазначає позивач, мала місце, не впливає на законність видачі наказу про звільнення 01 квітня 2020 року, оскільки відбулася після припинення трудових відносин з працівником. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У пункті 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29 липня 1993 року, зазначено, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Судом встановлено, що ОСОБА_1 не була присутня на роботі у день звільнення, про що складені відповідні акти, а, відтак, вина відповідача в затримці видачі трудової книжки позивачу відсутня. Позивач зазначає, що прибувши на роботу 01 квітня 2019 року для розрахунку та отримання трудової книжки, вона дізналася, що наказ про звільнення ще не підписаний, а трудова книжка не заповнена належним чином. Позивачу було запропоновано отримати трудову книжку 02 квітня 2019 року. Однак, у вказану дату їй повідомили, що документи ще не готові, а керівництва закладу немає на місці. Разом з тим, вказані позивачем обставини не підтверджені жодними доказами. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції що відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення ухвалено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»