Постанова 4824 № 758/12306/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10235/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 року м. Київ Унікальний номер справи 758/12306/16-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Сидоренко А.Д., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Ларіонової Н.М., - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ГТУЮ у м. Києві, третя особа ПН КМНО Войтовський В.С. про скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володінні та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом. Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після смерті якої відкрилась спадщина, яка складалася із квартири АДРЕСА_1 . 03.09.2002 ОСОБА_3 склала заповіт, за яким спадкове майно, а саме вказану квартиру, заповіла їй. В лютому 2016 року вона дізналась, що квартира належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 на підставі ухвали Апеляційного суду Житомирської області. Вказувала, що 13.02.2016 Подільським УП ГУНП України в м. Києві розпочато кримінальне провадження № 12016100070001129 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що не встановлена особа в не встановлений час шахрайським способом, шляхом використання підробленої ухвали Апеляційного суду Житомирської області заволоділа правом на нерухоме майно, що має належати їй за заповітом. З огляду на викладене, просила скасувати рішення про державну реєстрацію права власності; витребувати із чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 ; визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом за нею. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 13210539 від 9 лютого 2016 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 33,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 846199680000. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови їй у задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд помилково відмовив їй у задоволенні частини позовних вимог стосовно визнання права власності на квартиру, оскільки такий спосіб захисту є єдиним належними способом з огляду на відмову 28.09.2016 постановою ПН КМНО Войтовського В.С. у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю зареєстрованих у встановленому порядку правовстановлюючих документів. Вважає відмову суду у задоволенні вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння необґрунтованою, оскільки приймаючи рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну квартиру одночасно з тим позбавив її можливості захистити своє право шляхом витребування із чужого незаконного володіння. Вважає, що з часу відкриття спадщини набула речові права на успадковану квартиру, а саме право володіння і користування нею. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній. Просив рішення суду в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в цій частині. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належно. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . За своє життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 03.09.2002 завідувачем Четвертої київської державної нотаріальної контори за реєстром № 1-3100, за яким вищевказану квартиру заповіла позивачу. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві 13.06.2016. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається зокрема із квартири АДРЕСА_1 . Позивач у встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в порядку ст.1269 ЦК України, згідно якої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. було заведено спадкову справу 7/2016 щодо майна померлої ОСОБА_3 28.09.2016 постановою приватного нотаріуса КМНО Войтовського В.С., якою ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з відсутністю зареєстрованих у встановленому порядку правовстановлюючих документів на нерухоме майно, необхідних для оформлення права на спадщину. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.09.2016 право власності на квартиру АДРЕСА_1 09.02.2016 було зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Володковичем В.В. за відповідачем на підставі ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 12.11.2015 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 846199680000). Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 12.11.2015, в цивільній справі № 239/87531/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12.08.2015 про стягнення боргу за борговим документом, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовлено. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12.08.2015 скасовано та ухвалено нове, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв.м. в рахунок погашення боргу. Листом в.о. Голови Апеляційного суду Житомирської області - Павицької Т.М., № 01-11/52/2017від 07.06.2017 повідомлено, що 12.11.2015 Апеляційним судом Житомирської області в складі головуючого судді Гансецької І.А., суддів - Трояновської Г.С., Якухно О.М. не приймалося судове рішення по справі № 239/87531/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , зазначена справа в суді не розглядалась. Крім того, справа із вказаним номером не зареєстрована в автоматизованій системі документообігу Апеляційного суду Житомирської області. Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб позивач, як спадкоємець за заповітом, позбавлена права на прийняття спадщини. В той час, вимоги про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом не підлягають задоволенню, оскільки нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з ненаданням правовстановлюючого документа на квартиру. Доказів про те, що правовстановлюючий документ був втрачений, позивачем не надано, а відповідно до ст.392 ЦК України суд може визнати право власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини є день смерті особи. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно із ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, зокрема який спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, незаконне заволодіння майном фізичної особи. Ст.41 Конституції України закріплено також, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. В Узагальненнях Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 1 (101)) зазначено, що «на відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Вважаємо, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).» Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави (глава 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Згідно з ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ч. 2 ст. 26 цього ж Закону у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Проте, як вбачається, 13.02.2016 СВ Подільським УП ГУНП в м. Києві розпочато досудове розслідування зареєстроване у ЄРДР № 12016100070001129 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ст.190 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлена особа у невстановлений час шахрайським способом, шляхом використання підробленої ухвали Апеляційного суду Житомирської області № 239/87531/15-ц, заволоділа правом на нерухоме майно, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 16.02.2016 в межах вищевказаного кримінального провадження накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності та зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі ухвали Апеляційного суду Житомирської області № 239/87531/15-ц від 12.11.2015 р. (справа № 758/1888/16-к). Враховуючи встановлені судом обставини, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, оскільки звернення ОСОБА_1 саме до ОСОБА_2 є передчасним, так як кримінальне провадження не закінчено, вина останнього не встановлена, вироку по кримінальній справі на час ухвалення рішення судом першої інстанції не було. Отже, враховуючи, що незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку не встановлена та позивачем не доведено підстави неправомірності чи будь-якого порушення процедури реєстрації права власності, то вимога позивача про визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора задоволенню не підлягає. Доводи апеляційної скарги, що стосуються оскарження рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та не містять обґрунтованих посилань на докази, які б підтверджували факт існування права власності на квартиру позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Отже, підставами звернення до суду конкретної особи має бути наявність в такої особи конкретного права, а також наявність факту порушення, невизнання або оспорювання такого права іншою особою (особами). Загальні способи захисту цивільних прав встановлені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 5 ЦПК України. Способи захисту права власності встановлені ст. ст. 387, 388 ЦК України. Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наведені норми ЦК України свідчать, що витребувати своє майно від добросовісного набувача може лише власник такого майна. Тому для того, щоб позивач мав право пред`явити позов про витребування майна, необхідно встановити власника витребуваного майна саме на момент незаконного заволодіння або вибуття з володіння такого майна. Наведені норми матеріального права свідчать, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту прав та інтересів у вигляді витребування майна з чужого незаконного володіння не відповідає вимогам ст.ст. 387- 388 ЦК України. Щодо заявлених вимог про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, то такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки нотаріусом було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з ненаданням правовстановлюючого документу на квартиру. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частинами 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказів про те, що правовстановлюючий документ був втрачений, позивачем не надано, а відповідно до ст. 392 ЦК України суд може визнати право власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності. Таким чином, позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню в цілому, як безпідставний та необґрунтований, заявлений у спосіб захисту права власності, який не підлягав застосуванню в силу відсутності такого права. Отже, враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, за таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові. Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 23 листопада 2020 року. Суддя-доповідач Судді: