Постанова Харківський апеляційний суд № 646/8585/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА іменем України 11 листопада 2020 року м. Харків справа № 646/8585/16-ц провадження № 22ц/818/1172/20 провадження № 22ц/818/1173/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря - Кравченко О.О., імена (найменування) сторін: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Пласт маркет Торговий Дім», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Пласт маркет», ОСОБА_2 , представники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року у складі судді Сороки О.П. та на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року у складі судді Сороки О.П., в с т а н о в и в: У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пласт маркет Торговий дім» (далі - ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Пласт маркет» (далі - ПрАТ «Пласт маркет»), ОСОБА_2 , про стягнення боргу. Позов мотивовано тим, що на підставі договору оренди (з правом викупу) № 01-01-07 від 01 липня 2014 року ПрАТ «Пласт маркет» передало в користування ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір є нікчемним, що встановлено судовим рішенням. Сума боргу по сплаті за фактичне користування вказаним приміщенням впродовж двох років склала 432 000,00 грн, сума неустойки - 216 000,00 грн. 29 липня 2016 року між ПрАТ «Пласт маркет» та ОСОБА_6 було укладено договір про відступлення права вимоги боргу. Просив стягнути з ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» суму боргу за весь період користування майном в розмірі 432 000,00 грн, суму неустойки 216 000,00 грн та судові витрати. В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просив накласти арешт на рухоме майно - виробниче обладнання ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім», що розташовано за адресою: м. Харків, вул. Диканівська, 50, а саме - різку п/е рукавних плівок Zimak-85 SR, напівавтомат, вартістю 75 197,88 грн; екструдер для виробництва рукавної плівки (Індія) вартістю 25 000,00 грн; агломератор (двигун 357425), вартістю 7 500,00 грн; та заборонити ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» вчиняти будь-які дії по відчуженню вказаного виробничого обладнання. Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову залишена без задоволення. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що доказів на підтвердження неможливості виконання судового рішення про стягнення коштів з ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» позивачем не надано, а накладення арешту на вказане виробниче обладнання може негативно відобразитись на здійсненні господарської діяльності відповідача Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» про стягнення боргу залишено без задоволення. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» та ОСОБА_1 укладено договір факторингу з метою розгляду справи районним судом замість господарського. Предметом договору є грошова вимога, метою договору є отримання клієнтом половини від суми грошового зобов`язання. Договором передбачено оплату послуг фактору у розмірі другої половини від суми грошового зобов`язання боржника. Оскільки ОСОБА_1 не є банком чи фінансовою установою, укладений договір про відступлення права вимоги боргу від 29 липня 2016 року є нікчемним. 17 березня 2017 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення заяви про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що предмет позову безпосередньо пов`язаний з майновою відповідальністю за нікчемним правочином. Зазначає, що у відповідача немає майна, за адресою реєстрації офісного приміщення майно відсутнє, господарська діяльність не ведеться. Тому підставою для забезпечення позову є обгрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливими виконання рішення суду. 23 березня 2017 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції без врахування презумпції правомірності правочину, оскільки договір про відступлення права вимоги боргу не визнаний судом недійсним. ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім», ПрАТ «Пласт маркет», ОСОБА_2 ухвалу та рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзивів на апеляційні скарги не скористались. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилено, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року та ухвалу від 15 березня 207 року залишено без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами у справі був укладений саме договір факторингу. Що стосується ухвали про відмову в забезпеченні позову, то заходи вживаються з метою забезпечення можливості виконання рішення суду. Оскільки судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, вжиття заходів забезпечення позову є недоцільним. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив, чи мало місце зловживання правом позивача та чи мали місце підстави, передбачені законом для відмови в захисті цивільного права та інтересу, а тому зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційних скарг - судова колегія вважає, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга на ухвалу суду не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Матеріали справи свідчать, що 01 липня 2014 року відповідно договору оренди (з правом викупу) № 01-01-07 ПрАТ «Пласт маркет» передало в користування ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» нежитлові приміщення площею 450 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 на строк 36 місяців на умовах сплати орендної плати в розмірі 5 400, 00 грн на місяць. В рішенні Господарського суду Харківської області від 10 березня 2016 року в мотивувальній частині судом зазначено про нікчемність договору оренди нежитлового приміщення, укладеного 01 липня 2014 року між ПрАТ «Пласт маркет» та ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім», оскільки він не мав нотаріального посвідчення. 29 липня 2016 року позивач уклав з ПрАТ «Пласт маркет» договір про відступлення права вимоги боргу на суму 432 000,00 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 приймав участь при розгляді спору Господарським судом Харківської області між ПрАТ «Пласт маркет» та ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» в якості представника позивача, позов було змінено, позивач відмовився від стягнення боргу за користування нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та при розгляді Харківським апеляційним господарським судом позову ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» до ПрАТ «Пласт маркет» про припинення дій, зобов`язання виконати умови договору та стягнення суми. Договір про відступлення права вимоги боргу між ОСОБА_1 та ПрАТ «Пласт маркет» є договором факторингу, ОСОБА_1 не є банком або фінансовою установою, тому договір про відступлення права вимоги боргу є нікчемним. Вказаний договір було укладено з метою розгляду справим районним судом замість господарського. Отже суд першої інстанції фактично відмовив в задоволенні позову з двох підстав - зловживання правом та нікчемності договору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2338/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемний є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адмністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Оскільки нікчемність укладеного 01 липня 2014 року між ПрАТ «Пласт маркет» та ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» договору оренди нежитлового приміщення встановлена рішенням суду у господарській справі, суд першої дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» суми боргу за весь період користування майном в розмірі 432 000,00 грн та суми неустойки 216 000,00 грн на підставі укладеного 29 липня 2016 року між позивачем та ПрАТ «Пласт маркет» договору про відступлення права вимоги боргу. Що стосується зловживання правом, то слід зазначити таке. Статтею 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є у тому числі диспозитивність і неприпустимість зловживання процесуальними правами. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Виходячи з аналізу змісту статті 13 ЦПК України, одним із аспектів принципу диспозитивності цивільного судочинства є розгляд справи судом не інакше як за зверненням особи, подання відповідно до вимог законодавства України, і в межах заявлених нею вимог. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Частинами третьою, четвертою статті 44 ЦПК України передбачено, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справами має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Із приписів цієї статті вбачається, що суд зобов`язаний вживати заходів у разі виявлення зловживання процесуальними правами учасником процесу. Крім того, положеннями частини третьої статті 44 ЦПК України визначено такі можливі наслідки визнання судом подання скарги, клопотання чи заяви зловживання процесуальними правами, - це залишення без розгляду або повернення поданої скарги, заяви чи клопотання, а не позову. Саме такий правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 295/13441/19 (провадження № 61-22280ск19). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Беручи до уваги наведене, висновок суду першої інстанції про те, що участь ОСОБА_1 при розгляді спору Господарським судом Харківської області між ПрАТ «Пласт маркет» та ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» в якості представника позивача, під час якого позов було змінено, а позивач відмовився від стягнення боргу за користування нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , та при розгляді Харківським апеляційним господарським судом позову ТОВ «Пласт маркет Торговий Дім» до ПрАТ «Пласт маркет» про припинення дій, зобов`язання виконати умови договору та стягнення суми є зловживанням процесуальними правами у розумінні пункту 2 частини другої статті 44 ЦПК України є помилковим. А тому судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову. Заходи забезпечення позову вживаються з метою забезпечення можливості виконання рішення суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). У відповідності до частини другої статті 149 ЦПК забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, вжиття заходів забезпечення позову є недоцільним. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, однак позов задоволенню не підлягає, апеляційна скарга на ухвалу суду не підлягає задоволенню, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді І.В.Бурлака В.Б.Яцина