Постанова 4815 № 569/17844/13-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 листопада 2020 року м. Рівне Справа № 569/17844/13-ц Провадження № 22-ц/4815/431/20 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Шимківа С.С., суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О., секретар судового засідання - Шептицька С.С. учасники справи: позивач - АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" відповідачі - ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк", ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року (ухвалене у складі судді Сидорука Є.І.) у справі за позовом акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в : 01 жовтня 2013 року ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 28.03.2008 року було укладено кредитний договір № 155, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмір 38 461,54 євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,7% річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 25.03.2015 року. 28.03.2008 року між ПАТ "Державний ощадний банк України", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № 155/1, у відповідності до умов якого остання поручилась перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником за кредитним договором № 155 від 28.03.2008 року, в тому ж обсязі, що і боржник (п. 3.1.). Через невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором виникла заборгованість в розмірі, станом на 25.09.2018 року, 46 995,75 євро (сорок шість тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять євро, 75 центів), з яких: загальна сума простроченої заборгованості - 26 094,62 євро; загальна сума прострочених процентів - 10 911,96 євро; загальна сума пені за непогашення кредиту - 2857,36 євро; загальна сума пені за несплату відсотків - 1 194,86 євро; загальна сума 3% річних за непогашення кредиту - 2 349,10 євро; загальна сума 3% річних за несплату відсотків - 3587,85 євро. Просили суд, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором № 155 від 28.03.2008 року, в розмірі 38907 євро 11 центів та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3441 грн. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року позов акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитом в сумі 30086,18 євро, з яких: 26 094,62 євро - загальна сума простроченої заборгованості та 3991,56 євро - сума прострочених процентів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" судові витрати, які складаються із судового збору 3555,70 грн. У решті вимог Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що АТ "Ощадбанк" звернулося з позовом до суду з пропуском дворічного строку на пред`явлення вимоги до поручителя, тому, в силу вимог ч. 4, ст. 559 ЦК України, п. 4.2. Договору поруки № 155/1 від 28.03.2008 року порука припинилась, а банк втратив право вимоги до поручителя. Вимога про сплату заборгованості ОСОБА_1 була отримана 18.10.2011 року, в суд за захистом свого порушеного права АТ "Ощадбанк" звернувся 01.10.2013 року, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на стягнення тільки відсотків в сумі 3991,56 євро нарахованих саме за цей період. 07 лютого 2020 року АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк", покликаючись на порушення судом норма матеріального та процесуального права, подано апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга мотивована незаконністю оскаржуваного рішення суду. Вказує, що порука не припинилася, так як вимога № 09-12/1082 від 23.03.2011 року не є вимогою про відкликання кредиту, в розумінні ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 3.3.6 кредитного договору. Цим листом банк вимагає сплати простроченої заборгованості, а не відкликає увесь кредит. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їх обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Судом неправильно застосовано правила ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо стягнення з позичальника 3 % річних, оскільки правила цієї статті застосовуються до неустойки, якою є пеня та штраф, тоді як стягнення 3 % річних передбачено ст. 625 ЦК України. Задовольняючи позов в частині стягнення відсотків за період з 18.01.2011 року по 01.10.2013 року суд безпідставно відмовив у стягненні решти суми відсотків, оскільки кредитор має право на отримання відсотків за увесь строк кредитування. Висновок суду про скрутне матеріальне становище ОСОБА_1 не відповідає дійсності так як у власності останнього перебувають транспортні засоби та нерухоме майно. Просили суд скасувати оскаржуване рішення, в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 24 березня 2020 року представником ОСОБА_2 адвокатом Сулковським Б.П. подано відзив на апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк", у якій покликається на законність рішення суду. Вказує, що у п. 4.2. договору поруки від 28.03.2008 року зазначено, що порука припиняється, якщо кредитор (позивач) протягом двох років від дня настання строку виконання зобов`язання по кредитному договорі не пред`явить вимог до поручителя. 23 березня 2011 року на адресу ОСОБА_2 позивачем надіслано вимогу про виконання кредитних зобов`язань, а тому строк позовної давності необхідно обчислювати з моменту настання терміну виконання вимоги, а не від дати до якої діє кредитний договір. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 припинив оплату чергових платежів по кредиту з травня 2008 року. Оскільки позивач пропустив строк, у межах якого він міг звернутися до суду з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовні вимог до ОСОБА_2 не підлягають до задоволення. ОСОБА_1 також оскаржив рішення суду в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі заперечує належність йому підписів у заяві на переказ готівки №741114 від 04 червня 2009 року, у заяві про видачу готівки №6223871 віл 14 травня 2009 року, у заяві про переказ готівки №36729502 від 14 вересня 2011 року. Також заперечує належність його почерку у меморіальному ордері №20162342 від 07 червня 2010 року. Стверджує, що він нікого не уповноважував платити за нього платежі, відповідних доручень нікому не надавав, а останній платіж, який ним був здійснений датується 30 грудня 2008 року, який був оформлений прибутковим касовим ордером №669104_001 на суму 319,24 євро. У зв`язку з чим, вважає, що перебіг строку позовної давності не переривався. Також вважає безпідставними позовні вимоги про стягнення інфляційний втрат, оскільки інфляційний показник не поширюється на випадки стягнення боргу в іноземній валюті. Зазначає, що строк дії договору закінчився 23 квітня 2011 року (відповідно до вимоги банку від 23 березня 2011 року), а тому нарахування відсотків та пені поза межами даного строку є неправомірним. За таких міркувань, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 28.03.2008 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління ВАТ "Ощадбанк" (надалі - Банк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №

155. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору Банк зобов`язався надати відповідачу на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 38 461,54 євро, а Позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути дану суму кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 10,70% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором (п. 1.2. Договору). Надання Банком грошових коштів на умовах кредитного договору в сумі 38 461,54 євро підтверджується розпорядженням ОПЕРВ від 28.03.2008. Згідно п. 3.3.1. кредитного договору відповідач зобов`язався належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором; використовувати кредит на цілі та у строки, визначені договором: повернути кредит в сумі 38 461,54 євро (п.3.3.3); щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 458.00 євро та сплачувати проценти, нараховані Банком на залишок заборгованості за кредитом (щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця наступного за звітним), шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань; останній платіж в рахунок погашення Кредиту та сплати нарахованих Банком процентів здійснити не пізніше 25.03.2015 року; точно в строки, обумовлені цим договором, погашати Кредит та своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом, комісійні винагороди, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі: у разі порушення умов цього договору на вимогу Банку достроково повернути кредит з одночасною сплатою відсотків за фактичний час користування кредитними ресурсами, комісійних винагород та/або пені; відповідати всіма власними коштами та майном по своїх зобов`язаннях, що випливають з цього Договору. Відповідно до п. 3.2.1 кредитного договору банк має право вимагати від відповідача належного виконання останнім взятих на себе зобов`язань за цим Договором. Банк має право на підставі п. 2.3 кредитного договору у разі порушення відповідачем умов цього Договору достроково стягнути кредит та суму нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті. Відповідно до п. 5.2 кредитного договору за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню основної суми кредиту, своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, комісійних винагород відповідач зобов`язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі 0.032 % від суми платежу, за кожний день прострочення. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено з ОСОБА_2 договір поруки № 155/1 від 28.03.2008р.. Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель поручається перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. У п. 2.1 договору поруки передбачено, що у разі порушення Боржником виконання зобов`язання кредитор має право вимагати від поручителя виконання зобов`язання боржника перед кредитором згідно з умовами кредитного договору. Згідно п. 3.1 договору поруки поручитель відповідає по зобов`язаннях за кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними перед кредитором до тих пір, поки всі зобов`язання по кредитному договору не будуть виконані повністю (п. 3.2). В разі невиконання або неналежного виконання поручителем зобов`язань, що передбачені п. 2.5 даною договору (протягом 5 календарних днів з моменту отримання повідомлення кредитора або боржника виплатити несплачену боржником суму кредитору). Поручитель сплачує кредитору штраф в розмірі 10 % від суми несплаченого платежу (п. 3.3). Поручитель та боржник підтверджують, що всі зобов`язання, представлені в договорі поруки, є дійсними на день укладення цього договору. Поручитель та боржник розуміють, що будь-яка недійсність зобов`язань та запевнень буде розцінюватися як надання кредитору завідомо неправдивої інформації з метою отримання кредиту та тягне за собою відповідальність поручителя та боржника у відповідності до чинного законодавства України (п. 3.4). Позичальник взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, у встановлений термін, не виконав. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За умовами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. До позовної заяви позивачем додано копію вимоги від 23.03.2011р. №09-12/1082, якою повідомлено, що у випадку непогашення ОСОБА_1 простроченої заборгованості до поручителя буде подано позов до суду про стягнення всього боргу по кредиту. Зміст зазначеної вимоги не містить зобов`язання про повернення всього кредиту, а лише простроченої по ньому заборгованості. А в разі несплати заборгованості, банк наголосив на подальшому зверненні до суду з вимогою про стягнення всього кредиту. ОСОБА_1 заборгованість відповідно до вимоги не погасив. Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення всього боргу по кредиту, як наголошував у вимозі до поручителя, лише 01.10.2013 року, тобто з пропуском дворічного строку на пред`явлення вимоги (позовної), тому місцевий суд дійшов правомірного висновку, що в силу вимог ч. 4, ст. 559 ЦК України, п. 4.2. Договору поруки № 155/1 від 28.03.2008р. порука припинилася, банк втратив право вимоги до поручителя, а тому позовні вимоги до ОСОБА_2 є безпідставними. Наведені позивачем в апеляційній сказі доводи зазначених висновків не спростовують. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті). Нормами п. 1, п. 2 ст. 551 ЦК України закріплено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності. Враховуючи, що банк, шляхом звернення до суду, використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, які не обмежуються строком дії кредитного договору. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Наведене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Враховуючи наведене, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, апеляційний суд вважає позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 : 26 094,62 євро - сума простроченої заборгованості; 6 742,89 євро - сума прострочених процентів (станом на час подання позову); 1621,07 євро - сума пені за непогашення кредиту та 551,24 євро - сума пені за несплату відсотків (за 12 останніх місяців перед зверненням позивача до суду); 2 349,10 євро - сума 3% річних за непогашення кредиту та 3587,85 євро - сума 3% річних за несплату відсотків (згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог від 25.09.2018 р., нарахованих в межах трьохрічної позовної давності). Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені та 3% річних суд першої інстанції, посилаючись на положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, помилково виходив з того, що ОСОБА_1 перебуває у скрутному становищі. Таке становище відповідача не підтверджене належними та допустимими доказами. Матеріали справи містять відомості про перебування у власності останнього ряду транспортних засобів та нерухомого майна, що а ж ніяк не підтверджує його важке матеріальне становище. Суд помилково ототожнив, передбачене ч. 3 ст. 551 ЦК України, право суду на зменшення неустойки та звільнення від її сплати. Положення статті 625 ЦК України носять компенсаційний, а не штрафний характер, а тому 3% річних не є неустойкою, у розумінні положень статті 549 ЦК України, а тому положення ч. 3 ст. 551 ЦК України на них не поширюються. Також судом невірно обраний період нарахованих до стягнення відсотків за кредитним договором. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 81 ЦПК України). В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , окрім іншого, стверджує, що він нікого не уповноважував здійснювати за нього платежі за кредитним договором, відповідних доручень нікому не надавав, заперечує належність йому підписів на банківських платіжних документах та наголошує, що останній платіж, який ним був здійснений датується 30 грудня 2008 року. У зв`язку з чим, вважає, що перебіг строку позовної давності не переривався, він є пропущений позивачем, оскільки його слід обраховувати із зазначеної дати. При цьому, в розумінні ст. 76 ЦПК України, не наводить жодного доказу, який би підтверджував його доводи. Підстав для висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності до ОСОБА_1 апеляційний суд не вбачає. Також не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_1 про неправомірність позовних вимог щодо стягнення з нього інфляційних витрат, оскільки така вимога позивачем не заявлялася. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Судові витрати за розгляд справи судом першої інстанції та за її апеляційне провадження підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" 3991,56 євро - сума прострочених процентів та в частині відмовлених в задоволенні позовних вимог - скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" 6 742,89 євро - загальна сума прострочених процентів; 1621,07 євро - загальна сума пені за непогашення кредиту; 551,24 євро - загальна сума пені за несплату відсотків; 2 349,10 євро - загальна сума 3% річних за непогашення кредиту; 3587,85 євро - загальна сума 3% річних за несплату відсотків, що відповідно до курсу Національного банку України станом на день ухвалення рішення становить 495 467 грн. 72 коп.. У решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 3664,66 грн.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 20 листопада 2020 року. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О.