LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4805289/1060/19

від 11.11.2020 ·

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №289/1060/19 Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С. Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №289/1060/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 вересня 2020 року, яка постановлена під головуванням судді Сіренко Н.С. у м. Радомишлі, в с т а н о в и в: У липні 2019 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з яких просило стягнути у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2008 року №012/110/339 в сумі 13 507,21 дол. США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 7 458,50 дол. США та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 6 048,71 дол. США. Позов обґрунтовується тим, що відповідно до кредитного договору від 14 серпня 2008 року №012/110/339 ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 26 350 дол. США на строк до 13 серпня 2013 року з процентною ставкою 16,8% річних. У забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань того ж дня з ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким остання зобов`язалася відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання основного зобов`язання. Умови кредитного договору позичальник не виконує належним чином, у зв`язку з чим станом на 28 травня 2019 року утворилася вищезазначена заборгованість. Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2020 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» замінено правонаступником - ПАТ «ОКСІ БАНК», яке у свою чергу ухвалою від 15 липня 2020 року замінено правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (а.с.133-134,195 т.1). Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 вересня 2020 року провадження у справі закрито на підставі п.1 частини першої ст.255 ЦПК України. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2018 року, яка набрала законної сили, в справі 906/222/18 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року №012/110/339 провадження закрито. В зазначеній ухвалі суд дійшов висновку про те, що даний спір не відноситься до юрисдикції господарського суду, оскільки виник при виконанні договору, стороною якого є фізична особа. Наполягає на тому, що враховуючи суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин, дана справа має розглядатися у порядку цивільного судочинства. Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали відзив на апеляційну скаргу. Просять у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Зазначають, що відповідно до позиції Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі №910/1733/18 дана справа підсудна саме господарському суду, оскільки відповідач ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір між сторонами виник щодо виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 012/110/339, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , «Інвестиційний кредит суб`єктам Мікро та Малого бізнесу на придбання транспортного засобу». Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статус відповідача ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності не припинено. Окрім того, відповідач ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати по борговим зобов`язанням ФОП ОСОБА_1 . У ухвалі, яка оскаржується, позивачу роз`яснено, що він має право звернутися з даним позовом до Господарського суду Житомирської області в порядку господарського судочинства. Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до п.1 частини першої ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша ст.4 ЦПК України). Згідно з положеннями частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Матеріалами справи доводиться та судом установлено, що 14 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладений кредитний договір №012/110/339 «Інвестиційний кредит суб`єктам Мікро та Малого бізнесу на придбання транспортного засобу» (а.с.11-18 т.1). За умовами кредитного договору фізична особа-підприємець ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 26 350 дол. США, який призначений для придбання автотранспортних засобів шляхом здійснення оплати за договором купівлі-продажу від 13 серпня 2008 року. Дата остаточного погашення кредиту - 13 серпня 2013 року, процентна ставка - 16,8% річних. За умовами договору поруки №012/110/339/1, укладеним 14 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , остання поручилася перед кредитором за виконання позичальником основного зобов`язання (а.с.23-24). Між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та приватним підприємцем ОСОБА_1 28 липня 2009 року укладена додаткова угода №1 до кредитного договору віл 14 серпня 2008 року №012/110/339. У зв`язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором банк направив відповідачам вимоги від 05 жовтня 2017 року №№114/5-104772, 114/5-104773 про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, які отримані боржником та поручителем 13 жовтня 2017 року (а.с.25-28 т.1). Рішенням Господарського суду міста Києва від 02 лютого 2015 року, яке постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2015 року залишене без змін, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору від 14 серпня 2008 року №012/110/339. У даній справі вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором заявлена юридичною особою кредитором до позичальника фізичної особи-підприємця, а також до поручителя - фізичної особи, яка за умовами договору поруки погодилася солідарно відповідати з позичальником за наслідки невиконання останнім зобов`язань за кредитним договором. Справа надійшла до Радомишльського районного суду Житомирської області 04 липня 2019 року. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства вважалися одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, фізичною особою-підприємцем - боржником за основним зобов`язанням і поручителем - фізичною особою. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу. Із дати набрання чинності ГПК в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, тобто з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. У постанові від 13 березня 2018 року в справі №415/2542/15-ц Велика Палата Верховного Суду висловила правовий висновок про те, що з 15 грудня 2017 року у випадках об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежить від сторін основного зобов`язання. Кредитор, який є юридичною особою, звернувся до суду після 15 грудня 2017 року (04 липня 2019 року). У даному випадку об`єднані вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов`язання. Сторонами основного зобов`язання є юридична особа та фізична особа-підприємець, а тому за суб`єктним складом основного зобов`язання та характером спірних правовідносин даний спір мав би розглядатися за правилами господарського судочинства, незалежно від того, що за виконання даного основного зобов`язання поручилася фізична особа. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 жовтня 2018 року в справі №910/1733/18 про те, що з 15 грудня 2017 року, тобто з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Окрім того, у постанові від 30 травня 2018 року в справі №569/2749/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора. Разом із тим, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2018 року закрито провадження у справі №906/222/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого було ПАТ «ОКСІ БАНК», а згодом стало Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», тобто кредитора до фізичної особи-підприємця позичальника ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_2 поручителя про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року №012/110/339 та договором поруки від 14 серпня 2008 року №012/110/339/1 в сумі 11 684,33 дол. США, яка складалася із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 7 458,50 дол. США та заборгованості з процентів за користування кредитом у сумі 4 225,83 дол.США. Закриваючи провадження у справі №906/222/18 господарський суд вважав, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а також роз`яснив позивачу, що спір між сторонами підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Ухвала про закриття провадження у господарській справі не оскаржувалася в апеляційному порядку та наразі набрала законної сили. За приписами частини третьої ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Спір виник між кредитором та позичальником і поручителем щодо заборгованості за кредитним договором та договором про забезпечення основного зобов`язання, яке включає заборгованість, у тому числі, яка склалася станом на 13 грудня 2017 року, із тих підстав, що позичальник належним чином не виконує свої зобов`язання щодо повернення тіла кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Окрім того, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, надіславши позичальнику та поручителю вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 05 жовтня 2017 року, що має значення для строку дії поруки та забезпечення нею основного зобов`язання, тобто покладення на поручителя разом із позичальником солідарної відповідальності. Оскільки господарський суд закрив провадження у справі за позовом кредитора до позичальника та поручителя про стягнення у солідарному порядку кредитної заборгованості, то з огляду на припис частини третьої ст.231 ГПК України у скаржника, тобто правонаступника кредитора, можуть виникнути труднощі у реалізації права на доступ до суду за правилами господарського судочинства. Як вказує Європейський суд з прав людини у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі-Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, що складають єдине ціле (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року, заява №4451/70). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушують сутність цих прав (рішення у справі «Станєв проти Болгарії» від 17 січня 2012 року, заява №36760/06). Постановлення 21 червня 2018 року Господарським судом Житомирської області ухвали про закриття провадження у господарській справі №906/222/18, яка набрала чинності, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права скаржника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Згідно зі ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Із огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини третьої ст.231 ГПК України колегія суддів апеляційного суду вважає, що розгляд даного спору має завершитися за правилами цивільного судочинства. Відповідна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі №370/1547/17. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України). Ухвала суду першої інстанції перешкоджає подальшому провадженню у цивільній справі. Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, призвело до помилкового закриття провадження у справі. Отже, ухвала суду першої інстанції відповідно до норм ст.379 ЦПК України підлягає до скасування, а справа - направленню для продовження розгляду до Радомишльського районного суду Житомирської області. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити. Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 вересня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 20 листопада 2020 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»