Постанова 4855 № 620/1732/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1732/20 Головуючий у 1 інстанції - Соломко І.І. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Північної митниці Держмитслужби на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, - В С Т А Н О В И В: ТОВ «Віп Авто Транс» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: - визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 03.01.2020 № UA 102000/2019/000008/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03.01.2020 № UA102030/2020/00003. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Північна митниця Держмитслужби звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 11.12.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Авто Транс» та STDA bvba (Бельгія) укладено контракт № 11-12/2019 (далі-Контракт) , згідно якого позивач придбав сідельний тягач бувший у використанні, марка - VOLVO; - модель - FH460 GL; - номер шасі/кузова - № НОМЕР_1 ; - тип двигуна - дизельний; - номер двигуна - немає даних; колісна формула - 4x2; - робочий об`єм циліндрів - 12777 см3; - потужність - 345 kw; - календарний рік виготовлення - 2014; - модельний рік виготовлення - 2014; - екологічний стандарт двигуна - Євро 6; - призначений для перевезення напівпричепів, по дорогах загального користування; - бувший у використанні; - торговельна марка VOLVO; - виробник VOLVO; - країна виробництва SE, далі-автомобіль (а.с.12-13). Згідно пункту 3.2 контракту автомобіль поставляється на умовах (EXW) інкотермс 2010, тобто імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення. У розділі 4 контракту вказано, що вартість 1 (одного) сідлового тягача VOLVO FH460 GL складає 18840,00 Євро. Розрахунки за придбаний автомобіль здійснювались шляхом безготівкової оплати з рахунку покупця (ТОВ «В1П АВТО ТРАНС») на рахунок продавця (STDA bvba (Бельгія)), що підтверджується рахунком-фактурою (інвойсом) від 30.11.2019 № Y.T.2019328-236 та платіжними дорученнями № 55 від 16 грудня 2019року та № 56 від 20 грудня 2019року (а.с.14-15). Технічні характеристики автомобіля підтверджуються свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 17.12.2019 № НОМЕР_2 (а.с.18). На підставі договору від 01.02.2016 № 01/02/01/2016 особою, що здійснює декларування, подано до Північної митниці ДМС України митну декларацію ІМ 40 ДЕ № UA102030/2019/650802, згідно якої заявлено митну вартість автомобіля в розмірі 512 329, 58 грн. (497 790, 48 грн. +14 539, 10 грн. транспортних витрат на доставку транспортного засобу), визначену за основним методом - за ціною договору ( а.с.57). Під час перевірки наданих для підтвердження митної вартості товару документів фахівцями контролюючого органу позивачу надіслано електронне повідомлення від 03.01.2020, в якому вказано, що для підтвердження заявленої вартості транспортного засобу необхідно надати наступні документи: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовані спеціалізованими експертними організаціями про вартість товару та за власним бажанням надати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої ним митної вартості автомобіля (а.с. 73). Особою, уповноваженою на декларування товарів надана відповідь листом від 03.01.2020, за якою митному органу було повідомлено, що надати вищезазначені документи не має можливість через їх відсутність. (а.с. 72). 03.01.2020 відповідач прийняв рішення № UA102000/2019/000008/2 про коригування митної вартості товарів, згідно якого митним органом було визначено митну вартість товару 24 950, 00 Євро (а.с. 23). У графі 33 вказаного рішення було зазначено, що митним органом здійснено перевірку достовірності інформації, що наведена в поданих до митного оформлення документах. Митну вартість транспортного засобу «Сідельний тягач колісний VOLVO» модель «FH460 GL», 2014 року першої реєстрації, з дизельним двигуном, потужністю 345 кВт скориговано відповідно до комерційних пропозицій щодо вживаних транспортних засобів ідентичних та подібних оцінюваному з використанням відкритих зовнішніх джерел на рівні 24950 Євро, Митного кодексу України з урахуванням спільного наказу Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.03 №142/5/2092 «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів та умов поставки. Митну вартість транспортного засобу здійснено із застосуванням резервного методу визначення митної вартості - 24 950 Євро (а.с.23 на звороті). Підставами для коригування митної вартості митним органом визначено неподання документів згідно з переліком, а надані документи містять розбіжності, які впливають на рівень митної вартості, і не дають однозначно упевнитись в правильності заявленої митної вартості автомобіля. Відсутність певних документів є підставою для відмови у застосуванні основного методу ( за ціною договору) та для визначення митної вартості автомобіля самостійно. Коригування митної вартості слугувало підставою для видання картки відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00003 (а.с. 21-22). Не погоджуючись з правомірністю здійснення відповідачем коригування митної вартості, позивач звернувся до суду першої інстанції із даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем на підтвердження заявленої митної вартості за ціною контракту було надано контролюючому органу повний пакет документів, а відповідачем, у свою чергу, не доведено, що такі документи не є достатніми для перевірки митної вартості товару. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості ним прийнято у зв`язку із розбіжностями у поданих документах та наявністю обґрунтованого сумніву у достовірності інформації про митну вартість товару та у поданих до митного оформлення документах через невідповідність заявленої декларантом митної вартості та вартості ідентичних товарів, які продавались на експорт в України у максимально наближений період до ввезення даної партії. Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012 (далі - МК України). МК України встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України. Згідно з ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України (далі - МК України) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Відповідно до ч. 1 ст. 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Згідно із ч. 1 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії. Відповідно до ч. 6 ст. 264 МК України митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій. Відповідно до частини першої статті 337 МК України перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом. Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, в силу приписів статті 49 МК України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною 1 ст. 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України). Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. ч. 2-3 ст. 57 МК України). Відповідно до положень ч.4 та ч. 5 ст. 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню (ч. 9 ст. 58 МК України). Відповідно до приписів ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч. 5 ст. 57 цього Кодексу). З аналізу наведених правових норм вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Крім того, це узгоджується з визначеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності. Частиною 3 ст. 53 МК України передбачено обов`язок декларанта подавати додаткові документи (за наявності) до визначеного частиною другою цієї статті загального переліку. При цьому такий обов`язок виникає у декларанта виключно у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У такому випадку декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності): 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Частинами 1, 3, 4 ст. 368 МК України закріплено, що для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів. Особа, яка декларує товари, вправі довести достовірність відомостей, представлених для визначення їх фактурної вартості. У разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів органи доходів і зборів визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу. У п.п. 3.16, 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства. Відповідно до пп. 4.5.10 п. 4.5 розділу 4 Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631 перевірка правильності визначення митної вартості товарів належить до митних формальностей, що виконуються при митному оформленні митної декларації. Частиною 1 статті 54 МК України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Згідно з частинами 4 та 5 ст. 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу (ч. 2 ст. 54 МК України). Послідовність дій посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час здійснення їх митного контролю та митного оформлення визначено Методичними рекомендаціями щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженими наказом Державної митної служби України від 11 вересня 2015 року № 689 (далі - Методичні рекомендації). Згідно з приписами пункту 6 Розділу ІІ вказаних Методичних рекомендацій, при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх складових митної вартості; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п`ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості; наявність арифметичних помилок в митній декларації, декларації митної вартості або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України. При перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару (пункт 7 Розділу ІІ Методичних рекомендацій). Отже, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у Главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Аналіз положень частини третьої статті 53, частин другої, четвертої - шостої статті 54, статті 58 МК України та пунктів 6, 7 Методичних рекомендацій надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України. При цьому, обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачеві. Водночас, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. При цьому, як вірно зазначає суд першої інстанції, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. В свою чергу, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Але, в той же час, витребуванню підлягають лише тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. В свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року в справі №814/1996/15, від 22 травня 2018 року в справі №808/178/16, від 23 жовтня 2018 року в справі №820/1761/17, в яких зазначено, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Відтак, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Разом з тим, частина п`ята ст. 53 МК України забороняє вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Частиною 3 ст. 54 МК України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування (частина друга статті 55 МК України). За встановленими обставинами справи, 30.11.2019 підприємством STDA bvba (Бельгія) виставлено позивачеві рахунок-фактуру (інвойс) від 30.11.2019 № Y.T.2019328-236 на придбання транспортного засобу «Сідельний тягач колісний VOLVO» модель «FH460 GL», 2014 року випуску, бувшого в використанні, номер шасі/кузова - № НОМЕР_1 . 11.12.2019 між STDA bvba (Бельгія) як продавцем та ТОВ «Віп Авто Транс» як покупцем укладено контракт № 11-12/2019 (далі - Контракт), згідно умов якого позивач придбав у STDA bvba (Бельгія) 11 сідельних тягачів, зокрема й вищеназваного. Згідно пункту 3.2 контракту автомобіль поставляється на умовах (EXW) Інкотермс 2010. У розділі 4 контракту вказано, що вартість 1 (одного) сідлового тягача VOLVO FH460 GL складає 18 840, 00 Євро. Загальна вартість контракту становить 187 240, 00 Євро та складається з вартості автомобілів, їх страховки, оформлення транзитних номерів та сертифікату походження EURO 1 для вивозу. Розрахунки за придбаний автомобіль здійснювались шляхом безготівкової оплати, що підтверджується платіжними дорученнями № 55 від 16.12.2019 та № 56 від 20.12.2019. Колегія суддів вважає безпідставними твердження про те, що інвойс від 30.11.2019 № Y.T.2019328-236 немає відношення до контракту з огляду на те, що останній укладений пізніше у часі. Так, інвойс не містить посилання на контракт, однак вони мають один і той же предмет. Відтак, можна дійти висновку, що в межах господарських відносин інвойс від 30.11.2019 № Y.T.2019328-236 виступав як рахунок-проформа (проформа-інвойс). На користь такого висновку свідчить також і те, що в платіжних дорученнях № 55 від 16.12.2019 та № 56 від 20.12.2019 у графі призначення платежу міститься посилання саме на контракт, а не на інвойс. З огляду на викладене, безпідставними є також і доводи митниці щодо здійснення платежу з простроченням кінцевого терміну, визначеного в інвойсі. З цього приводу колегія суддів знаходить слушними доводи позивача, що цивільні (господарські) відносини реалізуються на засадах диспозитивності. У процесі реалізації належних їм прав-обов`язків договірні сторони можуть відступити від визначеного договором алгоритму їх реалізації за умови відсутності заперечень з боку іншої сторони. Для цілей митного законодавства важливою є об`єктивна підтверджуваність реалізації відповідних операцій. У даному випадку, виконання умов відповідного контракту підтверджується на основі системного аналізу юридичних фактів, що пов`язані із виконанням сторонами своїх зобов`язань. Як свідчать матеріали справи, фактична поставка автомобіля відбулась 17.12.2019, що підтверджується експортною митною декларацією № 19ВЕЕ0000059644357, а сплата за даний товар відбулась 16.12.2019, що підтверджується платіжним документом №

55. Таким чином, оплата відбулась на умовах 100 % передоплати вартості автомобіля, що повністю відповідає умовам контракту. Слід наголосити, що у технічному паспорті не зазначається країна експорту транспортного засобу на відміну від декларації країни відправлення, а зазначається країна, де був виданий технічний паспорт. Імпортований автомобіль є вживаним, а тому країна, де він був придбаний вперше може відрізнятись від країни експорту. Саме тому законодавець у ст. 44 МК України визначив, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації. Відтак, технічний паспорт не може вважатись документом, що підтверджує походження транспортного засобу. В той же час, позивачем було подано до митного органу сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 - Е 5.753.161 від 17.12.2019, де країною перевезення (походження) товару є Бельгія, що повністю відповідає інформації у декларації країни відправлення від 17.12.2019 № 19ВЕЕ0000059644357 та задекларованій інформації про країну експорту (відправлення) у митної декларації № UА102030/2019/650802. Отже, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем. Однак, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від ціни аналогічних товарів, що містяться у відкритих джерелах не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що документи, подані до митного органу з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, відповідають переліку документів, встановлених частиною третьою статті 53 МК України, і підтверджують вартість заявленого до митного оформлення товару. Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, що визначає обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовуються митним органом при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: - неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); - невірно проведений розрахунок митної вартості; - невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Сторонами не заперечується проведення такої консультації, під час якої позивачу було запропоновано надати додаткові документи, яких надано не було, що має своє відображення в у графі

33. З огляду на викладене, надані позивачем відомості та документи не дають підстав для сумніву щодо повноти та обґрунтованості числових значень митної вартості товару. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, посилання апелянта на обставини та факти, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення на момент його прийняття, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі відомості не були зазначені серед покладених в основу рішення обставин, зокрема, в спірному рішенні лише формально зазначено, що у наданих до митного оформлення документах для підтвердження митної вартості містяться розбіжності, однак, жодним чином не зазначено, які саме. Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. колегія суддів зазначає. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. З аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано: договір про надання правової допомоги від 30.04.2020 № 71, додаткову угоду № 1 до договору від 30.04.2020, детальний опис робіт від 07.07.2020, рахунок-фактуру №71/2 від 30.04.2020, акт надання послуг № 71/2 від 07.07.2020, платіжні доручення №1105 від 07.05.2020 та № 1427 від 05.06.2020 про сплату послуг на загальну суму 63 000,00 грн. Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000, 00 грн. У свою чергу, відповідачем суду першої інстанції було надано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу з підстав, що справа є незначної складності, представником позивача подана 21 подібна справа, в рахунок оплати послуг адвоката позивачем перераховано 33 000, 00 грн., що становить 1 571, 43 грн. таких витрат за одну справу. Так, згідно договору про надання правничої допомоги № 71 від 30.04.2020 та додаткових угод до даного договору предметом договору є надання правничої допомоги по скасуванню 21 рішення про коригування митної вартості товарів та 21 картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, серед яких і оскаржувані в даній справі. Вартість послуг по одній справі становить 8 000, 00 грн. Згідно рахунку-фактури № 71/2 від 30.04.2020 позивачу надано знижку 5 000, 00 грн. по витратах на правничу допомогу в даній справі, а платіжними дорученнями № 1105 від 07.05.2020 та № 1427 від 05.06.2020 підтверджується оплата позивачем послуг згідно договору № 71 від 30.04.2020 в загальному розмірі 63 000, 00 грн. Враховуючи викладене, витрати позивача на правничу допомогу в одній справі складають 3 000, 00 грн. (63 000, 00 грн. / 21 справу). Отже, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені документально та знайшли своє відображення в матеріалах справи, надані позивачем документи містять інформацію про вартість години надання правової допомоги певного виду та час, витрачений на неї, розмір наданої знижки, а тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000, 00 грн. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Північної митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.