Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/510/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/510/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Руденко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області, за участю третьої особи - Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області, за участю третьої особи - Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, виходячи з розміру, встановленого п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228», а саме: 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць; - зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату грошової компенсації на транспортне обслуговування, виходячи з розміру, встановленого п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін по пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228», а саме: 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць за друге півріччя 2019 року та до виникнення зміни чи припинення спірних правовідносин; - стягнути з відповідача судові витрати за надання професійної правничої допомоги. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року позов задоволено частково: - визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації на транспортне обслуговування, в розмірі 29 % від місячного розміру прожиткового мінімуму на 2019 рік за період з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2019 року у сумі 445 грн 00 коп.; - зобов`язано Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області здійснити перерахунок суми компенсації на транспортне обслуговування ОСОБА_1 з урахуванням вимог п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування», а саме: 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, з розрахунку на кожен місяць за період з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2019 року, та виплатити компенсацію на транспортне обслуговування з врахуванням раніше виплачених сум; - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково прийняв рішення про часткове задоволення позовних вимог та відмовив у задоволенні вимоги про здійснення виплати компенсації на транспортне обслуговування до зміни чи припинення спірних правовідносин та у вимозі про стягнення понесених позивачем судових витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції встановивши, що право компенсації на транспортне обслуговування виникло у позивача з 01 серпня 2019 року після припинення права власності на автомобіль, не врахував того, що у липні 2019 року відповідач зобов`язаний був виплачувати скаржнику компенсацію на обслуговування автомобіля. Апелянт вважає, що суд не позбавлений можливості з метою повного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та задовольнити також вимогу про зобов`язання виплатити компенсацію за обслуговування автомобіля у липні 2019 року. У відзиві на апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області заперечувало проти задоволення її вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи та має право на пільги передбачені законодавством. Позивач перебуває у черзі серед осіб з інвалідністю, які мають право на забезпечення автомобілем у порядку загальної черги. Для отримання компенсації на транспортне обслуговування ОСОБА_1 02 серпня 2019 року звернулась до відповідача з відповідною заявою. До заяви було надано довідку Територіального сервісного центру № 7145 Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області від 01 серпня 2019 року №31/23/45-433 про те, що станом на 01 серпня 2019 року у власності позивача не перебувають транспортні засоби. Відповідно до розпорядження на виплату компенсації, затвердженого Департаментом соціального захисту населення 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 призначена компенсація на транспортне обслуговування з серпня 2019 року. ОСОБА_1 18 листопада 2019 року звернулась до відповідача із заявою про виплату їй грошової компенсації на транспортне обслуговування виходячи з 29 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць. Відповідач листом від 27 листопада 2019 року № 3482/13 повідомив позивача, що відповідно до розпорядження на виплату компенсації, затвердженого Департаментом соціального захисту населення 16 вересня 2019 року, позивачу на підставі її заяви від 02 серпня 2019 року призначена грошова компенсація у розмірі 29 %. Списки на виплату вказаної компенсації були створені та направлені управлінням 09 серпня 2019 року вих. № 2564/13 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат м. Черкаси для проведення виплати. Також у зазначеному листі вказано, що виплата компенсації буде здійснена у березні 2020 року з урахуванням попереднього періоду. Крім того, листом від 26 грудня 2019 року № 13/3755 відповідач повідомив позивача про те, що розпорядження на виплату компенсації, яке було затверджене Департаментом соціального захисту населення 16 вересня 2019 року, надійшло до управління 02 жовтня 2019 року, тобто на час, коли надіслані списки вже були опрацьовані Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат м. Черкаси. Вважаючи, що під час призначення компенсації на транспортне обслуговування відповідач неправомірно визначив її розмір - 29 % місячного розміру прожиткового мінімуму на 2019 рік, а не за кожний місяць 2019 року, позивач звернулась до суду з вказаним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації на транспортне обслуговування у розмірі меншому, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами є неправомірними. При цьому суд зазначив, що позивачу належить здійснити перерахунок вказаної компенсації за період з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2019 року та виплатити компенсацію з врахуванням раніше виплачених сум. Відмовляючи ж у задоволенні позовних вимог, які були пред`явлені позивачем за липень 2019 року, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання компенсації на транспортне обслуговування виникло з 01 серпня 2019 року, тобто після припинення права власності на автомобіль. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог посилаючись на їх безпідставність. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. Надаючи оцінку висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації на транспортне обслуговування у липні 2019 року та здійснення перерахунку суми компенсації на транспортне обслуговування у вказаному місяці, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначені Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV). Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 28 Закону № 2961-IV грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачується особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, які перебувають на обліку для одержання автомобілів, а також які мають право на забезпечення автомобілями і за власним бажанням відмовилися від їх одержання і бажають отримувати грошову компенсацію чи які не одержали автомобілі у зв`язку з протипоказаннями для їх керування. Після одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту виплата їй грошової компенсації на транспортне обслуговування припиняється і виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля. Згідно з ч. 6 ст. 28 Закону № 2961-IV порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14 лютого 2007 року № 228, якою затверджений Порядок виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування (далі - Порядок № 228). Відповідно до пп. 1, 2 п. 14 Порядку № 228 компенсація на транспортне обслуговування призначається особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю, які: 1) перебувають на обліку для безоплатного забезпечення автомобілями; 2) перебувають на обліку для пільгового забезпечення автомобілями. Якщо особи з інвалідністю та діти з інвалідністю, які перебувають на обліку для безоплатного або пільгового забезпечення автомобілями, отримали їх, виплата компенсації на транспортне обслуговування припиняється і виплачуються компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів. У період, за який виплачена компенсація на транспортне обслуговування, переплачена сума враховується в подальшому під час виплати компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів. Тобто, у випадку, якщо у власності позивача перебуває автомобіль, виплата компенсації на транспортне обслуговування припиняється та виплачується компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля. З матеріалів справи встановлено, що з 01 серпня 2019 року припинилось право власності ОСОБА_1 на автомобіль ВАЗ 21122. Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, саме з вказаної дати позивач набула право отримувати компенсацію на транспортне обслуговування, що виключає можливість задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та виплату такої компенсації у липні 2019 року. Наполягаючи на скасуванні рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, які були пред`явлені за липень 2019 року, позивач зазначала, що для належного та ефективного захисту її порушених прав у даному випадку суд першої інстанції повинен був вийти за межі позовних вимог та зобов`язати скаржника у липні 2019 року виплатити ОСОБА_1 компенсацію на обслуговування автомобіля. Як раніше зазначалось, адміністративний позов, який подано до суду та є предметом судового розгляду, направлений на поновлення порушеного відповідачем права на отримання ОСОБА_1 компенсації на транспортне обслуговування у розмірі, який визначено постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №

228. При цьому, позивач просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати здійснити нарахування компенсації на транспортне обслуговування. Задоволення таких вимог спрямоване на повний захист права позивача, оскільки обов`язковою передумовою для зобов`язання суб`єкта владних повноважень здійснити виплату є визнання протиправними його дій, або бездіяльності, щодо виплати певних сум у меншому розмірі, ніж визначено законодавством, або їх невиплати взагалі. У апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції зобов`язаний був вийти за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України та зобов`язати відповідача виплатити у липні 2019 року суму компенсації на обслуговування автомобіля. Надаючи правову оцінку вказаним доводам апелянта, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, за загальним правилом, суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві. Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: - лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; - повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; - вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд про захист її права на отримання компенсації на транспортне обслуговування у належному розмірі. Разом з тим, у апеляційній скарзі позивач стверджує, що суд повинен був вийти за межі позовних вимог для захисту її права на отримання у липні 2019 року іншого виду компенсації, який на її думку мав бути виплачений відповідачем. Правомірність призначення, здійснення нарахувань та виплати компенсації «на обслуговування автомобіля» (компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів) не була предметом розгляду у справі. Тобто, вихід за межі позовних вимог не пов`язаний із захистом тих прав, щодо яких подана позовна заява. Відтак, доводи позивача щодо можливості застосування судом першої інстанції під час розгляду вказаної справи норм ч. 2 ст. 9 КАС України не відповідають вимогам чинного процесуального закону. Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, які були пред`явлені за липень 2019 року є правомірним та обґрунтованим. Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату грошової компенсації на транспортне обслуговування, виходячи з розміру, встановленого п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування» до виникнення зміни чи припинення спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем. Разом з тим, вимога про зобов`язання відповідача провести нарахування певних сум компенсації до моменту зміни чи припинення спірних правовідносин прогнозує можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення дій на майбутнє, а тому дана вимога задоволенню не підлягає. Відповідна правова позиція стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання вчинити дії у майбутньому міститься у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 167/592/17. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права про відмову у задоволенні частини позовних вимог, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Разом з тим, під час прийняття оскаржуваного судового рішення не було вирішено клопотання позивача про розподіл судових витрат, а саме: щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат. Разом з тим, питання про розподіл судових витрат Черкаським окружним адміністративним судом не вирішувалось. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати. Відтак питання про судові витрати повинне вирішуватись Черкаським окружним адміністративним судом в порядку, який передбачено ст. 252 КАС України, а не під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов