LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Другий апеляційний адміністративний суд520/4956/2020

від 18.11.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року по справі № 520/4956/2020 залишити без змін.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 р.Справа № 520/4956/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглова Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 21.05.20 року по справі № 520/4956/2020 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення щодо припинення позивачу страхових виплат; зобов`язати Управління виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення відновити позивачу нарахування та виплати страхових виплат з дня припинення, а саме з серпня 2018 р. та сплатити виниклу заборгованість за весь період. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку у Харківському міському відділенні Управління виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області як внутрішньо переміщена особа. Позивач, вважаючи, що відповідачем йому протиправно припинені страхові виплати звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення щодо припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат з 01.08.2018 р.; зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення поновити нарахування та виплату позивачу страхових виплат з 01.08.2018 р.; в іншій частині вимог позов залишено без задоволення. Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушенні вимоги матеріального та процесуального права, а саме: вимоги Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, оскільки відповідач не має права здійснювати страхові виплати за відсутністю документів, що підтверджують право особи на страхові виплати, у зв`язку з чим судом першої інстанції помилково зобов`язано відповідача сплатити державні кошти без діючої довідки внутрішньо переміщеної особи. Апелянт зазначив, що з 01.08.2018 р. позивачу припинені вищевказані виплати на підставі протоколу Комісії з питань призначення (відновлення)соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам, які здійснили реєстрацію місця проживання на території Московського району м. Харкова з підтвердженням місця проживання, який не скасовано. Крім того, апелянт зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 0000373509 від 19.10.2017 р. та перебуває на обліку у Харківському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області з 01.10.2017 р. За результатами розгляду адвокатського запиту від 27.03.2020 р., листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення № 15.02-14/1783 від 01.04.2020 р. позивача проінформовано, що з 01.08.2018 р. виплати ОСОБА_1 припинені у зв`язку з тим, що позивач не підтвердив фактичне місце проживання у м. Харкові, що зазначено у рішенні Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Адміністрації Московського району Харківської міської ради, оформлено протоколом від 25.07.2018 р. № 89 та повідомлено, що виплати, які нараховані потерпілому у період зазначений вище, сплачені у повному обсязі та заборгованості немає. Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не здійснені нарахування та виплата страхових виплат позивачу, внаслідок реалізації рішення, тобто дій, що свідчить саме про протиправні дії відповідача щодо припинення виплат позивачу, у зв`язку з чим судом першої інстанції відмовлено у задоволенні частини вимог щодо визнання протиправною бездіяльності щодо припинення страхових виплат. Припиняючи соціальні виплати позивачу з 01.08.2018 р., відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, у зв`язку з чим судом першої інстанції зобов`язано відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.08.2018 р. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно із ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно із пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. за № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296). Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 за №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27 затверджено Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб (Порядок № 27), який поширюється на внутрішньо переміщених осіб, які мають право на страхові виплати та витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Порядок №27). Відповідно до п. 1.2 Порядку № 27, внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105 безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Згідно із п. 3.8 та п. 3.9 Порядку № 27 суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду. Матеріалами справи підтверджено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та отримує щомісячні страхові виплати. Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного соціального страхування регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Відповідно до ч. 1 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Перелік підстав припинення виплати страхових виплат, визначений ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення страхових виплат і надання соціальних послуг з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Харківського МВ УДВ ФССУ в Харківській області № 2052/28319/1802/9 від 17.07.2018 р. ОСОБА_1 припинені з 01.08.2018 р. щомісячні страхові виплати, у зв`язку з тим, що позивач не підтвердив фактичне місце проживання у м. Харкові, що зазначено у рішенні Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Адміністрації Московського району Харківської міської ради, оформлено протоколом від 11.07.2018 р. № 87 та у зв`язку з скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи позивача. Крім того, матеріали справи містять рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Адміністрації Московського району Харківської міської ради, оформлено протоколом від 25.07.2018 р. № 89 та від 19.09.2018 р. №

96. Проте, зазначені протокольні рішення не є рішеннями про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи позивача, оскільки воно стосується припинення всіх видів соціальних допомог певному колу осіб. Також, колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" такої підстави для припинення страхових виплат, як відсутність за місцем проживання, наявність протокольного рішення засідання комісії та скасування довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи не передбачено. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 22.10.2020 р. у справі № 185/3733/17. Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що інших підстав, визначених ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які слугували припиненню страхових виплат позивачу, не зазначено. Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідно до положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що припиняючи соціальні виплати позивачу з 01.08.2018 р., відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, ув`язку необхідно зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.08.2018 р. Щодо доводів апелянта, що порядок надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначається Кабінетом Міністрів України та відповідач не може перебирати на себе повноваження Кабінету Міністрів України, якими не визначені умови та порядок виплати соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за минулий період, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення. Доводи апелянта, що судом першої інстанції протиправно не взято до уваги, що позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з наступних підстав. Відповідно до положень ч. 7 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці". Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Крім того, судом першої інстанції надано оцінку доводам відповідача щодо строку звернення позивача до суду з вищевказаним позовом та встановлено, що строк звернення до суду позивачем не пропущено. Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно і з приписами частини першої ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року по справі № 520/4956/2020 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 23.11.2020 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»