Постанова 4809 № 404/2914/16-ц

ПОСТАНОВА Іменем України 09 листопада 2020 року м. Кропивницький справа № 404/2914/16-ц провадження № 22-ц/4809/1254/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Дьомич Л.М., Чельник О.І. секретар Гончар В.В. учасники справи: представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 представник Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»- Бистров С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.05.2020, суддя Іванова Н.Ю., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору від 26.09.2008, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору від 26.09.2008. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26 вересня 2008 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», було укладено кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року. Відповідно до пунктів 8.1 даного договору банк надає позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, долар США, в сумі 31990,36 доларів США, з яких 25000 доларів США на придбання нерухомості, 750 доларів США на сплату винагороди банку, 175,37 доларів США для сплати особистого страхування, а також 5943,20 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених п. 2.1.3, 2.2.7 договору. Вважає, що кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року укладено всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів України, з грубим порушенням його прав, тому він підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. У кредитному договорі № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року не зазначено, що банк є уповноваженим на здійснення валютних операцій, а йому, як споживачу банківських послуг, не була надана достовірна інформація про це. Оскільки, оспорюваний кредитний договір вчинений банком без відповідного дозволу (ліцензії), то цей договір відповідно до статей 203, 215, 227 ЦК України, є недійсним. В договорі про надання споживчого кредиту № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій відповідно до статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». ВАТ КБ «Приватбанк» відповідно до генеральної ліцензії (з додатком) на здійснення валютних операцій, ст.1054 («Кредитний договір») та п.6 ст.4, ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мав право надавати споживчий фінансовий кредит іноземною валютою протягом 11 діб, тобто виконати кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року, лише з дати видачі генеральної ліцензії по 16 жовтня 2011 року. Станом на дату підписання кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року ВАТ КБ «Приватбанк» не був уповноваженим банком на надання кредиту (фінансового кредиту) фізичній особі іноземною валютою відповідно до ч. 3 ст. 91, ст. 227 ЦК України, п. 3 ч.1 ст.1, п.6 ч.1 ст. 4, ст. 34, п.5 розділу VІІІ Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.3 ст.1, ч.2 ст. 5 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Всупереч вимогам п. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 80, 91, 92 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» позивачу при підписанні кредитного договору відповідачем не було надано інформації про особу кредитодавця, його правоздатності та дієздатності. Крім того, відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання позивачу кредиту іноземною валютою, що є порушенням ч. 5 ст. 203 ЦК України. У кредитному договорі укладеному із споживачем в іноземній валюті немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, визнані обов`язковими. Також, банківською установою не надавались окремі письмові документи з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживачів. Крім того, під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному договором. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку так як сума платежу зазначеному у договорі не відповідає щомісячному платежу, виходячи із базових умов договору, вказаних у пунктах кредитного договору, що в даному випадку і є умислом в діях відповідача. Просив суд визнати недійсним кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк». Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.05.2020 у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. Зазначається зокрема, що суд першої інстанції в своєму рішенні не дав належну оцінку доказам наданих позивачем. Судом не взято до уваги, що ЗАТ «Приватбанк» не мав відповідних повноважень на здійснення валютних операцій на видачу кредиту в іноземній валюті резидентам України фізичним особам для використання на території України. На момент укладення Кредитного договору у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України на видачу валютних кредитів. Умови Кредитного договору є несправедливими внаслідок нечесної підприємницької діяльності. Позивач не був ознайомлений з повною інформацією про кредитні умови. Суд не взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи від 16.07.2018 № 270/07/2018. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10.08.2020 відкрито апеляційне провадження. До суду не надано відзив на апеляційну скаргу. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04.09.2020 справу призначено до розгляду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що 26 вересня 2008 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», було укладено кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року. Згідно умов договору банк зобов`язався надати позивачу кредит у розмірі 31990,36 доларів США, з яких 25000 доларів США на придбання нерухомості, 750 доларів США на сплату винагороди банку, 175,37 доларів США для сплати особистого страхування, а також 5943,20 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених п. 2.1.3, 2.2.7 договору. Позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в порядку, встановленому договором. Суд першої інстанції зазначив, що 04 грудня 2001 року Національним банком України видано ЗАТ КБ «Приватбанк» банківську ліцензію № 22 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а 29 липня 2003 року Національний банк України видав ЗАТ КБ «Приватбанк» дозвіл № 22-2 з додатком, який містить перелік операцій, які має право здійснювати цей банк серед яких, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Посвідчені відповідачем копії вказаних документів, надані до суду, являються належними і допустимими доказами цих обставин. Крім цього, у списку, який є додатком до листа Національного банку України від 06 лютого 2007 року № 41-216/241-1221 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями», ЗАТ КБ «Приватбанк» входить до списку банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій. Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» від 15 лютого 2011 року № 3024-VI є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету). Суд першої інстанції зазначив, що безпідставними є доводи позивача про визнання спірного договору недійсним з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України, оскільки позивач погодився з умовами кредитування (вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті). Суд першої інстанції зазначив, що позивач був ознайомлений в письмовій формі з умовами кредитування та орієнтовною вартістю кредиту, що підтверджується його особистим підписом а також записом у анкеті - заяві про надання повної інформації у письмовій формі про усі умови кредитування, відповідно твердження позивача, з посиланням на ст. 11, ст. 18, п. 1 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», про ненадання попередньої інформації про кредит, несправедливі умови договору та нечесну і агресивну підприємницьку практику є необґрунтованими. Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про несправедливість умов договору, внаслідок покладання на нього тягаря від знецінення національної валюти відносно валюти договору так, як оспорюваний кредитний договір не містить умов щодо покладення такої відповідальності на будь-яку із його сторін, а фактичне знецінення національної валюти, у якій формуються доходи позивача, відноситься до звичайних ризиків позичальника, які вона мала усвідомлювати при укладенні договору. Суд першої інстанції зазначив, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, у тому числі у відповідача була відповідна банківська ліцензія на видачу кредиту у валюті, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, умови кредитного договору викладені чітко та з наявністю повної інформації стосовно умов кредитування; позивач підписав кожну сторінку кредитного договору, а також загальну вартість кредитування, графік погашення кредиту, сертифікат, анкету-заяву, в якій підтвердив , що ознайомився та згоден з умовами кредитування, які були надані у письмовій формі. Своїм підписом позивач підтверджує факт надання повної інформації про умови кредитування в Приватбанку (а також його місце знаходження), а саме; мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; у тому числі між зобов`язаннями позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартості послуги по оформленню договору (перелік всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту; включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливість дострокового кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може отримати детальну інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування»; на момент укладення договору та протягом років з дня його укладення не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, та виконував його умови. Суд першої інстанції зазначив, що з висновку експерта № 270/07/2018 від 16 липня 2018 року, вбачається, що за відповідно п. 8.1 кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року процентна ставка за використання кредитних коштів становить 15,00% річних (1,25% на місяць). Згідно додатку №1 «Загальна вартість кредиту» до кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року, реальна процентна ставка становить 20,79% «сума % та винагород» становить 84715, 24 дол. США. За результатами експертизи, в межах наявних матеріалів, виходячи з наданих документів та керуючись умовами, викладеними на момент укладення кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року ( в т.ч. Додатку 31 та Додатку №2 до нього) , встановлено: реальна процентна ставка на момент укладання кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року складає 26,05% та є вищою від реальної процентної ставки, визначеної в Додатку №1 до кредитного договору, абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року складає 87579,43 дол. США та є вищим від визначеної в Додатку №1 до кредитного договору «Суми 5 та винагород». Виходячи з наявних матеріалів, щомісячні платежі ( в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами), згідно умов зазначених на момент укладення кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року (з урахуванням Додатку №1, Додатку №2 складають від: - 3452,89 дол. США до 770,82 дол. США. При дослідженні Додатку № 2 «Графік погашення кредиту» до кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року встановлено, що суми погашення кредиту та залишок кредиту у деяких періодах мають від`ємне значення, що за своєю економічною суттю не узгоджується з сумами вказаними до сплати заборгованості (тобто погашення кредиту та залишок заборгованості не можуть бути від`ємними). У зв`язку з тим, що залишок заборгованості з 26 лютого 2028 року відображений з від`ємним значенням розрахований та зазначений банком розмір атуїтетного платежу (461,51 дол. США) арифметично необґрунтований та не відповідає строку погашення, що передбачений умовами кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року та наведений у додатку №2 «Графік погашення кредиту» до нього. В межах наявних матеріалів, оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту ( у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладання кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року виконано з недотриманням «правил надання банком України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року) та Закону України «Про захист прав споживачів»: в «Условия кредитования» (згідно мови оригіналу) від 26 вересня 2008 року відсутні наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними з зазначенням переваг та недоліків пропонованих схем кредитування, що передбачено п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 2.1 розділу 3 «правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ 3168 від 10 травня 2007 року. У додатку № 1 «Загальна вартість кредиту» наведено кінцеві показники, які не підтверджені розрахунком реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту за зразком таблиці, наведеної в Додатку до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затверджених постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року. Додатком № 2 «Графік погашення кредиту» не містить повної інформації щодо платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг (в т.ч. страхових платежів), що передбачено п. 3.2 «правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 року). Суд першої інстанції дослідивши експертний дійшов висновку, що висновок експерта не спростовує обізнаність та погодження позивача з усіма умовами надання кредиту банком, у тому числі, і з сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки за кредитним договором та сукупної вартості кредиту у вигляді абсолютного здороження кредиту. Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені вимоги в даному випадку не можуть бути задоволеними, оскільки відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсними, а відтак позов є безпідставним та необґрунтованим. Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження. З матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2008 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», було укладено кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року. Згідно умов договору банк зобов`язався надати позивачу кредит у розмірі 31990,36 доларів США, з яких 25000 доларів США на придбання нерухомості, 750 доларів США на сплату винагороди банку, 175,37 доларів США для сплати особистого страхування, а також 5943,20 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених п. 2.1.3, 2.2.7 договору. Позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в порядку, встановленому договором. 04 грудня 2001 року Національним банком України видано ЗАТ КБ «Приватбанк» банківську ліцензію № 22 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а 29 липня 2003 року Національний банк України видав ЗАТ КБ «Приватбанк» дозвіл № 22-2 з додатком, який містить перелік операцій, які має право здійснювати цей банк серед яких, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Крім цього, у списку, який є додатком до листа Національного банку України від 06 лютого 2007 року № 41-216/241-1221 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями», ЗАТ КБ «Приватбанк» входить до списку банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій. Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» від 15 лютого 2011 року № 3024-VI є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У випадках, передбачених законодавством, право сторін визначати умови договору на власний розсуд може бути обмежено. Зокрема, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено особливі вимоги щодо умов договору споживчого кредиту та порядку його укладення. На договори поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 ЦК України. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ст. 533 ЦК України). Таким чином, законодавством визначено право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу, а також наявність у банку, який на час укладення з позивачем оспорюваного кредитного договору діяв на підставі банківської ліцензії та дозволу Національного банку України на розміщення іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, а також відсутність законодавчої заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті. Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності лише 16 жовтня 2011 року, який, відповідно до пунктів 1, 2 його Прикінцевих положень набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Порядок виконання банківськими установами вимог ч. 2 ст. 11 Закону деталізовано у Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №

168. Згідно змісту пунктів 2.1, 2.4. Правил банки зобов`язані перед укладенням договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про банківську установу, умови кредитування, а також орієнтовну вартість кредиту. Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з наведеною інформацією. Відповідно абз. 2 ч. 2 ст. 11 Закону у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, а саме: розірвання договору, відшкодування збитків, штраф. Згідно ч. 5 ст. 11 Закону до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону). Пунктом 10 ч. 3 ст. 18 цього Закону встановлено, що несправедливими є умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. За змістом частин 5, 6 ст. 18 Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому. Крім того, ст. 19 Закону заборонена нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Приймаючи до уваги встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з матеріалів справи вбачається, що позивач був належним чином обізнаний про банківську установу, умови кредитування, а також орієнтовну вартість кредиту. Підстави вважати, що умови спірного договору д є несправедливими відповідно до (ч. 2 ст. 18 Закону) - відсутні, виходячи із встановлених обставин. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дослідив дійсні обставини по справі, дав належну оцінку доказам наданих сторонами в тому числі і експертному висновку. Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються належними та допустимими доказами і відповідно не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.05.2020, залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: