Постанова 4818 № 638/9940/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 року м. Харків справа № 638/9940/17 провадження № 22-ц/818/5226/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. , суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря:.Сізонової О.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа: Харківська міська рада Харківської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа Харківської міської ради Харківської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2020 року у складі судді Семіряд І.В.,- в с т а н о в и в : 03.07.2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила зобов`язати відповідача звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0,0044 га (44 кв.м.), яка позначена в додатку № 3 до висновку експертного земельно-технічного дослідження Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса №11194 від 13.01.2016 року та стягнути з ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 640 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати пов`язані з проведенням експертизи у сумі 10 010 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин та недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову, скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених ним судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи у сумі 10 010, 00 грн., ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким повністю покласти ці судові витрати на ОСОБА_2 . Зазначає, що суд першої інстанції не врахував наданий нею висновок експертного дослідження, не спростований іншими доказами, та який було додано як письмовий доказ порушення з боку відповідача межі її земельної ділянки, проте необґрунтовано відмовив їй в призначенні судової експертизи. Також зазначає, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 судові витрати на проведення експертизи, не враховані дії відповідача та невиконання ним процесуальних обов`язків та зловживання правами. Вважає, що зловживання процесуальними правами з боку відповідача ОСОБА_2 виразилося в том, що він приймаючи участь у судовому розгляді як самосійною так і через представників, не повідомив суд, що 20.08.2019 року він подарував земельну ділянку АДРЕСА_1 своєму батькові ОСОБА_3 , та з цього часу втратив процесуальний статус відповідача по справі. Вимоги апеляційної скарги змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову, ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що підставою для відмови в задоволенні позову є встановлення судом факту того, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем по справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м„ Харкова від 25.08.2020 року - без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими з огляду на те, що судом першої інстанції досліджено та ретельно оцінено висновок експертного дослідження , який надано позивачем, та викладено позицію щодо кожної його ознаки та властивості, які призвели до відхилення доказу, всупереч очікуванням позивача. Для з`ясування наявності підстав для спору, обґрунтування своїх заперечень, ним було подано до суду власне клопотання про призначення земельно- технічної експертизи, на вирішення якої, було поставлено узгоджений з позивачем перелік питань. Позивач не була позбавлена можливості ставити будь-які питання експерту щодо визначення місця скорочення або подовження меж належної йому земельної ділянки з усіх боків та кутів, відносно інших меж. ОСОБА_1 , безпідставно та необґрунтовано наполягає на порушенні її права користування земельною ділянкою саме з його боку, не надаючи суду жодних доказів таких дій, та незазначивши, що паркан, який визначає межу між земельними ділянками зведений нею власноручно, без будь- якого примусу, суперечок протидій з боку відповідача. Щодо зміни власника земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка відбулася за цивільно-правовим договором від 20.08.2019 року, повідомляє, що на момент відкриття провадження, він був власником домоволодіння АДРЕСА_1 , Повноважним власником та належним відповідачем він був, також, і у період здійснення або ініціювання ним процесуальних дій, таких, як подання клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи. Угода щодо розпорядження належного відповідачеві на праві власності нерухомого майна відбулася під час проведення призначеної та сплаченої експертизи, провадження по справі було зупинене згідно до відповідної ухвали суду. Вважає, що виходячи із змісту позову, спір полягає в наявності перешкод в користуванні ОСОБА_1 належною їй на праві власності земельною ділянкою, створених саме ОСОБА_2 , який на час подання позову був єдиним власником суміжного домоволодіння. Вказує, що він постійно проживає за адресою розташування спірної земельної ділянки, утримує її в належному стані, виконує всі зобов`язання власника. Таким чином, цивільно-правова угода щодо дарування домоволодіння батькові - ОСОБА_3 , жодним чином не змінила суб`єкт, якого позивач, зазначила в якості відповідача за позовом. Крім того, зазначає, що він є людиною без юридичної освіти, не міг знати про те, що інформація щодо зміни власника земельної ділянки має значення для даного судового процесу. ОСОБА_3 , який, у зв`язку з сімейними обставинами, був власником домоволодіння упродовж року, а наразі знов припинив своє право власності, уклавши договір дарування від 05 жовтня 2020 року на користь відповідача, жодним чином не вплинув на права та обов`язки ОСОБА_1 . Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, щообставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, не доведені. Фактично позивачем не доведено, що ОСОБА_2 було самовільно захоплено частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки, чим порушено її право власності, а сам по собі факт невідповідності зазначеної у правоустановлюючих документах та фактичної загальної площі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 не є достатньою підставою для задоволення позову. Судові витрати, понесені відповідачем суд стягнув з позивача, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки за клопотанням представника відповідача у справі проведена судова земельно-технічна експертиза, проведення якої було здійснено ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, оплату якої було здійснено відповідачем. Такі висновки суду відповідають нормам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:07:020:0031, загальною площею 0,0564 га, яка розташована за адресом АДРЕСА_1 , що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20.11.2014 ( а.с. 20), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.11.2014 ( а.с. 11) та Інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.10.2017 року ( а.с. 7-11). Згідно акту приймання передачі межових знаків на зберігання від 24.09.2014 землекористувачу ОСОБА_1 у присутності власників ( користувачів) суміжних земельних ділянок, в тому числі землекористувача земельної ділянки АДРЕСА_2 , межі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0564 га наданої користувачу земельної ділянки ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, закріплені в натурі ( на місцевості) межовими знаками у кількості 9 шт., межові знаки пред`явлені і передані на зберігання ОСОБА_1 , користувач земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурацій земельної ділянки не має. ( а.с. 19). Згідно висновку експертного земельно-технічного дослідження Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл Проф. Бокаріуса від 13 січня 2016 року , яке проведено за заявою ОСОБА_1 , фактичний розмір земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до даних топографо-геодезичних вишукувань складає 0,0541 га ( 541 кв. м.), фактичне розташування земельної ділянки по АДРЕСА_1 ( кадастровий номер 6310136600:07:020:0031) не відповідає правоустанавлюючому документу, технічній документації із землеустрою на цю земельну ділянку, межа земельної ділянки № НОМЕР_1 порушена з боку земельної ділянки АДРЕСА_2 , тобто, у даному випадку, фактична межа земельної ділянки № НОМЕР_2 накладається на межу земельної ділянки № НОМЕР_1 , відповідну до Свідоцтва на право власності на земельну ділянку та вказану у належній технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) по АДРЕСА_3 , встановити порушення суміжних меж ( накладання) земельних ділянок №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 даним правоустановлюючих документів на земельну ділянку № НОМЕР_2 та документацію із землеустрою не надається можливим, так як обстеження даної земельної ділянки забезпечено не було, відповідна документація не була надана. Площа невідповідності земельної ділянки № НОМЕР_1 з боку суміжної земельної ділянки АДРЕСА_4 складає 0,0044 га ( 44 кв. м.). Лінійні розміри, площа та розташування накладанні ( невідповідності ) графічно наведено у додатку № 3 до дослідного дослідження ( а. с. 23 27). ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:07:020:0004, загальною площею 0,0561 га , розташованої за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку ( а.с. 60). Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2018 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 та призначено по справі земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання: 1) чи відповідає фактичний порядок користування земельною ділянкою право встановлювальним документам та вимогам нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 ? 2) чи відповідає фактичний порядок користування земельною ділянкою право встановлювальним документам та вимогам нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 ) Чи має місце порушення землекористування, зокрема порушення меж та накладання земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 відповідно до право встановлювальних документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно-правових актів? 4) В разі порушення меж та накладання земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 яким чином можливо усунути порушення таких меж? Проведення експертизи було доручено експертам ХНІСЕ ім. Засл. проф.. М.С.Бокаріуса, Оплату за проведення експертизи покладено на відповідача ОСОБА_2 . Як вбачається з ухвали суду представник позивача ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання ( а.с. 97). У дослідницькій частині висновку експерта, за результатами проведення Харківським НДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса судової земельно-технічної експертизи від 10.12.2019 року, вказано на невідповідність фактичного порядку користування земельною ділянкою правовстановлюючим документам та вимогам нормативно- правових актів з питань землеустрою та землекористування на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 . Встановити чи відповідає фактичний порядок користування земельною ділянкою правовстановлюючим документам та вимогам нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 не надається можливим з причин вказаних в дослідженні. Встановити чи має місце порушення землекористування, зокрема порушення меж та накладення земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно - правових актів не надається можливим з причин вказаних в дослідженні. Оскільки порушення меж та накладення земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , встановити , не надається можливим, дослідження щодо можливості усунення порушення таких меж, не проводилось ( а.с. 123 -137). Зробити висновок з якої причини та за рахунок якої території збільшувались та зменшувались лінійні розміри земельної ділянки не надається можливим. Не можливо вказати чи відповідає фактичний порядок користування земельною ділянкою правовстановлюючим документам та вимогам нормативно- правових актів з питань землеустрою та землекористування на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 .Визначення меж суміжного землекористування можливо тільки шляхом геодезичної зйомки всіх земельних ділянок, розташованих на даній вулиці. Проведення дослідження в рамках судової експертизи не представляється можливим. Проаналізувавши надану на дослідженні технічну документацію та зіставивши її з результатами обстеження встановити чи має місце порушення землекористування, зокрема порушення меж та накладення земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно - правових актів, не надається можливим. Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням вказаних вище норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25). Крім того, ЄСПЛ в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Згідно з практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 обґрунтувала його тим, що 20.11.2014 позивачем було отримано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0564 га та зареєстровано право власності на неї. У 2015 році позивачем було замовлено технічну документацію з винесення земельної ділянки в натурі. В ході проведення робіт було здійснено винесення на місцевість точок, що обмежують землеволодіння та складено відповідну схему виносу в натурі. Відповідно до вказаної схеми та правовстановлюючих документів загальна площа ділянки становить 564 кв.м. Проте, у 2016 році за заявою позивача було проведено експертне земельно-технічне дослідження, за результатами якого Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл Проф. Бокаріуса було складено висновок № 11194 від 13.01.2016, яким було встановлено, що межа земельної ділянки позивача порушена з боку земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 . Відповідно до висновку фактична межа земельної ділянки відповідача накладається на межу земельної ділянки позивача. Площа невідповідності земельної ділянки позивача з боку суміжної ділянки складає 0.0044 га (44 кв.м.). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Матеріали справи не містять належних доказів того, що розмір земельної ділянки позивачки зменшився за рахунок захоплення частини її земельної ділянки власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Доказів, що саме відповідачем ОСОБА_2 була порушена межа земельної ділянки, яка належить позивачу ОСОБА_1 , у матеріалах справи відсутні. Позивачкою не надано суду належних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності вказували на протиправну поведінку відповідача та порушення прав власності позивача на земельну ділянку. Висновок експертно-земельно-технічного дослідження № 11194 від 13.01.2016 року (а.с. 24-27) обґрунтовано не прийнято судом в якості належного і допустимого доказу, оскільки це дослідження є неповним та безумно не свідчить про самовільне заняття відповідачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Доводи та вимоги апеляційної скарги, змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову, оскільки підставою для відмови в задоволенні позову є встановлення судом факту того, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем по справі , не підлягають до задоволення з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Тобто, звертаючись до суду з позовом про захист порушених прав, позивач сам визначає особу відповідача, яка, на його думку, порушила його права. За змістом частини першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Згідно з пунктами 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. З матеріалів справи та з наданих до апеляційної скарги документів убачається, що звертаючись з позовом в липні 2017 року, ОСОБА_1 зазначила в якості відповідача ОСОБА_2 , який на той час був власником земельної ділянки АДРЕСА_2 . Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем ОСОБА_1 не заявлялось клопотання щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем. Спір, за вирішенням якого ОСОБА_1 звернулася до суду, полягає в наявності перешкод в користуванні ОСОБА_1 належною їй на праві власності земельною ділянкою, створених саме ОСОБА_2 . Таким чином зміна власника земельної ділянки АДРЕСА_2 , яка відбулася за цивільно-правовим договором від 20.08.2019 року не вплинула на правильність висновків суду першої інстанції щодо розгляду позовних вимог. Також колегія суддів не вбачає порушення норм процесуального права судом першої інстанції в частині розподілу судових витрат. Відповідно до положень пункту 2 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.( частина 4 статті 139 ЦПК України) Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2018 року призначено по справі земельно-технічну експертизу витрати по проведенню експертизи покладено на відповідача ОСОБА_2 . За проведення земельно-технічної експертизи ОСОБА_2 сплатив суму у розмірі 10010 грн, яка відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові покладається на позивача. Згідно з статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 374 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, апеляційна скарга залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Судова колегія, встановивши, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, залишає судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України, між сторонами не розподіляються. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України,суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення складено 19 листопада 2020 року.