Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/5347/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9122/20 Справа № 212/5347/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач- ОСОБА_1 відповідач-Публічне акціонерне товариства «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, у письмовому порядку, згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича, відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Чайкіним І.Б. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 07 вересня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року адвокат Меланчук І.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем по справі. 14 червня 1994 року, знаходячись на робочому місці у столярному цеху, виконуючи роботи по заготівлі обрізної дошки для ремонту покрівлі з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого отримав тілесні ушкодження. Висновком ЛТЕК (Міжрайонної травматологічної МСЕК №2) від 26.10.1994 року позивачу вперше встановлено 10% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва з 26.10.1994 року - безстроково. Окрім того, позивач, працюючи на підприємстві відповідача 05.05.2006 року внаслідок нещасного випадку отримав тілесні ушкодження. Висновком МСЕК від 13.12.2006 року позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності з яких 15% внаслідок трудового каліцтва згідно акту від 26.10.2006 року та 10% повторно внаслідок трудового каліцтва від 14.06.1996 року. При неодноразових переоглядах Висновками МСЕК позивачу було підтверджено відсоток втрати професійної працездатності, без встановлення групи інвалідності. Висновком МСЕК від 30.01.2019 року позивачу підтверджено 25% втрати професійної працездатності з яких 15% внаслідок трудового каліцтва згідно акту від 26.10.2006 року та 10% повторно внаслідок трудового каліцтва від 14.06.1996 року, без встановлення групи інвалідності, з 01.01.2019 року - безстроково. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці у зв`язку з чим з ним сталося два нещасних випадки, він втратив своє здоров`я і йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що через перенесені травми він відчуває слабкість в правій та лівій кистях рук та пальців, його бентежить обмеження тильного згинання правої кисті, через больові відчуття в нічний час порушується його сон, що приводить до зниження уваги в денний час доби, постійне відчуття втоми, перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Після отримання травм змінилися його умови життя, в достатній мірі не може реалізовувати свої звички, повноцінно працювати в професійній сфері, що відображається на погіршенні матеріального становища. Розмір моральної шкоди позивач оцінив в сумі 118 075 грн., яку просив стягнути на його користь з відповідача. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від -7 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 58 000 (п`ятдесят вісім тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 гривень. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. Представник позивача, адвокат Меланчук І.В., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які останній відчуває через отримані травми, наслідком яких, на теперішній час встановлена втрата професійної працездатності в ступені 25%, безстроково. Також, представник позивача вважає, що судом не повністю враховано, що внаслідок двух нещасних випадки, він втратив своє здоров`я, що через перенесені травми він відчуває слабкість в правій та лівій кистях рук та пальців, його бентежить обмеження тильного згинання правої кисті, через больові відчуття в нічний час порушується його сон, що приводить до зниження уваги в денний час доби, постійне відчуття втоми, перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Після отримання травм змінилися його умови життя, в достатній мірі позивач не може реалізовувати свої звички, повноцінно працювати в професійній сфері, забезпечувати родину, радіти життю. В апеляційній скарзі, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник вважає, що судом першої інстанції безпідставно покладено обов`язок по відшкодуванню ОСОБА_1 моральної шкодт без наявності вини підприємства, вказуючи на те, що актами з рослідування двох нещасних випадків встановлена вина самого позивача, який порушив вимоги законодавства про працю. Відповідач вважає, що наданими позивачем доказами не доведено факт спричинення останньому моральної шкоди. На думку скаржника, визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також сталої судової практики, яка склалася по аналогічним справам та вважає його надто завищеним. Також Відповідач вважає, що стягнення з підприємства моральної шкоди на користь позивача в розмірі 58000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів суперечить нормам Податкового кодексу України, оскільки цей розмір перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, а отже з суми яка перевищує 18892 грн. мають бути утримані податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, що не враховано судом. Відзиви на апеляційні скарги не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скаргі відповідача, задоволенню не підлягаєь з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносних з підприємством ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на різних посадах, 29.10.2019 року звільнений з підприємства у зв`язку з скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП, що підтверджується копією трудової книги позивача ( а. с. 39-44). 14 червня 1994 року на підприємстві відповідача стався нещасний випадок при виконанні трудових обов`язків ОСОБА_1 , про що 17.06.1994 року складено акт про нещасний випадок №7 Форми Н-1, згідно висновку комісії причинами нещасного випадку є порушення технологічного процесу (а.с. 21-24). Висновком ЛТЕК від 26.10.1994 року, скріпленого печаткою Міжрайонної травматологічної МСЕК №2 ОСОБА_1 встановлено 10 % втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва, з 26.10.1994 року - безстроково (а.с. 10-11). 05 травня 2006 року з позивачем ОСОБА_1 стався другий нещасний випадок при виконанні трудових обов`язків, про що підприємством відповідача складено 26 жовтня 2006 року акт №8 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом Форми Н-1, особами які допустили порушення вимог законодавства визнано ОСОБА_1 . Причинами нещасного випадку встановлено самостійне пересування крупно-габаритних об`єктів (а.с.25-29). На підставі акту про нещасний випадок №8 від 26.10.2006 року ОСОБА_3 було складено підприємством відповідача акт Форми Н-5 від 26.10.2006 року, в якому комісією визнано причини нещасного випадку - порушення п.3.21 Інструкції з охорони праці №10 для теслярів. Особами винними в настанні нещасного випадку визначено : тесляра - ОСОБА_1 , який порушив п.3.21 Інструкції з охорони праці для теслярів; виконроб дільниці №1 ОСОБА_4 , яка порушила п.8.22.111 СУОП ВАТ «КЗРК» ( а.с. 29-32). Висновком МСЕК від 13.12.2006 року ОСОБА_1 встановлено 25 % втрати професійної працездатності з яких 15 % встановлено внаслідок трудового каліцтва згідно акту від 26.10.2006 року первинно та 10% внаслідок трудового каліцтва від 14.06.1994 року (а.с.10-11). При переоглядах 23.01.2008 року, 10.02.2010 року, 09.02.2011 року, 06.02.2013 року, 12.02.2014 року , 11.02.2015 року та 18.01.2017 року Висновками МСЕК позивачу ОСОБА_1 було підтверджено 25 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом (а. с. 12-18). Висновком МСЕК від 30.01.2019 року при повторному переогляді позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності з яких 15 % встановлено внаслідок трудового каліцтва згідно акту від 26.10.2006 року та 10% внаслідок трудового каліцтва від 14.06.1994 року, без встановлення групи інвалідності, з 01.01.2019 року - безстроково (а. с. 19-20). Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , керувався нормами статті 440-1 ЦК Української РСР п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженими ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (перше трудове каліцтво -14.06.1994 року), ст.ст.153, КЗпП, України, ст.ст.23,1168 ЦК України, Законом України «Про охорону праці» ( друге тродове каліцтво -05.05.2006 року), й виходив з того, що відповідач є особою, яка повинна нести відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , оскільки трудове каліцтво отримано ним при виконанні трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не погоджується доводами відповідача про відсутність підстав для задоволення позову і завищеним розміром моральної шкоди, при цьому частково погоджується із доводами сторони позивачаз щодо заниженого розміру моральної шкоди, огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частинами першою та другою статті 153 Кодексу законів про працю Українивизначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012). Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Втрата професійної працездатності позивача, що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, встановлена первинно Висновком МСЕК від 26.10.1994 року, тобто мала місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності Цивільного кодексу України, тому до цих правовідносин сторін мають застосовуватися положення Цивільний кодекс Української РСР 1963 року та Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги. У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. За правилами ст.440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Приписами ст.3 Закону України "Про оплату праці" встановлено: мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено: мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний 944 600,00 грн. Щодо другого нещасного випадку, який мав місце 05.05.2006 року судом застосовано до правовідносин інші норми права. Відповідно до ст.16 ЦК України відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом. Згідно з ч. 1,3 ст. 3 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У відповідності до ст.4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Згідно з ч.ч.1,3 ст.13 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або у інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Доводи відповідача про те, що позивачем не доведено факту завдання моральної шкоди, щодо відсутності доказів вини відповідача у трудовому каліцтві, оскільки нещасні випадки сталиля, зокрема, з вини позивача, який порушив Інструкцію з охорони праці, колегія суддів відхиляє, оскільки вони були предметом розгляду судом першої інстанції,і як правильно зазначив суд в оскаржуваному судовому рішенні, наявність у позивача двох трудових каліцтв вже призвело до моральних страждань та відповідно до ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Саме роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог, окрім того вина потерпілого в настанні нещасного випадку не є підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, а може бути врахована при визначенні розміру моральної шкоди. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією ВС, викладеною у постанові від 19 квітня 2020 року у справі №210/2272/19. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»). Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж заявлених позивачем вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача в результаті двох нещасних випадків, пов`язаних з виробництвом, незворотності змін його здоров`я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, та з урахуванням ступеню первинної втрати професійної працездатності - 10 % у зв`язку з трудовим каліцтвом, згодом підтвердження 25 % втрати професійної працездатності у зв`язку з двома трудовими каліцтвами, без встановлення групи інвалідності визначив розмір компенсації у сумі 58 000 грн. Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 щодо необґрунтовано заниженого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача і не погоджується із доводами відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, ураховуючи наявність вини відповідача у двох трудових каліцтвах, отриманих позивачем під час виконання ним трубових обов`язків на підприємстві відповідача, беручи до уваги ступень втрати професійної працездатності 25% безстроково з 01.01.2019 року, що свідчить про неможливість покращення стану здоров`я позивача у майбутньому через отримані тілесні ушкодження здоров`я, характер немайнових витрат, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її розмір з 58 000 грн. до 75 000 грн. З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації моральної шкоди буде 75 000 грн. Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище. Не заслоговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Керуючись ст.ст.367, 374, ст.376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича, задовольнити частково, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 вересня 2020 рокув частині розміру моральної шкоди, змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 58 000 (п`ятдесяти восьми тисяч) гривень 00 копійок до 75 000 (сімдесяти п`яти тисяч) гривень 00 копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 19 листопада 2020 року. Головуючий: Судді: