Постанова КАС ВС № 1.380.2019.002607

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2020 року м. Київ справа № 1.380.2019.002607 адміністративне провадження № К/9901/1444/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Блажівської Н.Є., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2019 року (суді Глушко І.В., Довга О.І., Запотічний І.І.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Львівській області до Державного підприємства "Львівське будівельно-монтажне управління", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Міністерства оборони України, про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. Короткий зміст позовних вимог Головне управління ДФС у Львівській області (надалі також - Позивач) звернулося до суду із позовом до Державного підприємства "Львівське будівельно-монтажне управління" (надалі також - ДП "Львівське будівельно-монтажне управління", Відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Міністерства оборони України, у якому просило надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу відповідача за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі. На обґрунтування позовних вимог зазначило, що за Відповідачем обліковується борг перед бюджетом з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), податку на доходи з фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, податку на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності, адміністративних штрафів та інших санкцій, податку на землю у сумі 1 186 173,66 грн, що утворився у зв`язку із несплатою грошових зобов`язань, самостійно задекларованих Відповідачем та визначених податковим органом.На виконання судових рішень контролюючим органом було скеровано ряд інкасових доручень щодо списання суми заборгованості із банківських рахунків боржника, однак за наслідками вжитих заходів сума заборгованості погашеною не була. Наведені обставини слугували підставою для звернення до суду про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. 1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864-ІІІ встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25%, до яких належить Державне підприємство «Львівське будівельно-монтажне управління», у статутному фонді якого частка держави становила 100%. Як зазначив суд першої інстанції, станом на день звернення до суду з цим позовом, майно підприємства є державною власністю, а також, власником майна, зазначеного в акті опису від 2 травня 2019 року, зареєстровано Міністерство оборони України, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області задоволено, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі №1.380.2019.00260 скасовано. Адміністративний позов Головного управління ДФС у Львівській області задоволено. Надано дозвіл Головному управлінню ДФС у Львівській області на погашення усієї суми податкового боргу Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління» 1 186 173 грн 66 коп. за рахунок майна, яке перебуває в податковій заставі. Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується вжиття заходів, передбачених Податковим кодексом України, що є необхідною передумовою погашення суми податкового боргу за рахунок майна Державного підприємства "Львівське будівельно-монтажне управління", що перебуває у податковій заставі. Також колегія зауважила, що майно Державного підприємства "Львівське будівельно-монтажне управління", яке перебуває в податковій заставі, належить йому на праві господарського відання, перебуває на балансі підприємства та використовується в його господарській діяльності, відтак в розумінні пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України може бути використане як джерело погашення податкового боргу. 1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, у відзиві на касаційну скаргу Позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а відповідне судове рішення- без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Згідно з обставинами, що встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, Державне підприємство Львівське будівельно-монтажне управління (ЄДРПОУ 08420865) зареєстроване як суб`єкт господарювання 17 серпня 2005 року та перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Львівській області. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року у справі №2а-6329/12/1370 задоволено позов ДПІ в Залізничному районі м. Львова до ДП "Львівське будівельно-монтажне управлінн"я та вирішено стягнути до бюджету кошти в сумі 75491,91 грн. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі №2а-10159/12/1370 задоволено позов ДПІ у Личаківському районі м. Львова до ДП "Львівське будівельно-монтажне управління" та вирішено стягнути до бюджету кошти в сумі 17311,66 грн. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі №813/5391/14 задоволено позов ДПІ у Личаківському районі м. Львова до ДП "Львівське будівельно-монтажне управління" та вирішено стягнути до бюджету кошти в сумі 8276,49 грн. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року у справі №813/41/15 задоволено позов ДПІ у Шевченківському районі м. Львова до ДП "Львівське будівельно-монтажне управління" та вирішено стягнути у банках кошти в сумі 1 106 094,15 грн. Станом на 2 травня 2019 сукупний податковий борг Відповідача становив 1186173,66 грн. Примусове виконання цих судових рішень здійснювалося банківськими установами на підставі скерованих Позивачем інкасових доручень, які були повернуті податковому органу без виконання у зв`язку з виконанням іншого виконавчого документа та відсутністю інших коштів на рахунку платника податків. Податковий керуючий на підставі рішення начальника Головного управління ДФС у Львівській області від 12 квітня 2018 року №23592/10/13-1-17-05-10 про опис майна у податкову заставу склала акт № 23392/10/52.17-15 опису майна. Згідно з цим актом податковим керуючий проведено опис такого майна Відповідача: військового містечка №48 об`єкт житлової нерухомості заг. площею 797 кв.м по вул. Творчій, 11 м. Львів; нерухоме майно військового містечка №58 по вул. Авіаційній, 7 м.Львів, а саме: механічна майстерня, В-1 заг. площею 3280,9 кв.м; склад, Г-2 заг. площею 611,1 кв.м; гараж, Д-1 заг. площею 395,8 кв.м; сховище,6 Ж-1 заг. площею 175,2 кв.м; сховище, з 3-1 заг. площею 224,3 кв.м; будівля КТП,М-1 заг. площею 41,7 кв. м;сховище,4 Л-1 заг. площею 301,8 кв.м; сховище для скла П-1 заг. площею 101,1 кв.м; компресорна, 2, Р-1 заг. площею 22,6 кв. м; вбиральня, С-1 заг. площею 2,8 кв.м ; навіс для ПММ, Т-1 заг. площею 35,8 кв.м; компресорна, У-1 заг. площею 27,7 кв.м; ТП, Ф-1 заг. площею 11,2 кв.м; пожежний пост, Х-1 заг. площею 3,0 кв.м, мийка для машин, Ц-1 заг. площею 6,2 кв.м; будинок ПТО заг. площею 541,5 кв.м.; сховище, 3,3-1 загальною площею 123,10 кв.м, належить на праві власності державі в особі Міністерства оборони України. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, юридичної особи з ЄДРПОУ 39462700 судами встановлено, що 23 квітня 2018 року вказане майно було зареєстроване на праві власності за ДП «Львівське будівельно-монтажне управління», форма власності - державна. Така інформація була чинною станом на день звернення Позивача до суду. Водночас, під час розгляду справи суд встановив, що відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 вересня 2019 року зазначене вище майно знаходиться у державній власності, а його власником є Міністерство оборони України.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 3.1. Доводи Третьої особи (особи, яка подала касаційну скаргу) Касаційна скарга обґрунтована доводами Позивача про те, що ухвалене рішення прийняте судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року по справі № 1.380.2019.002607 таким, що відповідає вимогам закону та звертає увагу суду на таке. Третя особа вважає, що судом не було враховано норми матеріального права, на яких ґрунтується правова позиція Міністерства оборони України, та які були застосовані під час винесення рішення судом першої інстанції. Зокрема Міністерств оборони України посилається на те, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25%, до яких належить Державне підприємство «Львівське будівельно-монтажне управління». Крім того, скаржник посилається на те, що станом на день прийняття рішення судом, власником майна, зазначеного в акті опису від 2 травня 2019 року, зареєстровано Міністерство оборони України. Також в касаційній скарзі зазначено, що в акті опису майна залишкова вартість будівлі механічної майстерні, В-1 заг. площею 3280,9 кв.м складає 0 (нуль) гривень 00 копійок, тобто вартість будівлі взагалі не визначена. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області сформовано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (міститься в матеріалах справи), згідно якого нормативна правова оцінка земельної ділянки, на якій розташоване описане в акті податкової застави державне нерухоме майно становить 39 933 512, 55 гривень, що в десятки разів перевищує суму податкового боргу ДП "Львівське будівельно-монтажне управління". 3.2. Доводи Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу) У відзиві на касаційну скаргу Позивач посилається на те, що контролюючим органом не заперечується той факт, що майно належить Міністерству оборони України, проте таке майно належить Відповідачу на праві господарського відання (оперативного управління). Вказане підтверджується відзивом Міністерства оборони України на адміністративний позов, у якому зазначається, що відповідно до пункту 4.2 Статуту Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління» майно державного підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві повного господарського відання. З приводу доводів третьої особи, викладених у касаційній скарзі, щодо порушення ГУ ДФС у Львівські області Порядку застосування контролюючими органами податкової застави, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2017 року № 586, Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства контролюючий орган проводить оцінку такого майна після винесення судом рішення про надання дозволу на продаж майна, яке перебуває в податковій заставі, та безпосередньо перед реалізацією майна. Щодо застосування Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» до спірних правовідносин, то це законодавчий акт поширюється на правовідносини з приводу відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Натомість у цій справі, мова йде про продаж майна, що перебуває в податковій заставі, яке здійснюється контролюючим органом.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до змісту частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з абзацом 1 підпункту 87.1, підпунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. Підпунктами 88.1, 88.2 статті 88 Податкового кодексу України встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Відповідно до пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100цьогоКодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань. Таким чином, податкова застава є способом забезпечення виконання обов`язку зі сплати грошових зобов`язань, при її застосуванні обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном. Відповідно до абзацу 1 пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде права власності у майбутньому. Згідно з пунктом 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Пунктом 89.8 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі наявності у платника податків непогашеного податкового боргу податковий орган вправі поширити на майно такого платника в межах суми боргу податкову заставу на підставі відповідного рішення керівника податкового органу та складеного акта опису ліквідного майна, яка підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі. Відповідно до підпунктів 95.1, 95.2 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Таким чином, Податковим кодексом України встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні Податкового кодексу України. Обов`язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі. Лише сукупність вказаних обставин є підставою для звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків. Отже, Податковим кодексом України встановлено черговість вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу: спочатку приймаються заходи для стягнення коштів з платника податків, а у разі їх недостатності погашення податкового боргу здійснюється за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі. Так, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується вжиття відповідачем згаданих заходів, передбачених Податковим кодексом України, що є необхідною передумовою погашення суми податкового боргу за рахунок майна Державного підприємства "Львівське будівельно-монтажне управління", що перебуває у податковій заставі. Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що на суд апеляційної інстанції покладається обов`язок повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі з наданням відповідної оцінки доводам скаржника, якими останній обґрунтовує вимоги апеляційної скарги. Однак, як свідчать обставини справи, судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням принципу офіційного з`ясування обставин у справі, без надання відповідної правової оцінки важливим та доречним аргументам Міністерства оборони України, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, та не навів мотивів, як того вимагає процесуальне законодавство, за яких він вважав, що рішення суду першої інстанції ухвалене без дотримання вимог законності та обґрунтованості. Як підтверджується матеріалами справи та змістом рішення суду першої інстанції, однією із підстав, яка, за висновком Львівського окружного адміністративного суду, не дає можливості ухвалити рішення про задоволення позову щодо надання дозволу на погашення суми боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, є положення Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», від 29 листопада 2001 року N 2864-III, відповідно до якого, встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна (частина перша статті 1). Натомість, зміст ухваленого судом апеляційної інстанції рішення взагалі не містить жодної аргументації щодо можливості поширення чи непоширення на правовідносини, що виникли у цій справі, положень зазначеного вище Закону. Таким чином, у справі, що розглядається, висновки суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову про надання дозволу на погашення податкової заборгованості в сумі за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі, зроблені без належного з`ясування фактичних обставин справи. До того ж, суд зазначає, що ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції послався на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові у справі №809/1941/14. Однак, обставини цієї справи та справи №809/1941/14 не є тотожними, оскільки в останній не було предметом дослідження відповідність правовідносин критеріям установленим Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», від 29 листопада 2001 року N 2864-III. 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Отже, переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи, правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляціної інстанції. Згідно зі статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. За змістом частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2019 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська Судді О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх