Постанова 4824 № 369/5933/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 листопада 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 369/5933/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13387/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Дубас Т.В., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У травні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 23 грудня 2015 року у сумі 11 413,59 грн. та судові витрати у розмірі 2 102,00 грн. Свої вимоги мотивував тим, що 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що відповідач при укладенні договору надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідач ознайомлена з «Умовами та правилами надання банківських послуг», що діяли станом на момент підписання анкети-заяви. Вказував, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не виконала зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 28 квітня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 11 413,59 грн., з яких: 5 635,04 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2 025,28 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 2 733,58 грн. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 519,70 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 5-9). Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 635,04 грн. Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. У решті вимог позову відмовлено (а.с. 94-98). Не погодившись з рішенням районного суду, 21 вересня 2020 року представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Крилова О.Л. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пенею та штрафами та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін (а.с. 100-113). На обґрунтування скарги зазначила, що відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, тому ОСОБА_1 приєдналася до запропонованої банком пропозиції, користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості, чим висловила свою згоду щодо форми договору та його умов. Вказувала, що до суду першої інстанції було надано належні докази на підтвердження наявності заборгованості, відповідач під час розгляду справи не заперечувала проти позову, доказів не спростувала, позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним не заявляла. Звертала увагу на те, що суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків на підставі ст. 625 ЦК України. Починаючи з 01 жовтня 2019 року відповідачу почали нараховуватися відсотки у відповідності до змін Умов та правил надання банківських послуг від 01 березня 2019 року і вказане вбачається з наданого розрахунку заборгованості, що міститься в матеріалах справи. Крім того, наданими Тарифами банку передбачена пеня за несвоєчасне погашення кредиту та штрафи. Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, а також Тарифи, викладені не в тій редакції, яка діяла на час підписання нею анкети-заяви. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи вказане, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року переглядається судом лише в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими згідно ст. 625 ЦК України, пені та штрафів, в іншій частині рішення суду не оскаржувалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково враховуючи наступне. Судом встановлено, що 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 20). За змістом анкети-заяви відповідач погодилася, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку та Тарифами банку складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, які були надані для ознайомлення у письмовому вигляді. При цьому, анкета-заява не містить інформацію, яку картку виявила бажання замовити відповідач, яка була видана платіжна (кредитна) картка, строк дії цієї картки та який рахунок відкрився на ім`я відповідача. До позовної заяви Банк долучив Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 21). Крім того, до анкети-заяви Банком було додано Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, роздрукований з банківського сайту (а.с. 22-72). Також до суду першої інстанції позивач надав довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про видані кредитні картки та про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , а також банківську виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 15-19). Згідно з розрахунком заборгованості за договором № б/н від 23 грудня 2015 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 28 квітня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 11 413,59 грн., з яких: 5 635,04 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2 025,28 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 2 733,58 грн. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 519,70 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 10-14). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У наданій Банком анкеті-заяві позичальника від 25 листопада 2011 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами, нарахованими за ст. 625 ЦК України, а також пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23 грудня 2015 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Тарифи та Пам`ятку клієнта, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. При цьому, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23 грудня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили письмово відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг. Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19). Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір № б/н від 23 грудня 2015 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). З огляду на наведене, не підлягають задоволенню вимоги Банку про стягнення із відповідача штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 519,70 грн. - штраф (процентна складова), оскільки у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Разом з тим, позивач пред`явив вимогу про стягнення з відповідача процентів, нарахованих на прострочений кредит на підставі статті 625 ЦК України та посилався на те, що розмір відсотків від суми неповернутого в строк кредиту зазначений у розрахунку заборгованості і становить 86,4 % за період з 01 жовтня 2019 року по 28 квітня 2020 року у сумі 2 025,28 грн. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18. Дослідивши розрахунок заборгованості за договором № б/н від 23 грудня 2015 року встановлено, що позивач розрахував відсотки накопичувальним підсумком на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України з 01 жовтня 2019 року по 28 квітня 2020 року виходячи з процентної ставки 86,4 % від тіла кредиту 5 635,04 грн. (а.с. 14). Доводи Банку, що за Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг Банк використав своє право щодо зміни умов договору та збільшив відсоткову ставку до 86,4 % для картки «Універсальна», яка у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюється за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними за вищенаведених підстав та відхилив. Суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 5 635,04 грн. заборгованості за кредитним договором № б/н від 23 грудня 2015 року тарішення суду в цій частині сторони не оскаржували, тому суд апеляційної інстанції, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, не перевіряв законність рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Як вбачається з наданого Банком розрахунку заборгованості станом на 30 вересня 2019 року заборгованість за тілом кредиту становила 5 635,04 грн. (4 415,08 грн. поточне тіло кредиту та 1 219,96 грн. прострочене тіло кредиту). Тому колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 97,57 грн. за період прострочення з 01 жовтня 2019 року по 28 квітня 2020 року (період прострочення грошового зобов`язання 211 днів) виходячи з суми заборгованості, яка була визначена позивачем у розрахунку станом на 30 вересня 2019 року та в межах позовних вимог. Розрахунок 3 % річних здійснювався за формулою: 5 635,04 грн. (сума заборгованості, визначена Банком станом на 30 вересня 2019 року) x 3 x 211 (кількість днів прострочення) : 365 :

100. Поряд з цим відповідачкою до районного суду не надано власного розрахунку заборгованості по відсоткам на спростування доводів і розрахунку Банку або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності. Вищевказаних вимог законодавства, обставин і доказів суд першої інстанції не врахував і дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України. Щодо судових витрат. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід стягнути пропорційно до частини задоволених вимог (1,7 %) 53,60 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплата якого Банком підтверджується платіжним дорученням (а.с. 106). Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ - 14360570) - 97 (дев`яносто сім) грн. 57 коп. 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за кредитним договором № б/н від 23 грудня 2015 року. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ - 14360570) - 53 (п`ятдесят три) грн. 60 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова