Постанова 4821 № 710/799/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2020 року м. Черкаси Справа № 710/799/20 Провадження № 22-ц/821/1839/20 категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В. учасники справи: позивач: акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; відповідач: ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Сивоконя С. С., рішення складено 14 вересня 2020 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 12 лютого 2015 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом Банка про їх затвердження. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів. Виконання відповідачем договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 2100,00 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.З., 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 28 травня 2020 року має заборгованість в розмірі 10514,54 грн, яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту 6661,93 грн в тому числі: заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту 6661,93 грн; заборгованість за нарахованими відсотками 0,00 грн; заборгованість за простроченими відсотками 0,00 грн; заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 1733,33 грн; заборгованість по пені 2119,28 грн; по комісії 0,00 грн. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 12 лютого 2020 року у розмірі 10514,54 грн станом на 28 травня 2020 року та судові витрати у розмірі 2102 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк. За зазначених обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості, Витяг з Тарифів та Умови кредитування не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, наведених позивачем в позовній заяві. Судом першої інстанції зазначено, що наданий Банком кредитний договір не містить суми кредитування та строку користування ним. Разом з тим, з доданого до позовної заяви позивачем розрахунку заборгованості відповідача вбачається, що відповідач заборгованості за тілом кредиту не має, оскільки фактично використані кошти ним Банку повернуті, а тому вимоги позову в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту задоволенню не підлягають. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 23 вересня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права та при невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, просило його скасувати ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача. Апеляційна скарга мотивована тим, що виписка про рух коштів, Довідка стосовно виданих кредитних карт, Довідка про встановлення кредитного ліміту були надані до суду разом із позовною заявою та в порушення процесуального законодавства не досліджені судом першої інстанції. Зазначає, що виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів банку. Вважає, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ КБ «ПриватБанк» (а.с. 67-68). Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 інші види грошового посередництва (а.с. 66). У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 65). Згідно з відомостями з ЄДРПОУ від 01 березня 2018 АТ КБ «Приватбанк» має організаційну правову форму акціонерного товариства, правовий статус суб`єкта - юридична особа, види діяльності за КВЕД 2010: 64.19. Інші види грошового посередництва; 64.92. Інші види кредитування; 64.99. Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення); 66.11 Управління фінансовими ринками; 66.12. Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах; 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (а.с. 63). 12 лютого 2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була підписана Анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 20). В заяві, яка додана Банком до позовної заяви, містяться лише персональні дані ОСОБА_1 (а.с. 20). Згідно довідки про видачу кредитних карток, ОСОБА_1 було надано кредитну картку № НОМЕР_1 , термін її дії 09/18, та кредитну картку № НОМЕР_2 , термін дії 12/19 (а.с. 19). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), їй було встановлено наступні кредитні ліміти: 12.05.2015 0,00 грн, з 01.04.2016 0,00 грн, з 14.04.2016 500 грн, з 12.05.2017 1000 грн, з 26.12.2017 2100 грн, а з 21.07.2018 0,00 грн (а.с. 18). До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 21). До позовної заяви Банк також додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що діяли на підставі Ліцензії НБУ №22 від 29.07.2009 року та виписку по рахунку ОСОБА_1 станом на 01.06.2020 (а.с. 14-17, 22-59). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 12.02.2015 станом на 28.05.2020 заборгованість ОСОБА_1 складає 10514,54 грн, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту 6661,93 грн з яких: заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту 6661,93 грн; заборгованість за нарахованими відсотками 0,00 грн; заборгованість за простроченими відсотками 0,00 грн; заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит 1733,33 грн; по пені 2119,28 грн; по комісії 0,00 грн (а.с. 12-13).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. До позовної зави Банком додані клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, де зазначено, що Банк позовні вимоги підтримує у повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання з боку Банку відсутні, також Банк не заперечує проти винесення заочного рішення та клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 69, 71). Згідно з відповіддю на запит від 04.08.2020 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 79). Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 10 липня 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та відмовлено в задоволенні клопотання позивача про огляд веб-сайту АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 80-82). Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними поштові адреси. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ КБ «ПриватБанком» та ОСОБА_1 з підстав зняття останньою кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно анкети-заяви від 12 лютого 2015 року. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає в повному обсязі, виходячи з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_1 від 12.02.2015 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми, її визначеного розміру та комісії. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), яке в розрахунку Банка має дві складові: поточне тіло кредиту та прострочене тіло кредиту, стягнути складові його повної вартості: заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит 1733,33 грн та пеню - 2119,28 (а.с. 13). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12.02.2015 проведеного станом на 28.05.2020, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видачу кредитних карток та виписку по рахунку ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (12.02.2015) до моменту звернення до суду з указаним позовом (липень 2020 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. До позовної заяви Банком також було додано клопотання про огляд веб-сайту, в якому просив суд самостійно оглянути веб-сайт Банку та порівняти додану ним редакцію Умов та правил із редакцією Умов та правил, які діяли станом на 02.02.2015. Однак, наявність чи відсутність ідентичності наданих Умов та правил з Умовами та правилами, які містяться на сайті ПриватБанку редакції станом на 02.02.2015 не підтверджує того, що саме з такою редакцією була ознайомлена ОСОБА_1 під час підписання анкети-заяви 12.02.2015. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що, при укладені договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. Як встановлено вище, анкета-заява ОСОБА_1 взагалі не містить домовленості про вид кредитної картки, сплату процентів за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, як складових договору. Однак, апеляційний суд зауважує, що АТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення коштів, які фактично отримані та використані позичальником, але в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті та згідно вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Банк, вказуючи на тіло кредиту, зазначив, що воно складається з двох частин поточного тіла кредиту та простроченого тіла кредиту. До позову Банком було долучено розрахунок заборгованості, складений станом на 28.05.2020 та виписку по рахунку складену станом на 01.06.2020, з яких вбачається, що відповідач користувалась кредитною карткою, знімала кошти та постійно погашала заборгованість. Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі. Натомість розрахунок заборгованості, як такий, без надання доказів про те, які умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору не є підтвердженням наявності заборгованості та її складових. Дослідивши надані Банком розрахунок заборгованості і виписку по рахунку, апеляційним судом встановлено, що інформація, яка міститься в них, не співпадає, зокрема, зазначені в них суми фактично погашених коштів відповідачем ОСОБА_1 , яка згідно розрахунку Банку становить 16112,03 грн, а згідно виписки 20360,36 грн, з яких 20010,01 грн сплачені станом на 05.05.2020, 245 грн 29.05.2020 та 105,35 грн 31.05.2020 грн, що вірно зазначено судом першої інстанції. Крім того, в розрахунку заборгованості зазначено, що тіло кредиту становить 6661,93 грн, тоді як дослідивши виписку по рахунку встановлено, що загальна сума витрат по рахунку ОСОБА_1 , сума у валюті операції, становить 18941,66 грн, а фактично отриманих коштів (без врахування сум комісії) 18521,87 грн. Також слід зауважити, що згідно розрахунку заборгованості частина внесених відповідачем коштів спрямовувались на погашення відсотків та пені, які не були узгоджені сторонами, що вплинуло на розмір вказаного Банком тіла кредиту. Отже, випискою по рахунку, яка була детально досліджена судом першої інстанції та описана в судовому рішенні, підтверджується, що сума витрат по рахунку ОСОБА_1 менша, ніж сума внесених нею коштів на рахунок, тобто станом на 28 травня 2020 року відповідач заборгованості за тілом кредиту не має. Щодо стягнення відсотків ні підставі ст. 625 ЦК України, то слід зазначити, що хоч строк дії картки закінчився 12/19, а з позовом в суд Банк звернувся в липні 2020 року, проте підстави для їх стягнення відсутні, оскільки відсутня заборгованість за кредитом. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, апеляційний суд враховує, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Щодо посилань скаржника на судову практику (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 справа № 441/569/17), то слід зазначити, що вказана скаржником судова практика стосується конкретної судової справи і сформована раніше ніж правова позиція Великої Палати, яка має узагальнююче значення та сформована пізніше. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє інші доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 19 листопада 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук О. В. Карпенко