Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/1008/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 280/1008/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 р. у справі № 280/1008/20 (м. Запоріжжя, суддя першої інстанції Стрельнікова Н.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління з питань праці Запорізької міської ради про визнання протиправними та скасування припису та постанови про накладення штрафу, - встановив: 14 лютого 2020 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління з питань праці Запорізької міської ради, в якому просила суд: - визнати протиправним і скасувати Припис від 28.01.2020 р. №ОМС-ЗП283/1757/АВ/ІТ про усунення виявлених порушень, прийнятий управлінням з питань праці Запорізької міської ради; - визнати протиправною і скасувати постанову від 31.01.2020 р. №ОМС-ЗП283/1757/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, прийняту управлінням з питань праці Запорізької міської ради. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 р. у справі № 280/1008/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідно до позиції Верховного Суду укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку, не мають ознак нікчемності правочину, інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору. Зауважує, що відповідачем не спростовано волевиявлення сторін на укладення договору доручення та надання певного виду послуг саме в процесі реалізації своїх прав в цивільно-правових відносинах на підставі цивільно-правової угоди, не була доведена нікчемність або удаваність цивільно-правового договору. Просить оскаржуване рішення скасувати, та прийняти нове, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що предмет договору доручення повністю суперечить фактичним правовідносинам між ФОП ОСОБА_1 та працівником ОСОБА_2 . Позивачем допущено до роботи працівника ОСОБА_2 без оформлення трудового договору, що є порушенням ч.1 ст.21 та ч.1,3 ст.24 КЗпП України. Зазначає, що факт не визнання договору в установленому порядку недійсним не свідчить про те, що правовідносини, які виникли між зазначеними особами є саме цивільно-правовими, а не трудовими. Наголошує, що Верховний Суд з метою визнання дійсного змісту правовідносин між сторонами, кожного разу вдається до співставлення змісту таких цивільно-правових договорів і фактичних правовідносин, що виникли між сторонами. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 р. у справі № 280/1008/20 - без змін. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що фахівцями Управління з питань праці Запорізької міської ради, на підставі наказу від 16.01.2020 р. №9-р та направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 16.01.2020 р. №4-н (а.с.8) проведено інспекційне відвідування з питань контролю за додержанням законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 за місцезнаходженням об`єкту відвідування: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 (ТЦ «Амстор-Сільпо» (перший поверх, « Аптека Доброго Дня»), в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 . За результатом проведеного відвідування було складено акт №ОМС-ЗП283/1757/АВ від 21.01.2020 р., в якому відображено встановлені порушення ч. 1ст. 21 та ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України (а.с.9-13). ФОП ОСОБА_1 надано заперечення на акт №ОМС-ЗП283/1757/АВ від 21.01.2020 р. (а.с.17-19), зазначено, що були надавані послуги цивільно-правового характеру. 27.01.2020 р. за № 01-15/146 надана відповідь на заперечення, відповідно до якої заперечення не містять зауважень до акту, а містять пояснення щодо обставин, які викладені в акті (а.с.20-21). 28.01.2020 р. інспектором праці винесено припис про усунення ФОП ОСОБА_1 виявлених порушень №ОМС-ЗП283/1757/АВ/П (а.с.27). ФОП ОСОБА_1 надано заперечення на припис, в яких зазначено, що були надані послуги цивільно-правового характеру, з ОСОБА_2 укладено договір доручення від 15.01.2020р. (а.с.22-26). Надано договір доручення від 15.01.2020 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 14-16). 31.01.2020 р. начальником управління з питань праці Запорізької міської ради прийнято постанову №ОМС-ЗП283/1757/АВ/П/ТД/-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 141690 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою. Правомірність припису від 28.01.2020 р. №ОМС-ЗП283/1757/АВ/ІТ про усунення виявлених порушень та правомірність постанови від 31.01.2020 №ОМС-ЗП283/1757/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу є предметом спору в цій справі. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється. Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи. Вказаний договір доручення не містить умов, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 самостійно регулює процес організації трудової діяльності. Фактично ОСОБА_2 не організовувала свою роботу самостійно та не виконувала її на власний ризик та розсуд на досягнення певного результату. Виконання таких функцій повністю залежить від режиму робити підприємства та часу роботи його працівників, тому зазначена особа не могла самостійно організовувати свою роботу та виконувати таку роботу на досягнення певного результату не у визначений адміністрацією підприємства час, що свідчить про підпорядкованість зазначеної особи позивачеві. Предметом укладеного договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично є процес праці, а не кінцевий результат, а тому умови вказаного вище договору мають ознаки трудового характеру. В договорі не зазначається конкретного результату роботи (кінцевого результату), який повинен передаватися довірителю, не визначено обсягу роботи. Сам факт не визнання цього договору в установленому порядку недійсним та відсутність заборони його укладання законодавством України, не свідчить про те, що правовідносини які виникли між зазначеними в акті особами є саме цивільно-правовими, а не трудовими. Вказаний договір доручення не має конкретного матеріального результату, який можливо було б отримати за його наслідками, яким не визначено, які саме послуги повинні надаватись у розумінні їх обсягу у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню та можуть бути відображені в актах виконаних робіт. Під час проведення заходу контролю та зафіксоване в акті інспекційного відвідування №ОМС-ЗП283/1757/АВ від 21.01.2020 р. порушення, а саме фактичний допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору, відповідальність за яке передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, начальником Управління 31.01.2020 р. розглянуто справу. Складено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ОМС-ЗП283/1757/АВ/П/ТД-ФС, якою накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 141690,00 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. Згідно ч. 1 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Частиною 3 ст. 24 КЗпП України передбачено, що допущення до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, заборонено. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України). Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Приписами абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Аналогічно, п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям заборонено застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 р. ( далі - Порядок № 509). Відповідно до п. 2 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі: - рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; - акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; - акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; - акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; - акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка. Водночас, законодавством України передбачено інша форма оформлення відносин у сфері використання праці найманих осіб, зокрема укладення договору цивільно-правового характеру. У ст. 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) надано визначення загального поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається. Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Ознаками трудового договору є те, що праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України. Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення наявності ознак трудових правовідносин ФОП ОСОБА_1 як замовника та ОСОБА_2 . Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Так, зі змісту спірного договору не вбачається результату, який має бути отримано замовником. Договором передбачено, що ОСОБА_2 зобов`язується впродовж 7 днів з моменту укладання договору здійснювати від імені та за рахунок ФОП ОСОБА_1 продаж товарів, що належать останній. Перелік товарів та ціна визначаються згідно з асортиментом у місці продажу в день такого продажу. При цьому не зазначено результат, який має бути отримано замовником та не конкретизовано обсяг роботи, яку має виконати виконавець, не має конкретного матеріального результату, за наслідками виконання договору (конкретні фізичні величини, які підлягають вимірюванню та можуть бути відображені в актах виконаних робіт). Крім того, позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 самостійно регулює процес організації трудової діяльності. Послуги, визначені в договорі, мають триваючий, а не тимчасовий характер. З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що предметом договору є не конкретний кінцевий результат, який у цьому випадку мав бути визначений договором у числовому виразі, а процес, який передбачав виконання роботи, продажу товарів. Слід також зазначити, що договір доручення не було надано на час перевірки 21.01.2020 року та складання акта, він був наданий лише 28.01.2020 року, а тому колегія суддів критично ставиться до цього доказу. Колегія суддів зауважує, що предметом позову є результати проведення інспекційного відвідування, правомірність прийняття припису та постанови про накладення штрафу, а не підстави призначення та проведення вищевказаної перевірки. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо правомірності проведення та допустимості долучення до матеріалів справи відеозйомки проведення інспекційного відвідування. Судом першої інстанції вірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, та позивачем не спростовано, що роботи виконувані ОСОБА_2 притаманні трудовим відносинам, що регулюються та передбачені КЗпП. Відповідно до класифікатору професій ДК 003:2010, до обов`язків зазначеного працівника, зокрема, входить обслуговування покупців, приготування товару до продажу. Предметом договору є не виконання певного визначеного обсягу робіт, а робота з визначеної професії, тобто праця працівника інтегрована в процес виробництва в межах визначених трудових функцій в діяльності ФОП ОСОБА_1 .. Характер умов даного договору тотожній кваліфікаційним характеристикам професії зазначеної у договорі, що вказує саме на процес виконання трудової функції працівником. Наданий договір доручення укладений на визначений термін, тобто має ознаки строкового трудового договору (пункт 1 статті 23 КЗпП України). Наявні ознаки трудових відносин при виконанні ОСОБА_2 робіт на підставі договору доручення від 15 січня 2020 року № 1501/2020/01Д. Виконувана ОСОБА_2 робота за договором доручення виконувалась на користь суб`єкта господарювання та є роботою з обслуговування його діяльності (реалізація медичного одягу), тому вказана робота повинна виконуватись на умовах трудового договору. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності висновків, викладених у акті інспекційного відвідування та вважає, що у цьому випадку має місце підміна позивачем трудових відносин цивільно-правовими. Сам факт не визнання договору в установленому порядку недійсними та відсутність заборони його укладання законодавством України, не свідчить про те, що правовідносини які виникли між зазначеними в акті особами є саме цивільно-правовими, а не трудовими. Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 06.02.2020 р. у справі № 0840/3690/18. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення. Проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, правового значення не мають та не спростовують висновків суду першої інстанції, яким при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки щодо встановлених обставин і правові наслідки є вірними, тому немає підстав для його скасування. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 р. у справі № 280/1008/20 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко