Постанова 4852 № 280/5495/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 280/5495/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року (суддя Сацький Р.В.) у справі №280/5495/20 за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу ДВС у м. Запоріжжі Південно східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Держпраці у Запорізькій області про скасування постанови, - в с т а н о в и В : ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця від 04.08.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП №62703314. В обгрунтування заявлених вимог посилалась на порушення державним виконавцем вимог ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», в частині встановлених строків для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. За наслідками розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що стягувачем дотримано строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, а державним виконавцем правомірно відкрито виконавче провадження за таким виконавчим документом. Такі висновки суд обґрунтував тим, що вперше стягувачем подано виконавчий документ у межах строків, які визначені ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», але виконавчий документ був повернутий з підстав, передбачених п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно стягувачем подано виконавчий документ, з урахуванням положень ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено те, що у разі повернення виконавчого документа стягувану у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо дотримання стягувачем строків пред`явлення виконавчого документу до виконання. З цього приводу зазначає те, що визначений ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» тримісячний строк для пред`явлення виконавчого документу, є присічним та не може бути відновлений. У спірному випадку, як зазначає позивачка, стягувачем виконавчий документ подано після спливу трьох місяців, тобто з пропуском встановленого строку. При цьому, за позицією позивачки, суд першої інстанції безпідставно послався на положення ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки вказаною нормою права врегульовано наслідки повернення виконавчого документа саме з підстав неможливості виконання рішення, чого у спірному випадку місця не мало. Також позивачка вказувала на те, що судом першої інстанції взагалі не вірно було визначено дату повторного звернення стягувача та з цього приводу судом не було надано належну оцінку доказам, які свідчать про час повторного пред`явлення стягувачем виконавчого документу до виконання. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлені обставини справи свідчать про те, що18.12.2019 заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області Ганненко О.О. на підставі Акта інспекційного відвідування від 28.10.2019 № 3113405/563/АВ, прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою № ЗП3405/563/АВ/П/ПТ/ТД-ФС в розмірі 1 502 280,00 грн за порушення абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. Зазначена постанова є виконавчим документом. Зі змісту вказаної постанови слідує, що датою набрання постановою законної сили є 18.12.2019, постанова може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців з дня винесення, строк пред`явлення постанови до виконання до 18.03.2020 (включно). Третя особа направила для примусового виконання до Заводського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) засобами поштового зв`язку постанову від 18.12.2019 № ЗП3405/563/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою разом із заявою про відкриття виконавчого провадження від 23.01.2020 № 08//03.4-05/780. Постанову надіслано до Заводського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) засобами поштового зв`язку. 18.03.2020 старшим державним виконавцем Заводського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Потаповою Катериною Іванівною винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав, передбачених п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». Вказане повідомлення отримано Головним управлінням 06.05.2020, про що свідчить вхідний штамп на листі № 6220-08. 15.05.2020 Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області було повторно пред`явлено для примусового виконання до Заводського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) постанову від 18.12.2019 № ЗП3405/563/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою разом із заявою про відкриття виконавчого провадження від 13.05.2020 № 08//03.4-05/4463. 04.08.2020 старшим державним виконавцем Заводського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Потаповою Катериною Іванівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№ 62703314. Не погоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 62703314, вважаючи, що державним виконавцем порушенні вимоги Закону, в частині прийняття документу, строк пред`явлення по якому сплинув, позивач звернувся до суду із даним позовом. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Отже, оскільки у спірному випадку стягувачем є державний орган, то виконавчий документ до примусового виконання міг бути пред`явлений протягом трьох місяців. Як зазначено вище та не спростовується позивачкою, вперше стягувачем пред`явлено виконавчий документ до примусового виконання у строки, які передбачені ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». Натомість виконавчий документ 18.03.2020р. був повернутий державним виконавцем стягувачу без прийняття до виконання з підстав, передбачених п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у такому випадку строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається та встановлюється з дня повернення виконавчого документа, що передбачено ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». З цих підстав суд першої інстанції зазначив те, що оскільки днем повернення виконавчого документа є 18.03.2020р., то строк пред`явлення його до примусового виконання встановлюється до 19.06.2020р., а оскільки повторно стягувач пред`явив виконавчий документ до примусового виконання 13.05.2020р., то ним дотримано строки, які визначені ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». Такі висновки суд першої інстанції обгрунтував посиланням на положення п.22 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень та положення ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не може погодитися з огляду на таке. Так частиною 5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. Отже строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання переривається не у будь-якому випадку повернення виконавчого документа стягувачу, можливість чого передбачена як статтею 4 так і статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження», а лише у випадку повернення виконавчого документа у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення. Згідно із п.22 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, на яку послався суд першої інстанції, передбачено те, що при закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувану, виконавець на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Але положення п.22 Розділу III Інструкції підлягають застосуванню із урахуванням положень п.20 та п.21 Розділу III Інструкції відповідно до яких: п.20 Розділу III Інструкції повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання; п.21 Розділу III Інструкції закінчення виконавчого провадження здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 39 Закону. Отже застосування положень п.22 Розділу III Інструкції, в контексті спірних відносин, можливо лише у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених ст..37 Закону України «Про виконавче провадження». У свою чергу, ч.1 ст..37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" ; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру. Отже вказаною нормою права визначено, у тому числі і випадки повернення виконавчого документа у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, що кореспондується з положеннями ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». У свою чергу, положеннями статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, що не є тотожнім поверненню виконавчого документа стягувачу, як про те зазначено у ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому вказана норма права не визначає таких підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання як неможливість в повному обсязі або частково виконати рішення. Отже суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з підстав, передбачених статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання не переривається, а тому застосування судом першої інстанції у спірних відносин положень ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» є помилковим. У випадку повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, стягувач має альтернативу вибору або повторно звернутися із заявою про прийняття виконавчого документа до примусового виконання, але у межах строків, що визначені ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», або оскаржити таке рішення державного виконавця у судовому порядку. Отже, оскільки встановленні обставини справи свідчать про те, що повторне пред`явлення стягувачем виконавчого документа до примусового виконання мало місце поза межами строків, що визначені ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», то суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність у державного виконавця правових підстав приймати рішення про відкриття виконавчого провадження за таким виконавчим документом. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нової постанови про задоволення позову. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі №280/5495/20 скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№ 62703314 від 04.08.2020р. визнати неправомірною та скасувати. Постанова набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку у строки, визначені ст. 329 КАС України. Повний текст постанови складено 19.11.2020р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк