Постанова 4852 № 340/1198/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 340/1198/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року у справі № 340/1198/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просила: визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 16.03.2020 року № 11-4154/14-20-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю), із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 17.02.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, в розмірі земельної частки (паю) за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520883800:02:000:7001, що перебуває в постійному користуванні ОСОБА_2 , на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, та прийняти законне та обґрунтоване рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визначена відповідачем підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність не узгоджується з приписами Земельного кодексу України, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 в задоволенні позову відмовлено. Суд зазначив, що звернення позивача з позовом щодо зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, у розмірі земельної частки (паю), із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки загальною площею 18,1 га, яка перебуває у користуванні іншої особи, до вилучення земельної ділянки у землекористувача є передчасним. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги. Скаржник вважає, суд першої інстанції залишив поза увагою положення ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, яка визначає вичерпні підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Суд першої інстанції помилково застосував положення ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України при вирішенні правовідносин, які виникли з питання отриманя позивачем дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в спірному випадку, мова йде не про передачу у власність чи користування за рішенням органу земельної ділянки, а про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. За твердження скаржника відсутність рішення відповідача про припинення права користування ОСОБА_2 земельною ділянкою та повідомлення про це органу державної реєстрації не є підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо цієї ж земельної ділянки або її частини, оскільки на даному етапі не вирішується питання про передачу такої ділянки у власність чи користування цієї особи. Питання про припинення права користування земельною ділянкою, за рахунок якої відводиться земельна ділянка меншого розміру у власність, має бути вирішено на етапі затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу такої земельної ділянки у власність зацікавленій особі, що і передбачено частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України. Також скаржник посилається на ч.6 ст.118 ЗК України, яка спеціально передбачає під час подання заяви на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою - надання погодження землекористувача у випадку, якщо земельна ділянка перебуває у користуванні (оренді) іншої особи. Таке погодження отримано у ОСОБА_2 та надано відповідачеві під час подання документів на отримання дозволу. Крім того, позивач наголошує, що звернулась до відповідача із заявою в порядку, передбаченому ст. 118 та згідно п. «а» ч. 1 ст. 121 ЗК України, який передбачає, що право на одержання земельної ділянки для ведення фермерського господарства мають громадяни України незалежно від членства у фермерському господарстві, а тільки маючи на меті отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Справу розглянуто в порядку письмового провадження з підстав, передбачених ст.311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на підставі рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 26.12.2014 ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом набула право постійного користування земельної ділянкою площею 18,1 га, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області та надана спадкодавцю ОСОБА_3 для ведення селянського господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія КР 000206 від 08.11.2001 (а.с.21-24). Запис про державну реєстрацію речового права право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 50516464 від 11.01.2020. За інформацією про об`єкт нерухомого майна земельна ділянка, кадастровий номер 3520883800:02:000:7001, площа 18,1 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 04.09.2019, вид угіддя: рілля, цільове призначення для ведення фермерського господарства, адреса Кіровоградська область, Бобринецький район, с/рада Кетрисанівська. Власник - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. За даними Держгеокадастру відповідно до бази Національної кадастрової системи земельна ділянка кадастровий номер 3520883800:02:000:7001 на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області площею 18,1 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності (лист від 26.12.2019 № 41/136-19 а.с.19). 12.02.2020 ОСОБА_2 підписано нотаріально посвідчену заяву (погодження) землекористувача, якою надано згоду в т.ч. позивачеві по справі, щодо оформлення права власності (розроблення проекту землеустрою) для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520883800:00:000:7001, яка перебуває в постійному користуванні ОСОБА_2 , на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області (а.с.15). 12.02.2020 позивачем подано Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520883800:00:000:7001, яка перебуває в постійному користуванні ОСОБА_2 , на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області. До заяви позивачем долучено: графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки; копія паспорту та ідентифікаційного номеру, копія диплому про освіту, отриману в аграрному навчальному закладі, погодження землекористувача, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копія довідки: про відсутність у власності ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення фермерського господарства; про вартість та розмір середньої частки (паю) на території Кетрисанівської сільської ради; про відсутність генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, копія довідки про відсутність на земельній ділянці нерухомого майна, копія свідоцтва про шлюб. Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області наказом від 16.03.2020 № 11-4154/14-20-СГ відмовило у задоволенні заяви позивача з мотивів відсутності інформації, що підтверджує членство у фермерському господарстві, відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» (а.с.25). З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд не погоджується з судом першої інстанції про правомірність оскаржуваного рішення. Право власності на землю набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою на підставі Конституції України, Земельного Кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до положень ст.ст. 116,118 ЗК України правовою підставою набуття права власності та права користування на землю є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Пунктом "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом. Положеннями частини 6 ст. 118 цього ж Кодексу передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визначений ч. 7 ст. 118 ЗК України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. В спірному випадку підставою для відмови в задоволенні заяви позивача слугувала відсутність інформації, що підтверджує членство позивача у фермерському господарстві, відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство». Суд апеляційної інстанції вважає, що така підстава не може вважатися правомірною, оскільки спеціальним нормативним актом, якій регулює спірні правовідносини стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою є Земельний кодекс України, зокрема частина 6 статті 118 ЗК України, яка передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Положення статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», яка передбачає право приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, та стаття 32 ЗК України не виключають можливості приватизації земельних ділянок особами, які мають намір створення фермерського господарства. Так, згідно ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Отже, оскільки первинним може бути отримання земельної ділянки, а не створення фермерського господарства або членство в ньому, визначені відповідачем підстави відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не узгоджується в наведеними вище правовими нормами в їх сукупності. Стосовно висновків суду першої інстанції про неможливість відповідача розпоряджатися земельними ділянками до вилучення їх в особи, якій належить право користування такими землями, апеляційний суд зазначає, що, по-перше, такі обставини не були покладені відповідачем в основу відмови в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо визначеної ним земельної ділянки за рахунок земельної ділянки державної власності з кадастровим номером 3520883800:00:000:7001. Крім того, слід зазначити, що дійсно відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України, на яку посилається суд першої інстанції, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Втім, виходячи з законодавчо встановленого порядку передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування, рішення відповідного органу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку і за своєю правовою суттю не рішенням такого органу про передачу земельної ділянки у власність чи користування. Згідно із п.2 ч.2 ст.25 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є видом документації із землеустрою, погодження і затвердження якої проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом, цим Законом та іншими законами України. Отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки такий дозвіл не є правовстановлюючим актом, не породжує особистих майнових прав та зобов`язань осіб. Відповідно, надання такого дозволу не може вважатися дією щодо розпорядження земельною ділянкою. З огляду на вищенаведене, приймаючи до уваги, що наведені відповідачем в оскаржуваному наказі від 16.03.2020 № 11-4154/14-20-СГ обставини є такими, що не підпадають під визначені ч.7 ст.118 ЗК України підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відмова відповідача, оформлена означеним вище наказом, є протиправною, тому цей наказ підлягає скасуванню. Також враховуючи, що відповідач фактично не надав належної оцінки наданим позивачем разом із заявою від 12.02.2020 документам, передбаченим ст. 118 ЗК України, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути цю заяву також підлягають задоволенню. При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому рішення, відповідач не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, що вказані у наказі від 16.03.2020 № 11-4154/14-20-СГ. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Із диспозиції вищевказаної статті випливає, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. В даному випадку позивачем не наведено обґрунтувань та відповідних обставин, які б свідчили про можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду або тривале порушення прав позивача з боку відповідача, яке передувало зверненню до суду, або формальний підхід до вирішення поставленого позивачем питання, отже підстави для зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення відсутні. За приписами ч. 6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Статтею 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже судові витрати, понесені позивачем у вигляді судового збору, підлягають компенсації. Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн., за подачу апеляційної скарги сплачено 1261,20 грн., отже, загальний розмір документально підтверджених витрат позивача, а саме: судового збору становить 2102 грн., який відповідно до наведеної вище норми підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року у справі №340/1198/20 скасувати, прийняти нове рішення. Позов задовольнити частково. Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 16.03.2020 року № 11-4154/14-20-СГ. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 12.02.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520883800:02:000:7001, що перебуває в постійному користуванні ОСОБА_2 , на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2102 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко