Постанова 4850 № 200/4115/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2020 року справа №200/4115/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року (повне судове рішення складено 15 липня 2020 року в м. Слов`янську) в справі № 200/4115/20-а (суддя в І інстанції Аляб`єв І.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі Управління), у якій просила суд: - визнати дії відповідача протиправними щодо припинення щомісячних грошових виплат за період з 01.11.2014 по теперішній час; - стягнути з Управління заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 01.11.2014 по теперішній час; - встановити судовий контроль за виконанням судового рішення. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку у Покровському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та з жовтня 2014 року отримувала страхові виплати. Позивач зазначила, що з листопада 2014 року відповідач припинив щомісячні страхові виплати та не виплачує їх станом на сьогоднішній день. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують приписи Конституції України та Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-XIV). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, якими було мотивовано позовну заяву. Апелянт наголошує, що Конституцією України не передбачено обмеження конституційного права на отримання соціальних виплат під час проведення АТО, підстава припинення виплати страхових виплат, яка має місце в спірних правовідносинах, не передбачена діючим законодавством, тому виплата страхових виплат має бути поновлена з часу припинення її виплати, яке було неправомірним. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 має зареєстрований страховий випадок професійне захворювання, і їй встановлено втрату професійної працездатності безстроково. З 19.07.2011 по вересень 2014 року позивач перебувала у на обліку у Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі міста Макіївки. Доказів перебування позивача на обліку як внутрішньо переміщеної особи матеріали справи не містять. З матеріалів справи встановлено, що позивач 16.10.2014 звернулась до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Красноармійську (Покровську) з заявою, відповідно до якої просив тимчасово продовжити раніше призначені страхові виплати. Постановою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Красноармійську від 23.10.2014 № 0538/20858/71917/39 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 980,24 грн., виплату провадити з 01 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року включно. ОСОБА_1 , не погодившись з діями Відділення, звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у справі № 243/8455/16-ц від 05.12.2016 позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі міста Макіївки Донецької області про стягнення заборгованості по щомісячним страховим виплатам у зв`язку з випадками на виробництві залишено без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05.12.2016 набрало законної сили. Постановою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Красноармійську від 31.08.2016 позивача знято з обліку у зв`язку з відсутністю первинної довідки внутрішньо переміщеної особи. Дата зняття з обліку 31.10.2014. Не погодившись з діями відповідача щодо припинення щомісячних страхових виплат з 01.11.2014, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання пенсійних виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і звернення до органів фонду соціального страхування та взяття на облік, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Натомість, матеріали справи не містять довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи, тобто засвідчити факт переїзду з тимчасово непідконтрольної території (м. Макіївка) та підтвердити місце проживання внутрішньо переміщеної особи на підконтрольній території неможливо. При цьому, суд першої інстанції посилався на висновки Верховного Суду України в у постанові від 12.04.2017 у справі № 6-51цс17. З такими висновками не погоджується колегія суддів та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходить з такого. Спірним питанням у цій справі є правомірність призупинення виплати відповідачем з листопада 2014 року страхових виплат позивачу у зв`язку з тим, що вона не переїхала з тимчасово окупованої території України та не є внутрішньо-переміщеною особою. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 01.01.2015 діє в редакції Закону України від 28.12.2014 року та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV). Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Згідно норм частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV). За змістом частин четвертої, сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Статтею 27 Закону України від 14.01.1997 № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г)внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами. Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Статтею 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Частинами 1-2 статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на виплату щомісячних страхових виплат здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Відповідно частини 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Згідно з положеннями частини 1 статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Так, матеріали справи не містять довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи, тобто засвідчити факт переїзду з тимчасово непідконтрольної території (м. Макіївка) та підтвердити місце проживання внутрішньо переміщеної особи на підконтрольній території неможливо. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №

509. Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України та розпочато проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення АТО, встановлено постановою правління Фонду від 11.12.2014 року № 20, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.01.2015 за № 6/26451. У пункті 1 розділу III цього Порядку зазначено, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування). Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» м. Макіївка Донецької області визнано тимчасово окупованою територією. Отже, особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і звернення до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту та взяття на облік, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас, як було встановлено судами, позивач не є внутрішньо переміщеною особою та проживає на непідконтрольній українській владі території. Розглядаючи справу зі схожими правовідносинами (№ 243/3505/16-ц) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 дійшла висновку, що ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат. У цій же справі Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що не відповідає фактичним обставинам справи правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 12.04.2017 у справі №6-51цс17, оскільки на дату її прийняття набрали законної сили рішення судів у справі № 826/18826/14, якими визнано незаконним пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №

595. Таким чином, відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення. Крім того, виключний перелік підстав для припинення виплати пенсій наведено у статті 49 Закону № 1105-XIV, наявність яких у справі, що розглядається, встановлено не було. Водночас, у постанові від 06.08.2019 у справі № 433/172/16-а Верховний Суд дійшов протилежного висновку, а саме, що враховуючи, що позивач не є внутрішньо переміщеною особою, проживає на непідконтрольній українській владі території, правові підстави для визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Луганській області щодо невиплати позивачу пенсії за вислугою років та зобов`язання відповідача сплатити позивачу всю суму пенсії за період з серпня 2014 року - відсутні. При цьому суд вказав, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території в разі реєстрації як внутрішньо переміщеної особи. Водночас, зазначене рішення Верховного Суду не містить висновків щодо відступу від раніше сформованого висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 243/505/16-ц, у зв`язку з чим передбачені ч. 1 ст. 346 КАС України підстави для передачі справи на розгляд палати відсутні. Подібні правовідносини (стосовно права на отримання пенсійних виплат за відсутності статусу внутрішньо переміщеної особи) також були предметом розгляду у Верховному Суді, а саме у постанові від 17.03.2020 у справі № 227/2178/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 360/4335/18. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на соціальне забезпечення, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Згідно ч.3 ст.9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, обрання способу захисту є виключним правом особи, що звертається за захистом своїх прав та інтересів. Праву позивача на вибір способу захисту кореспондує обов`язок доведення перед судом його належності, тобто здатності ефективно сприяти відновленню порушених прав та інтересів. Водночас, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: - лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; - повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; - вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Отже, наведена норма КАС України дозволяє суду вийти за межі позовних вимог, тим самим розширивши предмет доказування, з метою більш повного захисту прав та інтересів сторін. Оскільки під час апеляційного перегляду встановлено протиправність дій відповідача, які вплинули на реалізацію права на соціальне забезпечення позивача, з метою ефективного захисту порушеного права, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати постанову Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Красноармійську від 31.08.2016 № 0538/20858/39, якою позивача знято з обліку у зв`язку з відсутністю первинної довідки внутрішньо переміщеної особи. Дата зняття з обліку 31.10.2014. Щодо встановлення судового контролю. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. За приписами частин першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що Управління буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб. При цьому, колегія суддів зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17 сформульовано правовий висновок про можливість встановлення судового контролю, передбаченого ст. 382 КАС України, після прийняття кінцевого рішення у справі. Крім того, позивач висуває вимоги стягнути кошти, проте не зазначає конкретну суму. Відтак, такі вимоги не можуть бути задоволені, а правильним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат і сплатити заборгованість по ним з дня припинення їх виплат, тобто з 01 листопада 2014 року. Зазначене вище обумовлює частковість задоволення позову. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Дослідивши наявні матеріали справи та подані заперечення відповідача, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість позовної заяви, тому позовні вимоги підлягають задоволенню, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм матеріального права. Відповідно до положень ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції на виконання положень ст. 317 КАС України та прийняти нове, про часткове задоволення позовних вимог. Розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється, оскільки відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору. Керуючись ст. 283, 310, 315, 317, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 200/4115/20-а скасувати повністю. Прийняти нову постанову. Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області протиправними щодо припинення щомісячних грошових виплат за період з 01 листопада 2014 року. Скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Красноармійську від 31.08.2016 № 0538/20858/39. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат і сплатити заборгованість по ним з дня припинення їх виплат, тобто з 01 листопада 2014 року. У задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовити. Повне судове рішення 19 листопада 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук