Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/18745/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" листопада 2020 р. Справа№ 910/18745/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Коротун О.М. Майданевича А.Г. при секретарі судового засідання : Кубей В.І. за участю представників сторін: від позивача: Самойленко А.В.; від відповідача: Фурманчук О.І. від третьої особи: не прибув, розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 року (повний текст рішення складено 07.07.2020 року) у справі № 910/18745/20 (суддя: Чинчин О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імріс" про визнання договору недійсним ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Імріс" (далі - третя особа) про визнанняч договору недійсним. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 був укладений ним під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача. Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 5174 Цивільного кодексу України. Так, скаржник вказав, що у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, вважаємо, що банк не мав на меті передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань «старих боржників» у вигляді цінних для нашого Товариства активів, а лише використовувало інформацію про такі активи для спонукання Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану «трансформації» (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов. Тобто, договір поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року було укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема як такий, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України. При цьому, скаржник вказав що відповідач навмисно ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору №4Б1609Г від 20.10.2016 року та договору поруки від 20.10.2016 року №4И14074Д/П. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2020 року справу № 910/18745/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 року відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 року у справі № 910/18745/20 на 01.10.2020 року. Північний апеляційний господарський суд оголосив перерву у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 року у справі № 910/18745/20 до 10.11.2020 року своєю ухвалою від 01.10.2020 року. 01.10.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що позивачем не доведено будь-яких порушень судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Також, позивачем не навів та необгрунтував жодного елементу обману, який нібито мав місце під час укладення оспорюваного договору, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог. Представник позивача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 10.11.2020 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду - скасувати. Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 10.11.2020 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін. Третя особа своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Представник третьої особи у судове засідання 10.11.2020 року не з`явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 року. Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника третьої особи, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест" - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 20.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (позичальник) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк) було укладено кредитний договір №4Б16091Г (далі договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4800000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни - з урахуванням додаткової угоди (а.с. 12-15, 16). Відповідно до п. А.2.1 та п. А.3 кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 термін повернення кредиту - 06.10.2026 року. Згідно п. 2.2.1 договору позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору. Крім того, позичальник зобов`язався сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3). Відповідно до п. 6.1 договору останній в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором. Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.03.2016, укладеної сторонами (п. 7.9 договору). Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Згідно ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про електронні довірчі послуги" до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг"). Згідно зі ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного кредитного договору. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 20.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (поручитель) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки №4И14074Д/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Імріс" своїх зобов`язань за Кредитним договором від 19.02.2014 року №4И14074Д, за Кредитним договором від 20.02.2014 року №4И14076И, за Кредитним договором від 25.02.2014 року №4И14075Д (а.с. 24). Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Згідно з п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п.5 договору поруки). Відповідно до п. 6 договору поруки поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору. Згідно п. 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору. Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору поруки). Згідно з п. 17 договору поруки останній договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.03.2016, укладеної сторонами. Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного договору поруки. Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Згідно ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. Згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №2317 від 21.10.2016 року, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 19.02.2014 року №4И14074Д відповідно до Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 162355197,34 грн. (а.с. 54); платіжного доручення №2318 від 21.10.2016року , в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 20.02.2014 №4И14076И відповідно до Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 106438388,06 грн. (а.с. 55); копію платіжного доручення №2319 від 21.10.2016 року, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 25.02.2014 №4И14075Д відповідно до Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 371556157,64 грн. (а.с. 56). Так, за твердженням позивача, укладенню вказаних договорів (Кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 та Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016), а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг. За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк". У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 року №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" кредитного боргу "старих боржників". При цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Так, дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором №4Б16091Г від 20.10.2016 року були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ. Тобто, за твердженням позивача, укладення Кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 року було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за Кредитним договором від 19.02.2014 року №4И14074Д, за Кредитним договором від 20.02.2014 року №4И14076И, за Кредитним договором від 25.02.2014 року №4И14075Д (на підставі Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком. Як зазначив позивач у позовній заяві, сума отриманого від банку кредиту за Кредитним договором №4Б16091Г від 20.10.2016 року дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості "старих" позичальників (боржників) за кредитними договорами, в тому числі заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за Кредитним договором від 19.02.2014 року №4И14074Д, за Кредитним договором від 20.02.2014 року №4И14076И, за Кредитним договором від 25.02.2014 року №4И14075Д. Однак, за твердженням позивачса, рішенням НБУ від 18.12.2016 року №498-р Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 року №961 банк перейшов у власність держави. Відповідно до п. 10 Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором. Однак, хоча позивачем і були виконанні зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за Кредитним договором від 19.02.2014 №4И14074Д, за Кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за Кредитним договором від 25.02.2014 №4И14075Д на підставі Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року, втім зобов`язання Приватбанку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були. У зв`язку з викладеними обставинами, як зазначає позивач, протягом 2017-2018 років він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Приватбанку. Однак, як встановлено у рішеннях судів, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" і не був зобов`язаний передавати такі документи Товариству з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд". Таким чином, ані в порядку Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року, ані в судовому порядку, Приватбанк не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за Кредитним договором від 19.02.2014 року №4И14074Д, за Кредитним договором від 20.02.2014 року №4И14076И, за Кредитним договором від 25.02.2014 року №4И14075Д . Як зазначає позивач, банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфелю Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами. Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 року, так і Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів (Кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 року та Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року). Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: - повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; - заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; - замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: 1) наявність умислу в діях відповідача, 2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, 3) наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі №910/9879/18. Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що договір поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року було укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема як такий, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, відповідач навмисно ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору №4Б1609Г від 20.10.2016 року та договору поруки від 20.10.2016 року №4И14074Д/П, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України. Зокрема, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором від 19.02.2014 року №4И14074Д, за Кредитним договором від 20.02.2014 року №4И14076И, за Кредитним договором від 25.02.2014 року №4И14075Д - Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс"). Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, які насправді наступити не можуть. При цьому, колегія суддів приймає до уваги протокол №5 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" від 13.10.2016 року (наявний в матеріалах справи), відповідно до якого, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4800000000,00 грн для фінансування поточної діяльності товариства. Так, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку. Відповідно до Техніко-економічного обгрунтування повернення кредитних коштів від 18.10.2016 року, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" є фінансування поточної діяльності (а.с. 108-109). Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 18.10.2016 року цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення - за рахунок основної діяльності. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором). Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, жоден пункт Кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Водночас, колегія суддів відзначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про розірвання Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 року (справа №910/21017/17). Позовна заява була обґрунтована істотним порушенням відповідачем умов Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, яке полягає у ненаданні товариству належним чином завірених копій документів на підтвердження обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за Кредитним договором від 19.02.2014 року №4И14074Д, за Кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за Кредитним договором від 25.02.2014 року №4И14075Д, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення цього договору поруки, був змушений залучити кредитні кошти, зазнав збитків і втратив зацікавленість у подальшому його виконанні. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2018 року у справі 910/21017/17, у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для розірвання Договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, оскільки, в тому числі, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач погасив повністю всі зобов`язання боржника за кредитними договорами, а не їх частину. Крім того, в договорі поруки відсутня вказівка на суму конкретних зобов`язань боржника, за виконання яких поручився позивач. Таким чином, беручи до уваги наявні в матеріалах даної справи докази та обставини, встановлені судами у справі №910/21017/17, суд вважає недоведеними та необгрунтованими твердження позивача про відсутність у банку будь-яких договорів забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за Кредитним договором від 19.02.2014 року №4И14074Д, за Кредитним договором від 20.02.2014 року №4И14076И, за Кредитним договором від 25.02.2014 року №4И14075Д. Враховуючи, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як, за висновком суду першої інстанції, позивачем вказаних обставин (складових) не доведено. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Крім того, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17. При цьому, колегія суддів відзначає, що дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними. З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем відповідних обставин (складових) для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману не доведено, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у позові. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 року у справі № 910/18745/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 року у справі №910/18745/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18745/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді О.М. Коротун А.Г. Майданевич Дата складення повного тексту 18.11.2020 року.