Постанова 4872 № 916/1180/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1180/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29) Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.; Представники сторін в судове засідання не з`явились; розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 у справі №916/1180/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ТІМ" до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення 1 741 509,40 грн., (суддя місцевого господарського суду: Желєзна С.П., дата та місце ухвалення рішення: 07.09.2020, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, просп.Шевченка, 29) У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю „АГРО ТІМ (далі по тексту ТОВ „АГРО ТІМ) звернулось до Господарського суду із позовною заявою до Державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Одеської філії державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (далі ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Одеської філії ДП „Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 1 985 928,32 грн., що складається із заборгованості за договором поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 у розмірі 1 067 919,39 грн., яка включає суму основного боргу у розмірі 886 481,40 грн., 7% штрафу у розмірі 62 053,70 грн., пені у розмірі 104 604,76 грн., збитків від інфляції у розмірі 6 205,37 грн., 3% річних у розмірі 8575,16 грн.; та заборгованості за договором поставки №214-14/2018-П від 19.04.2018р. у загальному розмірі 1 118 008,93 грн., яка включає суму основного боргу у розмірі 558 885,00 грн., 7% щтрафу у розмірі 39 121,95 грн., пені у розмірі 269 941,46 грн., збитків від інфляції у розмірі 27 888,36 грн., 3% річних у розмірі 22 172,16 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договорів поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 та №214-14/2018-П від 19.04.2018 в частині оплати вартості поставленого позивачем товару. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 позов задоволено частково, стягнуто з ДП „Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Одеської філії ДП „Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу на користь ТОВ „АГРО ТІМ суму основного боргу у розмірі 1 445 366,40 грн., 3% річних у загальному розмірі 29 891,05 грн., збитки від інфляції у розмірі 36 515,79 грн., штраф у розмірі 39 121,95 грн., судовий збір у розмірі 23 263,43 грн., повернуто з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у м. Одеса на користь ТОВ „АГРО ТІМ судовий збір у розмірі 6 666,28 грн., сплачений згідно платіжного доручення №1635 від 24.04.2020, в решті позову відмовлено. Місцевий господарський суд зазначив, що Центром сертифікації в порушення умов договорів поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 та №214-14/2018-П від 19.04.2018 та приписів чинного законодавства, не було оплачено вартості поставленого позивачем товару у загальному розмірі 1445366,40 грн., у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу. Крім того, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «АГРО ТІМ» в частині стягнення з ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Одеської філії ДП „Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу 3% річних у загальному розмірі 29 891,05 грн., збитків від інфляції у розмірі 36515,79 грн., штрафу у розмірі 39121,95 грн., в решті позову суд відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП „Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 по даній справі скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Заявник апеляційної скарги вказує, що даний спір не відноситься до територіальної та виключної підсудності Господарського суду Одеської області. Цей факт, на думку апелянта, свідчить про порушення місцевим судом норм процесуального права ч.5 ст.29 Господарського процесуального кодексу Українита існує недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та існує невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Крім того, апелянт зазначає, що підписання директором Одеської філії ДП „Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу договорів не є підставою для визначення територіальної підсудності даного спору. Апелянт зазначає, що у підприємства відсутні оригінали документів, на які посилається суд першої інстанції, а також ним не надавася дозвіл на укладення угод, у зв`язку з чим відсутні повноваження директора Одеської філії на їх підписання. Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафних санкцій заявлена безпідставно, оскільки в даному випадку зобов`язання носить грошовий характер і тому передбачена ст. 231 Господарського кодексу України санкція застосована не може бути. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 у справі №916/1180/20, призначено розгляд справи №916/1180/20 за апеляційною скаргою ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 на: 16.11.2020 року об 11-30 год. 12.11.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких ТОВ «АГРО ТІМ» зазначає про її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. В судове засідання представники сторін не з`явились, не повідомивши суд про причини неявки. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Враховуючи викладене, з огляду на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін, за наявними в ній матеріалами. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2018 між ТОВ „Агро Тім (Продавець) та Центром сертифікації (Покупець) було укладено договір поставки №214-14/2018-П. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність Покупця визначені договором засоби захисту рослин. Відповідно до п. 2.1 договору поставки №214-14/2018-П від 19.04.2018 партією товару вважається товар, що відвантажений (поставлений) згідно видаткової накладної та специфікації. Кількість кожної партії товару, відпускна ціна й сума вказуються у видаткових накладних. Згідно з п. 4.1 договору поставки №214-14/2018-П від 19.04.2018 Покупець оплачує товар шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника за кожну партію товару на умовах 100% оплати. Строк оплати вказується у рахунку-фактурі. Положеннями п. 6.1 договору поставки №214-14/2018-П від 19.04.2018 визначено, що за невиконання умов цього договору сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства. На виконання прийнятих на себе за умовами договору поставки №214-14/2018-П від 19.04.2018 зобов`язань, ТОВ „Агро Тім було поставлено відповідачу протягом періоду з 19.04.2018 по 07.11.2018 товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними між сторонами видатковими накладними на загальну суму 558 885,00 грн. (т. 1, а. с.54-66) 25.12.2018 між ТОВ „Агро Тім (Продавець) та Центром сертифікації (Покупець) було укладено додаткову угоду до договору поставки №214-14/2018-П від 19.04.2018, відповідно до якої п.п. 1.1, 4.1 були викладені у новій редакції про оплату Покупцем товару у розмірі 558 885,00 грн. у строк до 01.09.2019. Додатковою угодою від 25.12.2018 до договору поставки №214-14/2018-П від 19.04.2018 сторонами по справі було доповнено договір п. п. 6.6, 6.7, 6.8 про наявність у Продавця, зокрема, вимагати сплати штрафу у розмірі 7% за порушення строків оплати товару, а також сплати пені у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення. 11.03.2019 між ТОВ „АГРО ТІМ (Продавець) та Центром сертифікації (Покупець) було укладено договір поставки №136-14/2019-П, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність Покупця визначені договором засоби захисту рослин. Відповідно до п. 2.1 договору поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 партією товару вважається товар, що відвантажений (поставлений) згідно видаткової накладної та специфікації. Кількість кожної партії товару, відпускна ціна й сума вказуються у видаткових накладних. Згідно з п. 4.1 договору поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 Покупець оплачує товар шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника за кожну партію товару на умовах 100% оплати. Строк оплати вказується у рахунку-фактурі. Положеннями п. 7.1 договору поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 визначено, що за невиконання умов цього договору сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства. Вищевказані спірні договори було підписано з однієї сторони директором ТОВ «АГРО ТІМ» та з іншої сторони ДП «Центр сертифікації і експертизи насіння і садивного матеріалу» в особі директора Одеської філії Парлікокошко М.С., який діє на підставі Положення про філію та довіреностей. На виконання прийнятих на себе за умовами договору поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 зобов`язань, ТОВ „АГРО ТІМ поставлено відповідачу протягом періоду з 22.03.2019 по 17.10.2019 товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними сторонами видатковими накладними на загальну суму 886 481,40 грн. (т. 1, а. с. 34-48) Неналежне виконання Центром сертифікації зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договорів поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 та №214-14/2018-П від 19.04.2018 в частині оплати вартості поставленого позивачем товару стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами. Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ст. 712 Цивільного кодексу України) Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Разом з тим, Центр сертифікації в порушення умов договорів поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 та №214-14/2018-П від 19.04.2018 та приписів чинного законодавства, не було оплачено вартість поставленого позивачем товару у загальному розмірі 1445366,40 грн. (886 481,40 грн. + 558 885,00 грн. = 1445366,40 грн.). Доводи апелянта в частині того, що вказаний спір не відноситься до територіальної та виключної юрисдикції Господарського суду Одеської області, а також про те, що Одеській філії позивача не надавався дозвіл на укладення спірних угод, судовою колегією не прийматься до уваги, з огляду на наступне. Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства. Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів. Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. В силу приписів ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Відповідно до ч.4 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону. Згідно зі ст. 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Отже відповідно до чинного законодавства юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Крім того, права та обмеження в діяльності філії викладені у Положенні «про Одеську філію ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу». Пунктом 2.1 Положення передбачено, що філія є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи і діє від імені підприємства в межах, визначених цим положенням. Філія має рахунки в банківських установах України, печатку зі своїм найменуванням, інші печатки, штампи, бланки зі своєю емблемою та інші необхідні реквізити. Відповідно до п.4.1.1 філія має право самостійно від імені підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу. Пунктом 4.1.5. Положення передбачено, що філія має право від імені підприємства приймати участь в судовому процесі в якості позивача, відповідача або третьої особи. Згідно з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Одеської філії ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» є: 67666, Одеська обл., Біляївський район, село Великий Дальник, вул.Кірова,

1. Крім того, як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, В.о.ген.директора ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» Слащуком А.С. була надана довіреність №166/04-18 Парлікошко М.С. на укладання договору №214-14/2018-П. Також ген.директором ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» ОСОБА_1 була надана довіреність №113/03-19 Парлікошко М.С. на укладання договору №136-14/2019-П. З огляду на вищевикладене, доводи апелянта стосовно порушення місцевим господарським судом територіальної підсудності та відсутності повноважень директора Одеської філії на підписання угод у зв`язку з ненаданням на це дозволу відповідачем судовою колегією не приймаються, а висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 1445366,40 грн. є обґрунтованим, а вимоги в цій частині - такими, що підлягають задоволенню. Стосовно вимог про стягнення та 3% відсотків річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду, здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних та інфляційних, зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість цих вимог та щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення стягнення 3% річних у розмірі 29891,05 грн., а також інфляційних втрат у розмірі 36515,79 грн. Стосовно вимог позивача про стягнення пені та штрафу, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Статтями 547, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Умовами договору поставки №136-14/2019-П від 11.03.2019 не передбачено відповідальності Центру сертифікації у вигляді сплати штрафу, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ТОВ „АГРО ТІМ позовних вимог до Центру сертифікації про стягнення штрафу у розмірі 62 053,67 грн. Разом з тим, додатковою угодою від 25.12.2018 до договору поставки №214-14/2018-П від 19.04.2018 сторонами по справі було доповнено договір п. п. 6.6, 6.7, 6.8, умовами яких передбачено право Продавця, зокрема, вимагати сплати штрафу у розмірі 7% за порушення строків оплати товару, а також сплати пені у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення. За таких обставин судова колегія вважає правильним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 39121,95 грн. Доводи апелянта в частині неможливості стягнення штрафних санкцій, у зв`язку з тим, що в даному випадку зобов`язання носить грошовий характер, судовою колегією не приймаються, оскільки сторонами умовами договору та додаткової угоди передбачили нарахування відповідних санкцій. Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (Заява N4909/04) вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У рішенні у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 (Заява N4241/03) Європейським судом зазначено, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. За таких обставин, апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 у справі №916/1180/20 слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 у справі №916/1180/20 залишається без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявників апеляційних скарг. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 у справі №916/1180/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 у справі №916/1180/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 19.11.2020 року. Головуючий суддя: Н.М. Принцевська Судді: Г.П. Разюк А.І. Ярош