Постанова 4824 № 756/10939/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 756/10939/18 Апеляційне провадження 22-ц/824/11703/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Кравець В.А, Мазурик О.Ф. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення коштів, в с т а н о в и в : у серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з останньої інфляційні втрати у сумі 134 560,77 грн та 3 % річних у сумі 15 634,92 грн, розподіливши кошти між спадкоємцями: ОСОБА_1 - 125 163,00 грн; ОСОБА_3 - 25 032,61 грн; ОСОБА_4 - 25 032,61 грн. В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.12.2003 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнуто борг у сумі 76 850 грн, неустойку в сумі 18 320,00 грн, збитки в сумі 147 070 грн та держмито в сумі 1 700 грн. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09.03.2004 рішення Оболонського районного суду м.Києва від 24.12.2003 в частині стягнення збитків скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині, яким відмовлено у стягненні збитків та зменшено державне мито до 951,70 грн. В решті рішення залишено без змін. На підставі виконавчого листа № 2-4195 від 22.04.2004, виданого Оболонським районним судом м. Києва Оболонським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 5220300. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Стягнення з боржника на даний час Оболонським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві здійснюється на користь його правонаступників ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.12.2003, з урахуванням рішення Апеляційного суду м. Києва від 09.03.2004 відповідачкою не виконане, а тому остання має сплатити на користь правонаступників стягувача за не виконання грошового зобов`язання інфляційні втрати та 3 % річних за період з 31.03.2013 року по 31.08.2018. Інфляційні втрати за цей період складають 134 560,77 грн, розмір 3 % річних - 15 634,91 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.05.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 11 054,03 грн в рахунок відшкодування інфляційних нарахувань та 3 % річних, а також 123,34 грн судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідачки на її користь 87 450,49 грн в рахунок відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних. Посилається на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи. А саме, суд не врахував, що квитанції не є належними доказами, оскільки борг сплачено за іншими виконавчими провадженнями, а тому сума 77 521,70 грн взята судом для розрахунку з довідки Оболонського ВДВС від 18.10.2018 є неправильною. Крім того 669,09 грн стягнуто 21.09.2018, а вона звернулася з позовом 25.08.2018, а тому ця сума не має враховуватися. Суд також не звернув уваги на те, що у заві від 29.03.2016 до ВДВС ОСОБА_2 визнала борг, а тому відбулося переривання позовної давності. Крім того на час отримання в борг позики ОСОБА_5 перебував з нею у шлюбі, а тому суд неправильно визначив її частку у 16,66 %. Вважає, що суд мав врахувати ще 1/2 частки у спільному майні подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.12.2003, з урахуванням рішення Апеляційного суду м. Києва від 09.03.2004 з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 стягнуто борг у сумі 76 850,00 грн, неустойку в сумі 18 320 грн та державне мито в сумі 951,70 грн. На підставі виконавчого листа, виданого 22.04.2004 на виконання вищезазначеного рішення державним виконавцем Оболонського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві 27.04.2004 відкрито виконавче провадження № 5220300. ІНФОРМАЦІЯ_1 стягувач ОСОБА_5 помер. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.11.2012 спадкоємцями майна останнього є ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/3 частині кожна. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28.05.2015 замінено сторону стягувача у вищезазначеному виконавчому провадженні з ОСОБА_5 на ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Рішення суду відповідачкою не виконане. Відповідно до довідки, виданої Оболонським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві станом на 25.08.2015 борг відповідачки за виконавчим листом № 2-4195, виданим Оболонським районним судом м. Києва становить 77 521,70 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач просила застосувати наслідки спливу позовної давності. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини, які виникли між сторонами поширюються положення ст. 625 ЦК України, оскільки тривалий час відповідачем не виконано грошове зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду від 24.12.2003. Визначаючи розмір інфляційних втрат та 3 % річних суд виходив із розміру грошового зобов`язання, яке залишилося не виконаним та застосував позовну даність за заявою відповідачки. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що у даному спорі грошове зобов`язання виникло на підставі рішення суду від 24.12.2003, яке відповідачкою не виконане. Рішення суду щодо права позивачки на отримання інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не оскаржується. Позивачка не погоджується з сумою відшкодування, визначеною судом, вважаючи, що суд не мав застосовувати до спірних правовідносин позовну даність, оскільки відповідач заявою до державного виконавця від 29.03.2016 визнала борг. Такі доводи позивачки суперечать вимогам закону. Так, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України судове рішення є обов`язковим до виконання. Відтак перебіг позовної давності для вимог про стягнення інфляційного відшкодування та 3 % річних почався з дня набрання рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.12.2003 законної сили, а саме з 09.03.2004. Оскільки рішення є обов`язковим до виконання, то визнання ОСОБА_2 боргу на стадії виконання судового рішення будь - яким чином не впливає на переривання позовної давності. Для переривання позовної давності у даних правовідносинах є необхідним, щоб відповідач визнала заборгованість саме по інфляційним втратам та 3 % річних. Проте відповідач такого боргу не визнавала та позивач на ці обставини і не посилається. Відтак судом правильно застосовано позовну давність до спірних правовідносин та проведено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних у межах трирічного строку позовної давності з 25.08.2015 по 25.08.2018. Відповідно до довідки, виданої Оболонським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві станом на 25.08.2015 борг відповідачки за виконавчим листом № 2-4195, виданим Оболонським районним судом м. Києва становить 77 521,70 грн. Відтак суд першої інстанції правильно виходив з того, що розрахунки слід проводити від цієї суми. У довідці зазначено саме про виконавчий лист № 2-4195 та вказано номер виконавчого провадження № 5220300. Як вказувалося вище такий виконавчий лист видано на виконання саме рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.12.2003. Відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд врахував у рахунок погашення боргу суми, які сплатила відповідач за іншими виконавчими провадженнями, а не на виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.12.2003 колегія суддів вважає безпідставними. Позивач не подавала будь - яких доказів на спростування довідки Оболонського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві до суду першої інстанції, та зазначаючи у апеляційній скарзі про наявність інших виконавчих проваджень будь - яких доказів на підтвердження цих доводів не надала. Суд не враховував 669,03 грн, які стягнуті державним виконавцем з відповідачки 21.09.2018, а тому доводи апеляційної скарги про те, що суд врахував суму коштів, яка сплачена на виконання рішення суду після подачі позову суперечать змісту судового рішення. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину розмір частки позивачки у спадковому майні становить 1/3 частину. Будь - яких доказів про те, що кошти, які передані у позику мали статус спільного майна подружжя матеріали справи не містять. У позові про стягнення боргу ОСОБА_5 не вказував, що позика використана в інтересах сім`ї, а ОСОБА_1 не була співпозивачем у справі чи третьою особою. Також відсутні докази про те, що позивачка надавала згоду своєму чоловікові на надання позики. Саме по собі перебування позикодавця у шлюбі на час надання позики, без надання доказів про те, що така позика надана із спільних сумісних коштів подружжя не є підставою для визнання коштів, переданих у позику, спільним майном подружжя. Відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно визначив частку позивачки у спадковому майні колегія суддів вважає безпідставними. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Постанова складена 17.11.2020. Головуючий Л. Д. Махлай Судді В. А. Кравець О. Ф. Мазурик