Постанова Київський апеляційний суд № 753/24413/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 12 листопада 2020 року місто Київ Справа №753/24413/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Лівінського С.В. (суддя-доповідач), Березовенко Р.В., Сержанюка А.С., секретар судового засідання: Малашевський О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва, у складі судді Коренюк Алли Миколаївни, від 25 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про розірвання шлюбу. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб, зареєстрований 07 травня 2014 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 529, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. ОСОБА_1 з рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Вважав, що дане рішення винесено без з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи. ОСОБА_2 відзиву на апеляційну скаргу до суду не надала, у повному обсязі мала можливість реалізувати надані їй законом процесуальні права щодо спростування доводів апеляційної скарги, подання доказів. Сторона відповідача про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, попри це у судове засідання не з`явилася, натомість від представника заявника надійшло клопотанням про відкладення розгляду справи. Між тим, відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. З врахуванням наведеного, колегія суддів виходить з того, що, оскільки представники учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, з доводів клопотання вбачається, що причиною неявки до суду апеляційної інстанції представника відповідача є надання переваги участі у розгляді іншої справи, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а поважність причин неявки представників учасників судового процесу судом апеляційної інстанції не встановлена та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), тому, відповідно до ст. 372 ЦПК України, їх неявка в судове засідання розгляду справи не перешкоджає. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлене і матеріалами справи підтверджене таке. Судом встановлено, сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 травня 2014 року. Під час шлюбу у них народилися донька ОСОБА_3 2002 року народження, та син ОСОБА_4 2011 року народження. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що подальше існування шлюбу порушуватиме права та інтереси позивача, тому подальше збереження шлюбу є неможливим. Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до частини першої статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. У відповідності до статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не протирічать моральним засадам суспільства. Згідно з ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. За змістом ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Всупереч твердженням апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, враховуючи обставини справи та особисті взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, взявши до уваги, що шлюб суперечить інтересам позивача, правильно зробив висновок про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання за ініціативою одного з подружжя. Оскільки з часу звернення ОСОБА_2 до суду з позовною заявою у грудні 2019 року сторони не примирилися і матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження возз`єднання сім`ї та спільного проживання родини, посилання апелянта на не надання судом першої інстанції строку для примирення колегія суддів відхиляє. Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених у справі фактичних обставини та висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до незгоди апелянта з висновками районного суду стосовно установлених обставин справи, а також містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29, 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). В судовому рішенні у достатній мірі викладені мотиви, на яких воно базується, зауваження сторін «заслухані», тобто належним чином вивчені судом усі їх доводи та суд навів обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»). Інші доводи апеляційної скарги свідчать про помилкове тлумачення апелянтом норм сімейного, цивільного і цивільно-процесуального законодавства та висновків суду першої інстанції також не спростовують. За наведеного, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Судді: С.В. Лівінський, Р.В. Березовенко, А.С. Сержанюк