Постанова Одеський апеляційний суд № 504/2533/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.11.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №504/2533/15 Апеляційне провадження №22-ц/813/2428/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря -Сороколет Ю.С., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , представник позивачки - Дубінкін Юрій Миколайович , відповідачка - ОСОБА_3 , представник відповідача - Олейниченко Оксана Миколаївна , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Дубінкіна Юрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 07 травня 2019 року, постановлене під головуванням судді Жовтана П.В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позов У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, відшкодування збитків та моральної шкоди, в якому уточнивши вимоги на підставі ст.ст. 215,216,230 ЦК України просила: - застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину-договору купівлі-продажу від 20 березня 2004 року частки земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,11 га, між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_5 , з цільовим призначенням ділянки - для ведення особистого підсобного господарства, у вигляді стягнення збитків та моральної шкоди; - стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь, як спадкоємця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , збитки у розмірі 56 958 грн.; - моральну шкоду у розмірі 40 000 грн. Позов обґрунтовано тим, що 20 березня 2004 року її чоловік ОСОБА_5 сплатив відповідачці ОСОБА_3 кошти у розмірі 1100 доларів США за купівлю-продаж частини вказаної земельної ділянки, але договір купівлі-продажу земельної ділянки у нотаріуса не оформив та незабаром помер. Як спадкоємець чоловіка вона намагалась оформити право власності проданої ОСОБА_3 її чоловіку частки земельної ділянки, зверталась до селищної ради, але вирішити спір не змогла та вимушена була звернутись з позовом до суду. Зазначала, що 25 січня 2013 року вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Сичавська сільська рада Комінтернівського району Одеської області, про визнання договору дійсним та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом(справа №504/264/13). 06 листопада 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про усунення перешкоду у користуванні земельною ділянкою, який було об`єднано в одне провадження зі справою №504/264/13-ц. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015року в позові ОСОБА_1 відмовлено, а позов ОСОБА_6 задоволено. Під час розгляду вказаної справи встановлено, що земельна ділянка на праві власності належала чоловіку ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , який не уповноважував дружину розпоряджатися своєю власністю, тому відповідачка не мала права на розпорядження земельною ділянкою, шляхом відчуження та укладання договору купівлі-продажу, ввела її чоловіку в оману, заволоділа грошима в розмірі 1100 доларів США шахрайським шляхом, які до теперішнього часу не повернула, що свідчить про наявність умислу на введення її чоловіка в оману. Відсутність права у відповідачки на відчуження спірної земельної ділянки зробило неможливим його подальше оформлення в нотаріальній конторі, що свідчить про укладання між її чоловіком та відповідачкою нікчемного правочину відповідно до вимог ч.1ст.220 ЦК України, у зв`язку з недотриманням нотаріальної форми та вимог ст.ст.215,216 ЦК України. Посилаючись на зазначені обставини, вважала, що що відповідачка повинна їй відшкодувати збитки у подвійному розмірі, тобто в сумі 2200 доларів США, що за курсом НБУ складає 56 958грн. Суму моральної шкоди позивач оцінила у 40 000 грн., оскільки вимушена протягом 10 років намагатись вирішити спір мірним шляхом, а потім відстоювати свої інтереси в суді, намагаючись поновити свої права на земельну ділянку (т.1а.с.4-7,32-33). Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Олейниченко О.М. заперечувала проти позову, вважаючи його необґрунтованим. У відзиві на позов зазначила, що відсутність державної реєстрації договору купівлі-продажу частини земельної ділянки як правочину свідчить про не вчинення правочину (не укладання договору). Не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено, таким чином наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено , на що звернута увага судів в п.13 постанови від 06 листопада 2006 року №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Посилалась, що вчинений правочин під впливом обману є оспорюваним правочином, а тому відповідно до вимог ЦК України визнається недійсним лише за рішенням суду. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимоги про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст.16 ЦК України (т.1а.с.38-41). При цьому, заявила клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки так звана «довіреність» датується 20 березня 2004 року, а позивачка звернулася до суду з позовом лише 25 січня 2013 року, тобто майже через 9 років, без зазначення підстав пропуску позовної давності (т.1а.с.157). Представник позивача ОСОБА_1 -адвокат Дубінкін Ю.М. заперечував проти застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що підставою звернення до суду із даним позовом є рішення апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у позові. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 07 травня 2019 року відмовлено у позові. Судове рішення мотивовано тим, що вимоги позивачки не підлягають задоволенню в зв`язку зі спливом строку позовної давності (т.1 а.с.164-166). Доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу В апеляційній скарзі представник Дубінкін Ю.М. в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову. Неправильність рішення суду мотивував порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт, крім доводів, які містяться в позові зазначив, що: - помилковим є висновок щодо дії строку позовної давності з 20 березня 2004 року, оскільки з цього часу укладено договір купівлі - продажу, який виконаний в натурі, так як сторони вчинили дії у вигляді отримання коштів за договором, та пересування межі між земельними ділянками(металевої сітки), в зв`язку з чим позивачка з 2004 року користувалась земельною ділянкою, а відповідачка та її чоловік ОСОБА_6 не заперечували з цього приводу, не звертались до суду та правоохоронних органів; - ухилення продавця від нотаріального оформлення угоди стало підставою для звернення позивачки до суду про визнання правочину дійсним; - нікчемність угоди підтверджено рішенням апеляційного суду від 26 березня 2015 року; - вказані обставини свідчать про переривання перебігу позовної давності, тому строк позовної давності необхідно відраховувати з дати рішення суду, а саме: від 26 березня 2015 року (т.1а.с.170-174). У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Зокрема, зазначила, що на підставі ст.ст.256-257 ЦК України строк позовної давності в межах якого позивачка могла звернутися до суду про захист свого права сплив, який почався з 20 березня 2004 року, на що звернута увага в постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16 (т.1а.с.196-200). Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Судом встановлено, що 20 березня 2004 року ОСОБА_3 написала «довіреність», за змістом якої вона отримала від ОСОБА_5 за частину земельної ділянки (11 сотих) в АДРЕСА_1 грошові кошти в сумі 1100 доларів США (т.1а.с.60). Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 квітня 1974 року. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1а.с.9). Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №038991, виданого ОСОБА_6 . Сичавською сільською радою Комінтернівського району Одеської області 17 лютого 1998 року на підставі рішення сесії Сичавської сільської ради від 23 жовтня 1997року №59, земельна ділянка загальною площею 0,45 га на території Сичавської сільської ради передана у приватну власність, з неї земельну ділянку площею 0, 25га передано для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, а ділянку площею 0,20га передано для ведення особистого підсобного господарства. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №124 (т.1а.с.19). Рішеннм Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано дійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 20 березня 2004 року договір купівлі-продажу частини земельної ділянки площею 0,1170 га, розташованої по АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_5 право власності на вказану земельну ділянку. Відмовлено ОСОБА_6 в позові про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року (справа №504/264/13) вказане рішення скасовано В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третіх осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про визнання договору купівлі-продажу частини земельної ділянки дійсним, визнання в порядку спадкування права власності на частину земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку відмовлено. Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користування земельною ділянкою задоволено. Вирішено усунути ОСОБА_6 перешкоди у користування земельною ділянкою площею 0,2013га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 знести огорожу та забрати з ділянки вагончик. Судове рішення щодо позовних вимог ОСОБА_1 мотивовано тим, що недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу частини земельної ділянки у сенсі положень ч.1ст.220 ЦК України вказує на його нікчемність. Відсутність державної реєстрації договору купівлі-продажу частини земельної ділянки як правочину згідно норм ч.1ст.220, ч.3 ст.640 ЦК України свідчить про не вчинення правочину (не укладення договору). Відтак, згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України у ОСОБА_5 не виникли цивільні права та обов`язки щодо частини спірної земельної ділянки(т.1а.с.11-18). Так, ч.1ст.210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Відповідно до положень ч.1ст.132 ЗК України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Згідно положень ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації (ч.3 ст.640 ЦК України). У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України). Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що судам відповідно до ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1ст.219, ч.1ст.220, ч.1ст.224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222,ч.2 ст.223, ч.1ст.225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його недійсним судом. Разом з тим, розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що 20 березня 2004року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 здійснені дії, які свідчать про виконання договору купівлі - продажу у вигляді отримання коштів в сумі 1100 дол. США та пересування межі між земельними ділянками, тому є підстави вважати даний правочин таким, що він не вчинено, є недоречним. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015року встановлена нікчемність правочину, тобто встановлені преюдиційні для даної справи обставини, які не підлягають доказуванню. Судовим рішення від 26 березня 2015 року також встановлено, що недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу частини земельної ділянки та державної реєстрації вказує на нікчемність правочину. При цьому нікчемний правочин розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Відповідно до ч.1ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. За правилами ч.5ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка 20 березня 2004 року уклала довіреність про купівлю земельної ділянки, а звернулась до суду про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину лише 15 липня 2015 року. Згідно з ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч.1ст.261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Згідно з ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_3 подала до суду заяву про застосування позовної давності, посилаючись на те, що позивачка пропустила строк звернення до суду (т.1 а.с.138,157). З огляду на викладене посилання заявника на те, що вона звернулася до суду з дотриманням трьохрічної позовної давності, оскільки її перебіг почався з постановлення рішення апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року є необґрунтованим, оскільки ч.3 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину, починається від дня, коли почалося його виконання. Отже, саме з 20 березня 2004 року почалося виконання так званого правочину, але позивачка звернулась до суду з початку 25 січня 2013 року про визнання договору дійсним, а потім 15 липня 2015 року про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, в зв`язку зі спливом строку позовної давності. Виходячи з норм ст.261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Як вбачається з матеріалів справи, між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_5 , спадкоємцем якого є позивачка виникли правовідносини з приводу наслідків недійсності (нікчемності) правочину. Вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів за нікчемним договором купівлі-продажу земельної ділянки підпадають під дію положень ст.1212 ЦК України та є обґрунтованими. Проте позивачкою пропущено строк позовної давності для зверненням до суду з вимогами про стягнення безпідставно набутих коштів, так як вона повинна була дізнатися про порушення свого права не пізніше 20 березня 2007 року, тому саме з 20 березня 2004 року слід обраховувати початок перебігу строку позовної давності, який сплив 20 березня 2007 року. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень. Тому доводи апеляційної скарги до уваги не приймаються, з врахуванням викладених вище обставин. З огляду на викладене, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 07 травня 2019 року необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Дубінкіна Юрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 07 травня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 листопада 2020 року. Головуючий Судді: