Постанова 4818 № 953/7600/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 16 листопада 2020 року м. Харків справа №953/7600/20 провадження № 22-ц/818/4940/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Яцини В.Б., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2020 року, постановлене під головуванням судді Чередник В.Є., в залі суду в м. Харкові, - в с т а н о в и в: У травні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі - 1509,39 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 252,24 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 11341,22 грн. відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача заборгованість за відсотками у розмірі 1165,50 грн. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто усіх істотних умов договору, що підтверджується змістом самої анкети - заяви, в якій міститься інформація щодо розміру кредитного ліміту, базової відсоткової ставки в розмірі 3 % на місяць, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Також посилається на те, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. З урахуванням наявності в матеріалах справи вказаної анкети - заяви із зазначенням розміру відсотків, правові висновки, що містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 14-10цс18 та від 31 жовтня 2018 року у справі №302/4494/16-ц, не можуть бути застосовані. В додаткових поясненнях до апеляційної скарги позивач надав розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що сума за відсотками, яка підлягає стягненню, становить 1172,79 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1509,39 грн. суд першої інстанції виходив з того, що фактично кредитні кошти згідно зазначеного обсягу кредитних зобов`язань відповідачем були отримані, проте зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконані. Та відмовляючи у задоволенні стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для нарахування відсотків, тому що кредитор використав право вимоги дострокового повернення суми кредиту, що залишилась несплаченою, а тому втратив право нарахування відсотків за ставкою погодженою в договорі. Оскільки заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2020 року оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, тому в іншій частині рішення суду колегією не переглядається. Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 18 серпня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви позичальника, згідно якої отримав кредит у розмірі 3300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунокзі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що дана заява разом із пам`яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомлений та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до яких боржник зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, а також за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів зобов`язаний сплатити пеню та штраф, у розмірах, в залежності від виду кредитної картки. Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував та згідно розрахунку АТ КБ «ПриватБанк» станом на 31.03.2020 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 18 серпня 2006 року становить 12850,61 грн., з яких: 1509.39 грн. - заборгованість за кредитом; 11341.22 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Як на підставу позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що зобов`язання за кредитним договором № б/н від 18 серпня 2006 року ОСОБА_1 належним чином не виконав, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості у розмірі 12850,61 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Матеріали справи свідчать про те, що у анкеті-заяві позичальника від 18 серпня 2006 року зазначена базова процента ставка за кредитом, розмір якої становить 3% на місяць на залишок заборгованості. Отже, відповідач ОСОБА_1 , підписавши анкету - заяву, тим самим погодився з такими умовами кредитування, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами є помилковим. Кредитні правовідносини між банком та відповідачем є дійсними, про бажання їх припинити в порядку встановленому законодавством чи договором не висловлювала жодна із сторін. Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Апелянт, Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення до апеляційної скарги, вказував, що при розгляді даної справи встановивши, що залишок по тілу кредиту неповернутий позичальником дорівнює 1509,39 гри., а між банком та позичальником при підписанні анкети-заяви від 18.08.2006 року було досягнуто згоди щодо умов кредитування, а саме розміру відсотків як плати за користування кредитними коштами за ставкою 3% на місяць (36% на рік), строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, проте суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків. Так, залишок заборгованості по тілу кредиту стягнутий судом першої інстанції становить 1509,39 грн. Відсоткова ставка погоджена договором дорівнює 3,0% на місяць 36.0% на рік% - 0,1 % на день. Період за який підлягають стягненню відсотки становить з 17.07.2010 року по 31.08.2012 року, тобто 777 днів, в межах строку дії картки. Таким чином, розмір відсотків, який підлягає стягненню складає 1172,79 грн (1509,39 х 0,1% /100 х 777) . У зв`язку з вищевказаним вважає, що заборгованість відповідача за кредитним договором від 18 серпня 2006 року станом на 31.03.2020 року, яка підлягає стягненню складає 2682,18 грн., з яких: - 1509,39 грн. - заборгованість по тілу кредиту, - 1172,79 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом з 17.07.2010 року по 31.08.2012 року, Колегія суддів вважає, що розмір заборгованості за процентами в сумі 1172,79 грн. відповідає розрахунку Банку, наведеного в письмових пояснення наданих апеляційному суду та не спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Разом з тим суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом. За таких обставин, саме зазначена суму заборгованості по сплаті відсотків підлягає стягненню з відповідача на користь Банку. В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача за кредитним договором заборгованості по відсоткам за користування кредитом не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам у справі. Згідно п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищевказаного, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитом підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» щодо стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Матеріали справи свідчать про те, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені на 20,8749% (з 126850,61 грн. до 2682,18 грн.). При подачі позовної заяви позивачем було сплачено 2102 грн. судового збору, при подачі апеляційної скарги 3153 грн. З урахуванням скасування рішення суду першої інстанції в частині суми заборгованості з відповідача, зміні також підлягає і розмір стягнутого судового збору. З ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позову у розмірі 438,68 грн. (20,87% від 2102 грн.). Оскільки задоволенню підлягає і апеляційна скарга, з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 658,03 грн. (20,87% від 3153 грн.). Таким чином з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1096,71 грн. (438,68 грн. + 658,03 грн.). Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити. Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом - скасувати і ухвалити в цій частині нове. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 1172, 79 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1096,71 грн.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, у касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова В.Б. Яцина