Постанова 4815 № 557/457/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2020 року м. Рівне Справа № 557/457/19 Провадження № 22-ц/4815/311/20 Головуючий у Гощанському районному суді Рівненської області: суддя Пацко Д.В. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції (вступної та резолютивної частин): 15 год. 53 хв. 11 грудня 2019 року в смт. Гоща Рівненської області Повний текст складено: 21 грудня 2019 року Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро"; треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне Агро Плюс", Сапожинська сільська рада Корецького району Рівненської області; за участі: представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне Агро Плюс", Сапожинська сільська рада Корецького району Рівненської області; про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, в с т а н о в и в: У вересні 2019 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" (далі - ТОВ "Акріс Агро"), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне Агро Плюс" (далі - ТОВ "Рівне Агро Плюс"), Сапожинська сільська рада Корецького району Рівненської області; про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Мотивуючи свою вимогу, зазначав, що з 14 березня 2008 року він є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,03 га, розташованої на території Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області, що підтверджує Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯУ №254981. Відповідно до договору оренди від 27 грудня 2013 року, зареєстрованого 09 січня 2014 року, цю земельну ділянку було передано в оренду на 5 років з правом пролонгації ТОВ "Рівне Агро Плюс". Однак із 2015 року в місцях, де останнє здійснювало господарську діяльність, її почав здійснювати новий господарюючий суб`єкт - ТОВ "Акріс Агро", яке сплачувало позивачу орендну плату за користування земельною ділянкою. Тому він помилково вважав, що відбулась зміна найменування сторін внаслідок реорганізації юридичної особи, що відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" не є підставою для внесення змін до договору оренди землі та його переоформлення. Враховуючи, що договір оренди земельної ділянки припиняв свою дію 09 січня 2019 року, то, дотримавшись вимог ст. 33 Закону України "Про оренду землі", позивач 06 листопада 2018 року надіслав ТОВ "Акріс Агро" повідомленням про небажання продовжувати договір оренди земельної ділянки, але відповіді не отримав. Згодом позивач безпосередньо звернувся в офіс товариства, де отримав укладений між ним та директором ТОВ "Акріс Агро" ОСОБА_2 договір від 23 листопада 2015 року про оренду земельної ділянки площею 2,03 га, кадастровий номер 5621280400:04:008:0229, акти визначення меж земельної ділянки в натурі і приймання-передачі земельної ділянки, а також відомості про те, що 29 грудня 2018 року державний реєстратор Сапожинської сільської ради Корецького району Рівненської області Здрок І.О. внесла відомості до Державного реєстру про реєстрацію цього договору. Однак, як стверджував позивач, договір оренди, акти визначення меж земельної ділянки в натурі та приймання-передачі земельної ділянки, він не підписував, свого волевиявлення з цього приводу не висловлював, а тому такий договір є недійним. З наведених спонукань просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,03 га, кадастровий номер 5621280400:04:008:0229, нормативною грошовою оцінкою 98 983,27 гривень, що розташована на території Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області, сторонами якого зазначені: орендодавець ОСОБА_1 та орендар ТзОВ "Агріс Агро", державну реєстрацію якого здійснив 29 грудня 2018 року державний реєстратор Сапожинської сільської ради Корецького району Рівненської області. Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Бабинської сільської ради Гощанського району, загальною площею 2,03 га, кадастровий номер 5621280400:04:008:0229, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Акріс Агро" 23 листопада 2015 року, державну реєстрацію якого здійснив 29 грудня 2018 року державний реєстратор Сапожинської сільської ради Корецького району Рівненської області. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час укладання договору оренди землі текст договору було підписано від імені ОСОБА_1 особою, яка не мала належних повноважень на вчинення такої дії. На рішення суду ТОВ "Акріс Агро" подано апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. В обґрунтування недодержання судом першої інстанції вказаних вимог зазначалось, що позивач в ході судового розгляду підтвердив факт отримання від ТОВ "Акріс Агро" орендної плати відповідно до договору за період з 2015 по 2018 роки, а тому знав, що його земельну ділянку на підставі договору оренди землі від 23 листопада 2015 року обробляє ТОВ "Акріс Агро". Посилання останнього на свою необізнаність про те, що кошти він отримує не від ТОВ "Рівне Агро Плюс", а від ТОВ "Акріс Агро" вважало безпідставними, оскільки виплата орендної плати відбувалась працівниками товариства в його приміщенні. Крім того, суд першої інстанції не прийняв жодного процесуального рішення з приводу заявленого відповідачем клопотання про застосування позовної давності та вийшов за межі позовних вимог, зазначивши в резолютивній частині рішення реквізити договору, коли в прохальній частині позовної заяви вони відсутні. Вважало безпідставним стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу в розмірі 4 000 гривень, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження їх понесення. З викладених підстав просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. У поданому відзиві позивач просив апеляційну скаргу відхилити. Стверджував, що жодних доказів в підтвердження своїх аргументів відповідач не надав, а тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності та справедливості. Вважав позовну давність не пропущеною, адже дізнався він про оскаржуваний договір лише в січні 2019 року. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги. Матеріалами справи з`ясовано, що на підставі Державного акта серії ЯЕ №254981 ОСОБА_1 належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 2,03 га, що розташована на території Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області (а.с. 8). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 09 січня 2014 року вказану земельну ділянку ОСОБА_1 було передано в оренду на 5 років з правом пролонгації ТОВ "Рівне Агро Плюс" на підставі договору оренди б/н від 27 грудня 2013 року (а.с. 9). При цьому згідно з договором оренди землі від 23 листопада 2015 року ОСОБА_1 (орендодавець) передав в оренду ТОВ "Акріс Агро" (орендар) на 7 років земельну ділянку, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,03 га, кадастровий номер 5621280400:04:008:0229, що розташована на території Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області (а.с. 11). 29 грудня 2018 року державним реєстратором Сапожинської сільської ради Корецького району Рівненської області внесено до Державного реєстру відомості про оренду ТОВ "Акріс Агро" вказаної земельної ділянки (а.с. 14-15). Спірні відносини виникли через те, що, як стверджує позивач, він цей договір не укладав, наміру набути права та взяти на себе обов`язки орендодавця не мав, тобто своєї волі до настання відповідних правових наслідків не засвідчував. Під час розгляду справи в суді попередньої інстанції було встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Реквізити сторін Орендодавець (підпис)" у договорі оренди земельної ділянки від 23 листопада 2015 року, укладеному між орендодавцем ОСОБА_1 і орендарем ТОВ "Акріс Агро" в особі директора ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,03 га, кадастровий номер 5621280400:04:008:229, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Ці дані встановлено висновком судової почеркознавчої експертизи №1.1-248/19 від 30 вересня 2019 року (а.с. 67-69). Зупиняючи провадження в цій справі, апеляційний суд виходив із того, що Великою Палатою Верховного Суду прийнято до свого розгляду справу у подібних правовідносинах, а саме цивільну справу №145/2047/16-ц. Перегляд Великою Палатою Верховного Суду вказаної цивільної справи закінчився 16 червня 2020 року прийняттям постанови. Зі змісту цієї постанови видно, що в переглянутій касаційним судом справі мали місце такі обставини. Позивач був власником двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території сільської ради. Земельні ділянки він отримав у порядку спадкування після смерті своєї матері, якій за життя належало право на земельні частки (паї) на території сільради. При цьому згідно з договорами оренди земельних ділянок вони були передані в оренду відповідачу на певний строк зі сплатою плати у натуральній сільськогосподарській продукції або грошовій формі. Державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок здійснено територіальними органами земельних ресурсів шляхом вчинення записів у Державному реєстрі земель. Пред`являючи свої вимоги, позивач стверджував, що договори він не підписував і підпис у них вчинено іншою особою. Для з`ясування цих обставин у справі призначались судово-технічна та почеркознавча експертизи, висновком останньої з яких, зокрема, встановлено, що підписи орендодавця у договорах оренди земельних ділянок укладених між сторонами виконані не самим позивачем, а іншою особою. Також судами було з`ясовано, що позивач щороку отримував орендну плату та матеріальну допомогу, а відповідач сплачував податок за використання земельних ділянок. Врахувавши, що оспорювані договори укладені без волевиявлення орендодавця, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про наявність підстав для визнання договорів недійсними порядку ст.ст. 202, 203, 215 ЦК України. Оскільки позивач був обізнаний про укладення договорів задовго до пред`явлення позову, адже він надавав необхідні для їх укладення документи, отримував протягом всього часу дії договорів орендну плату, суди, взявши до уваги заяву відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, відмовили в задоволенні позову. Отже, як видно, правовідносини даної справи аналогічні тим, що в переглянутій Великою Палатою Верховного Суду справі №145/2047/16-ц, зокрема, тотожні по суб`єктному складу учасників, об`єкту та предмету правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Між тим, змінюючи лише мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій та відступаючи від правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, Велика Палата Верховного Суду вказала на обрання позивачем неефективного способу захисту. Так, за змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За частиною 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі ч. 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 6, ч.1 ст. 627 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Однак такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У цій справі, як і в справі що розглядалася Великою Палатою Верховного Суду, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди через те, що він договір не підписував, його умови не погоджував. Висновком судової експертизи було встановлено, що ОСОБА_1 , як орендодавець, договір оренди землі від 23 листопада 2015 року, укладений із орендарем ТзОВ "Акріс Агро", в особі директора Мухіна С.А. щодо земельної ділянки площею 2.03 га, кадастровий номер 5621280400:04:008:229, не підписував. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2, 3 ст. 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Тому у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Відтак, ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення ділянки. Звернутись до суду з такою вимогою особа має можливість упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)). Отже, у позові слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Хоча на час вирішення спірних відносин та ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції даної правової позиції ще не існувало, однак апеляційний суд бере до уваги, що до постанови Великої Палати Верховного Суду не застосовується принцип дії закону в часі, просторі і щодо кола осіб, оскільки судове рішення не є нормативно-правовим (законодавчим чи підзаконним) актом. При цьому враховується закладений у цивільному судочинстві критерій єдності і однаковості національної судової практики. Спонуканнями для скасування оскаржуваного рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України. Таке положення закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, де в ст. 13 зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Залишення колегією суддів без задоволення вимог позивача позбавляє його права на компенсацію судових витрат відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" задовольнити. Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2019 року скасувати. Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне Агро Плюс", Сапожинська сільська рада Корецького району Рівненської області; про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 17.11.2020 Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В. Боймиструк Н.М. Ковальчук