Постанова КЦС ВС № 500/8479/14-ц

Постанова Іменем України 04 листопада 2020 року м. Київ справа № 500/8479/14-ц провадження № 61-6049зпв18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , відповідач - фермерське господарство «Стоянов А. А.», розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Стоянов А.А.» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним за заявою ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , про перегляд рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року у складі судді Баннікової Н. В., ухвали Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Панасенкова В. О., Парапана В. Ф., Драгомерецького М. М., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Ткачука О. С., Висоцької В. С., Кафідової О. В., ВСТАНОВИВ: Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства «Стоянов А. А.» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Позов мотивовано тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 2,71 га, розташована на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 01 вересня 2014 року він уклав із фермерським господарством «Дінекс-Агро» договір оренди землі строком на 10 років. Проте в процесі державної реєстрації цього договору йому стало відомо про наявність договору оренди його землі, нібито, укладеного 04 січня 2011 року між ним та фермерським господарством «Стоянов А. А.». Посилаючись на те, що він не укладав та не підписував договір оренди землі з фермерським господарством «Стоянов А. А.» у зв`язку з вадами здоров`я та встановлення інвалідності першої групи з 22 серпня 2003 року, ОСОБА_1 просив визнати цей договір недійсним. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем ОСОБА_1 не надано допустимих доказів у підтвердженні вчинення у договорі оренди земельної ділянки площею 2,71 га від 04 січня 2011 року строком на 10 років підпису не самим ОСОБА_1 . Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що актом № 277 огляду МСЕК від 12 серпня 2003 року встановлена відсутність у нього функцій хапання і утримання в обох кінцівках рук у зв`язку відмороженням кистей та ампутацією пальців, суди не прийняли до уваги з підстав того, що відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач ОСОБА_1 був зобов`язаний довести в судовому засіданні обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, а саме, те що спірний договір оренди землі не укладався й він його не підписував. Навпаки, з матеріалів справи, зокрема, копії акта перенесення в натуру меж земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 08 липня 2005 року, копії договору оренди землі від 01 вересня 2014 року, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та ФГ «Дінес-Агоро», акта приймання-передачі (на місцевості) земельної ділянки, переданої в короткострокову оренду ФГ «Дінекс-Агро» від 01 вересня 2014 року вбачається, що ці документи підписані особисто позивачем, що ним визнається. Крім того, протягом 4 років позивач отримував оренду плату за договором оренди землі від 04 січня 2011 року, що підтверджується наявними у справі відомостями про отримання позивачем орендної плати. Тому в матеріалах справи відсутні будь-які безспірні докази у підтверджені того, що позивач не підписував спірний договір оренди земельної ділянки, що йому належить. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , відхилено. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року залишено без змін. Залишаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, суд касаційної інстанції виходив із того, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України 2004 року), дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними і допустимими доказами непідписання оспореного договору оренди земельної ділянки. При цьому він протягом 4 років отримував орендну плату за договором оренди землі від 04 січня 2011 року, укладеним із фермерським господарством «Стоянов А. А.». Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-84цс14 від 03 вересня 2014 року, яка відповідно до статті 360-7 ЦПК України 2004 року є обов`язковою для всіх судів України. У грудні 2017 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду України заяву про перегляд судових рішень, у якій просив скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, у редакції, що була чинною на час розгляду справи, підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема, статей 203, 215 ЦК України. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, 30 березня 2016 року, 14 червня 2017 року та 19 липня 2017 року. У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України, у редакції, що булла чинною на час розгляду справи,підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно з частиною першою статті 360-5 ЦПК України, у редакції, що булла чинною на час розгляду справи,Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,71 га, розташована на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 841597 від 22 вересня 2005 року. 04 січня 2011 року від імені ОСОБА_1 та фермерським господарством «Стоянов А. А.» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки площею 2,71 га на строк 10 років та складений акт перенесення в натурі меж земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків та акт приймання-передачі (на місцевості) земельної ділянки (а. с. 52-60, т. 1). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказаний договір землі, виданий 04 січня 2011 року, орендодавець (власник) ОСОБА_1 зареєстровано 01 листопада 2014 року (а. с. 39, т. 1). Висновком судово-медичної експертної комісії № 321 від 14 березня 2016 року, проведеної комунальною установою «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» встановлено, що згідно наданої медичної документації у ОСОБА_1 в лютому 2003 року було діагностовано відмороження кистей, з приводу чого 25 лютого 2003 року йому була проведена операція - некроектомія та ампутація пальців та у нього мається ампутаційні культі 1-5 пальців обох кистей на рівні основних та середніх фаланг з порушенням функцій захвату та утримання обох кистей. З приводу ампутації пальців обох кистей ОСОБА_1 12 серпня 2003 року МСЕК була встановлена І група інвалідності безстроково. Відсутність медичних документів, які відображають стан здоров`я ОСОБА_1 з 2004 року по 2011 року, а також неможливість його огляду судово-медичною експертною комісією за участю лікаря-хірурга не дозволяють комісії встановити фізичну можливість здійснення ним рукописного тексту, запису, підпису на паперовому носії. Ідентифікація особи, як виконавця підпису виходить за межі компетенції судово-медичної експертної комісії (а. с. 201-207, т. 1). Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, дійшли висновку, що позивач не довів належними і допустимими доказами непідписання оспореного договору оренди земельної ділянки. При цьому він протягом 4 років отримував орендну плату за договором оренди землі від 04 січня 2011 року, укладеним із фермерським господарством «Стоянов А. А.». Натомість в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року та від 19 липня 2017 року встановлено, що спірні договори оренди підписані не позивачами, а іншими особами, що підтверджено висновками експертів. Таким чином, договори оренди були укладені без волевиявлення відповідачів, а тому суди дійшли висновків про недійсність спірних договорів на підставі частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України. Отже, зі змісту наведених судових рішень та судових рішень, про перегляд яких подано заяву, не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки у справах встановлено різні фактичні обставини. Надані заявником для порівняннякопії ухвали колегії суддів колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року та від 30 березня 2016 року,якими судові рішення судів попередніх інстанцій скасовані, а справи передано на новий розгляд, не містять правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказують на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез`ясування судами належним чином фактичних обставин справи. Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження вимог, із судовими рішеннями, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , про перегляд рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 серпня 2017 року. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи, пунктом 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»,Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої представником - ОСОБА_2 , про перегляд рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта