Постанова Київський апеляційний суд № 759/20398/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 759/20398/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10203/2020 Головуючий у суді першої інстанції - Горбенко Н.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2020 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Немировська О.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах представником ОСОБА_2 , який діє на підставі довіреності, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 червня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Голови правління Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ДРУЖБА" ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Голови правління Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ДРУЖБА" ОСОБА_3, в якому просила стягнути 10 053 грн. 00 коп. у відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій останнього. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона є членом ГБК «Дружба», сплачувала членські внески та набула права власності на гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться на території ГБК «Дружба». У 2009 році ОСОБА_3 призначено головою правління ГБК «Дружба». З того часу у позивача виникли проблеми в користуванні гаражем № НОМЕР_1 , оскільки відповідач забрав пропуск на в'їзд та дав охороні розпорядження не допускати ОСОБА_1 та її батька ОСОБА_2 до гаража № НОМЕР_1 . Також, зазначала, що в період з 2010-2016 роки відповідач користувався її власністю та за цей час їй нарахували борг за обслуговування гаража в розмірі 5 000 грн. та пеню в розмірі 7 588 грн. Внаслідок моральних страждань через протиправні дії відповідача ОСОБА_1 захворіла. За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що саме дії відповідача завдали їй постійних душевних страждань, що призвели до хвороби та лікування за власні кошти, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, який просила задовольнити у повному обсязі. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.06.2020 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 139). В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд. Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не дослідив матеріали справи та не надав належної оцінки доказам, що підтверджують спричинену матеріальну та моральну шкоду (а.с. 163-165). Ухвалою Київського апеляційного суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (а.с 166-167). Ухвалою Київського апеляційного суду від 06.10.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. (а.с. 171-172). Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Дружба», який знаходиться по вул. Миру, 102 у м. Києві (а.с. 24). Головою правління ГБК «Дружба» є ОСОБА_3 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.04.2017 року зобов`язано Голову правління Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Дружба» ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні належними їй на праві власності гаражами № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , що розташовані на території ГБК «Дружба» (а.с. 9). Крім того, в матеріалах справи міститься заява за підписом голови та членів правління ГБК «Дружба» до начальника Святошинського РУГУ МВС України у м. Києві щодо протиправних дій ОСОБА_2 на території кооперативу (а.с. 13). Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказувала, що внаслідок протиправних дій Голови правління ГБК "ДРУЖБА" ОСОБА_3 , вона захворіла та була вимушена лікуватися за власні кошти. На підтвердження обстежень та лікування ОСОБА_2 надала копії довідок та чеків. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, заподіяння позивачу майнової та моральної шкоди саме протиправними діями відповідача. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України). Відповідальність є наслідком вини та означає законне зобов`язання фізичної або юридичної особи відшкодувати завдані збитки іншій фізичній або юридичній особі згідно із певними правовими принципами та правилами. Це зобов`язання може бути передбачене в угоді (договірне зобов`язання) або в правовій нормі (недоговірне зобов`язання). Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина. Такий правовий висновок міститься також у постановах Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тобто у контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін, вирішальним фактором є те, що подання доказів та доведення перед судом їх переконливості - є обов`язком сторін. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність. Крім того, як зауважує Європейський суд з прав людини, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88). Також, слід зазначити, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, а якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована - вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому, обов`язок доказування розподіляється згідно із перерахованими нормами таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач - відсутність його вини в заподіянні шкоди. Обгрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги, позивач посилалася на те, що заборгованість за користування гаража № НОМЕР_1 в ГБК «Дружба» відсутня, а безпідставні протиправні дії ОСОБА_3 щодо користування ОСОБА_2 своєю власністю призвели до хвороби позивача та матеріальних витрат на лікування. Разом з тим, вказані посилання позивача щодо наявності вини відповідача у заподіянні шкоди колегія суддів відхиляє, адже в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що шкода завдана саме з вини відповідача, позивачем не надано, а всі доводи апеляційної скарги ґрунтуються виключно на припущеннях. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне. Відповідно до змісту ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», підставами задоволення судом позову про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної шкоди є наявність моральної (немайнової) шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Тобто, підставою для цивільної-правової відповідальності за завдання шкоди є одночасна наявність наступних елементів: заподіяння моральної шкоди позивачу, протиправність дій відповідача та наявність причинного зв`язку між шкодою заподіяною позивачу і протиправним діянням відповідача та вина останнього в її заподіянні. В той же час, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Однак, всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами як заподіяння йому моральної шкоди та протиправності дій відповідача так і наявності причинного зв`язку між шкодою заподіяною позивачу і протиправним діянням відповідача, а також вини останнього в її заподіянні. Отже, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне і правильне по суті рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. При цьому, у зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають. Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 371, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах представником ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 червня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Голови правління Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ДРУЖБА" ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Немировська