Постанова 4824 № 369/3828/19

Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С. Провадження №22-ц/824/8292/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Сушко Л.П., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Депт Фінанс», третя особа: державний реєстратор Київської обласної філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Євко Володимир Володимирович, про визнання недійсним правочину державної реєстрації права власності, ВСТАНОВИВ: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом, в якому просила суд визнати недійсним правочин про реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Депт Фінанс» на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності, вчинену державним реєстратором Євко В.В. Київської обласної філії КП Реєстрація нерухомості та бізнесу; в порядку застосування наслідків недійсності правочину вилучити запис про реєстрацію права власності та скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Депт Фінанс» на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , вчинену державним реєстратором Євко В.В. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з реєстру речових прав їй стало відомо про реєстрацію права власності на будинок по АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Депт Фінанс». Разом з тим, даний правочин щодо реєстрації права власності на будинок, на думку позивача, є недійсним, оскільки вчинений з порушенням закону. Зокрема, у ТОВ «ФК «Депт Фінанс» відсутні належні, допустимі, законні докази наявності та розміру заборгованості, в рахунок якої було звернуто стягнення на будинок позивача; відсутні будь-які судові рішення щодо заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Депт Фінанс». Крім того, у ТОВ «ФК «Депт Фінанс» відсутня банківська ліцензія на проведення операцій щодо надання валютних кредитів, стягнення по ним відсотків та переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Депт Фінанс» по кредиту, що свідчить про порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме звернення стягнення порушує права інвалідів, які мають право на предмет іпотеки, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 у позові зазначала, що є всі підстави для визнання незаконною державної реєстрації права власності на квартиру, оскільки державний реєстратор вчинив реєстрацію права власності на майно з метою погашення заборгованості, яка не підтверджена доказами про її наявність та розмір, і на будинок, в якому проживають два інваліди дитинства. Також позивач вказувала на порушення Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868, ненаданням реєстратору повного пакету документів для вчинення реєстраційних дій. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення її вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи скаргу, позивач посилалась на те, що суд в порушення норм процесуального права не дав оцінку її доводам і не аргументував належним чином судове рішення. В апеляційному суді представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кухаревська Н.О., апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має повнолітнього сина ОСОБА_2 , 1991 року народження (а.с.5), який є інвалідом дитинства та має другу групу інвалідності з 01.07.2010 року довічно (а.с.5). З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 126311761 від 05 червня 2018 року вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 квітня 2018 року державного реєстратора Євко В.В. зареєстровано право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Депт Фінанс» (а.с.11-15). Підставою виникнення права власності вказано: Іпотечний договір від 09.10.2006 року з наступними договорами про внесення змін та доповнень; Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24.01.2017 року; експрес-накладна з повідомленням про вручення вимоги від 03.11.2017 року; Договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 09.10.2009 року; вимога від 31.10.2017 року; експрес-накладна про відправлення вимоги від 01.11.2017 року. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник зобов`язаний надати документи, передбачені даним Порядком. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 126311761 від 05 червня 2018 року вбачається, що заявником державному реєстратору згідно вимог Порядку було надано пакет документів, на підставі якого державний реєстратор, діючи в межах своїх повноважень, прийняв відповідне рішення і вчинив відповідні реєстраційні дії. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу. Звертаючись до суду з позовом, позивач має обов`язок довести суду свої вимоги, а відповідач, у разі заперечення проти позову, довести свої заперечення. Суд не збирає докази самостійно, а лише сприяє їх подачі сторонами, у разі складнощів в отриманні доказів. Позивач ОСОБА_1 обґрунтовувала позов тим, що при проведенні реєстрації права власності на належний їй будинок за ТОВ «ФК «Депт Фінанс» було допущено порушення порядку реєстрації в зв`язку з ненаданням необхідного пакету документів, а також порушено права інвалідів, які мають право на іпотечне майно. Однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 126311761 від 05 червня 2018 року вбачається, що пакет необхідних документів заявником державному реєстратору Євку В.В. подавався (а.с.12), а доказів на спростування даної інформації позивачем суду надано не було. Щодо посилань позивача на порушення прав інвалідів та необхідність застосування положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», то судом у рішенні вірно зазначено, що позивач не конкретизувала під час розгляду справи, які саме права дітей-інвалідів на даний будинок у них є: право користування, чи то право володіння, чи то право розпорядження майном, при цьому зазначення у позові про наявність дітей-інвалідів не свідчить автоматично про наявність у них майнових прав на житловий будинок та земельну ділянку, які є предметом іпотеки. Оскільки позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту порушення відповідачами вимог закону при проведенні ними реєстрації права власності на іпотечне майно з метою задоволення вимог іпотекодержателя на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, висновок суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам процесуального закону, який можливість задоволення позову пов`язує з доведеністю позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Доводи апеляційної скарги про порушення прав інвалідів, які мають майнові права на будинок, право власності на який було зареєстровано державним реєстратором за ТОВ «ФК «Депт Фінанс» на підставі іпотечного застереження, колегією суддів відхиляються, оскільки положення Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», про застосування якого просить апелянт, наслідком порушення прав інвалідів передбачає можливість визнання недійсним правочину, натомість позивачем жоден правочин не оспорюється, а порушене питання про вилучення з державного реєстру та скасування запису про право власності, згідно якого власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є відповідач ТОВ «ФК «Депт Фінанс». Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Фактично, позивач у апеляційній скарзі просить по іншому оцінити обставини справи, встановлені судом, не надаючи для цього апеляційному суду жодних доказів, що є підставою для залишення таких його доводів без задоволення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: