Постанова Кропивницький апеляційний суд № 395/1588/19

ПОСТАНОВА Іменем України 05 листопада 2020 року м. Кропивницький справа № 395/1588/19 провадження № 22-ц/4809/1293/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Дуковського О.Л., Письменного О.А. секретар Гончар В.В. учасники справи: представник ОСОБА_1 - Жеребенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 10.06.2020, суддя Забуранний Р.А., по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі -Банк) звернулось у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток, отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15 443,95 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця Відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом. Банк свої зобов`язання, передбачені кредитним договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит. Відповідач передбачені кредитним договором зобов`язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими АТ КБ «Приватбанк» «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складають між нею та Банком Кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач, станом на 19.11.2019 має заборгованість у розмірі - 37073,18 грн., з них: заборгованість за кредитом - 15 443,96 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 9605,27 грн., заборгованість за пенею - 12023.95 грн., заборгованість за комісію - 0.00 грн., яку просив стягнути на свою користь із відповідача. Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 10.06.2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначається, що боржник отримав кредитний ліміт Банку на кредитну картку та користування лімітом Банку, що підтверджується випискою про рух коштів, зазначена виписка про рух коштів є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів Банку. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 19.08.2020 по справі відкрито апеляційне провадження. Представник відповідача - адвокат Жеребенко О.В. в інтересах ОСОБА_1 надав до суду відзив на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу зазначається, що 26 лютого 2015 року між позивачем та відповідачем укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно умов якої сторони погодили надання ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15 443,95 грн. Зазначено, що відповідно п.2.1 Генеральної угоди, банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 15443,95 грн., строком на 36 місяців, з 26 лютого 2016 року по 26 лютого 2019 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку для споживчих цілей в сумі 15443,95 грн. в обмін на зобов`язання позичальника на повернення кредиту, сплаті відсотків в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в зазначеній в Заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 560, 31 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Згідно даного позивачем розрахунку вбачається наступне зменшення тіла кредиту. Станом на 26 лютого 2019 року (дата закінчення терміну погашення заборгованості) тіло кредиту складало 3535 грн. 67 коп. Відповідачем до відзиву на позовну заяву додано квитанції, якими підтверджується поступова оплата тіла кредиту в розмірі 6600 грн. Що стосується позовної вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 9605,27 коп. то судом належним чином досліджені обставини справи та законно відмовлено в задоволенні вимог. Зазначено що АТ КБ «Приватбанк» відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 26 лютого 2019 року. Після закінчення строку дії договору у позикодавця були відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти. Зазначено, що позивачем не доведено на який залишок заборгованості за кредитом здійснювалось нарахування відсотків - на залишок простроченої заборгованості чи поточної. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10.08.2020 справу призначено до розгляду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що 26 лютого 2016 року між позивачем та відповідачем укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно умов якої сторони погодили надання ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15 443,95 грн. Відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди, банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 15443,95 грн. строком на 36 місяців, з 26 лютого 2016 року по 26 лютого 2019 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку для споживчих цілей в сумі 15443,95 грн. в обмін на зобов`язання позичальника на повернення кредиту, сплаті відсотків в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в зазначеній в Заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 560,31 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Позивач свої зобов`язання, передбачені кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит. Відповідач передбачені кредитним договором зобов`язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість. Розрахунок заборгованості проведений АТ КБ «Приватбанк» станом на 19 листопада 2019 р. передбачає заборгованість, яка склала 37073,18 грн., де 15443,96 грн. - заборгованість за кредитом; 9605,27 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за комісією; 12023,95 грн. - заборгованість за пенею. На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 26 лютого 2016 року, Витяг із Умов і правил надання банківських послуг та розрахунок заборгованості. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України, при порушенні позичальником термінів погашення заборгованості, зазначених в цій Генеральній угоді, Умовах та правилах більше ніж на 31 день по зобов`язанням, термін яких не настав, сторони погодили, що строком повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення заборгованості за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення вважається простроченою, позичальник сплачує Банку штраф в розмірі 1115 грн. 77 коп. (п.2.2 Генеральної угоди). Суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази не підтверджують позовні вимоги та є такими, що не відповідають положенням чинного законодавства України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що АТ «Приватбанк» відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 26 лютого 2019 року. Після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти. Суд першої інстанції зазначив, що розрахунок наданий позивачем не дає можливість визначити заборгованість по процентам у зв`язку з непрозорістю проведених нарахувань. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 2.8 Генеральної угоди, при порушенні позичальником обов`язку щодо погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах і правилах за кожен день про строчки. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26 лютого 2016 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/rules/ як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, наданий до суду позивачем, на підтвердження позовних вимог, не засвідчений належним чином та не містять підпису боржника, що не може вважатися належним та допустимим доказом. Додана до позову роздруківка витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку не містить будь-яких доказів, які б вказували на ознайомлення відповідача із саме цими за змістом Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку. Крім того, у анкеті-заяві та Генеральній угоді від 26 лютого 2016 року не ідентифіковано, що Умови та Правила надання банківських послуг, додані до позову, є чинними на момент підписання відповідачем анкети-заяви та Генеральної угоди від 26 лютого 2016 року і що саме з ними вона була ознайомлена. Таким чином, вказаний Витяг належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві та Генеральній угоді від 26 лютого 2016 року домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами необхідність сплати відповідачем пені в розмірі 12023 грн. 95 коп. Суд першої інстанції зазначив, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 15443 грн. 96 коп., яка визначена п. 2.1. Генеральної угоди від 26 лютого 2016 року. Згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 26 лютого 2016 року вбачається поступове зменшення тіла кредиту. Станом на 28 лютого 2019 року (дата закінчення терміну погашення заборгованості визначена Генеральною угодою від 26 лютого 2016 року) тіло кредиту складало 3535 грн. 67 коп. З доданих відповідачем до відзиву копій квитанцій вбачається , що відповідачем здійснена оплата тіла кредиту в розмірі 6600 грн. 00 коп. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом та неустойки, а також враховуючи, сплачену відповідачем суму в розмірі 6600 грн. 00 коп., тому борг за тілом кредиту нею сплачений, а отже пред`явлені до позовні вимоги є безпідставними. Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. З матеріалів справи вбачається, що позивач звертаючись у суд з позовом на обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26 лютого 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно умов якої сторони погодили надання ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15 443,95 грн. Як вбачається з п. 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 15443,95 грн. строком на 36 місяців, з 26 лютого 2016 року по 26 лютого 2019 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку для споживчих цілей в сумі 15443,95 грн. в обмін на зобов`язання позичальника на повернення кредиту, сплаті відсотків в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в зазначеній в Заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 560,31 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Розрахунок заборгованості проведений АТ КБ «Приватбанк» станом на 19 листопада 2019 р. передбачає заборгованість, яка склала 37073,18 грн., де 15443,96 грн. - заборгованість за кредитом; 9605,27 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за комісією; 12023,95 грн. - заборгованість за пенею. На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 26 лютого 2016 року, Витяг із Умов і правил надання банківських послуг та розрахунок заборгованості. Суд апеляційної інстанції перевірив зазначені обставини і дійшов висновку, що матеріали справи не містять належні та допустимі докази на підтвердження позову. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, наданий до суду позивачем, на підтвердження позовних вимог, не засвідчений належним чином та не містить підпису боржника, що не може вважатися належним та допустимим доказом. Додана до позову роздруківка витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку не містить будь-яких доказів, які б вказували на ознайомлення відповідача із саме цими за змістом Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку. Крім того, у Генеральній угоді від 26 лютого 2016 року не ідентифіковано, що Умови та Правила надання банківських послуг, надані до позову, є чинними на момент підписання відповідачем Генеральної Угоди від 26 лютого 2016 року і що саме з ними відповідач була ознайомлена. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Конституційний Суд України у Рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги виписку по рахунку суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки дана виписка по рахунку не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує розмір заборгованості. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (абзац 2 частини 9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Положення 705). Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення 705). Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Положення 254). Згідно із абзацом 1 пункту 5.3. Положення 254 банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них. Таким чином, виписка по рахунку не є первинним документом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують,оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», залишити без задоволення. Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 10.06.2020, залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: