Постанова 4812 № 490/574/20

16.11.20 22-ц/812/1877/20 Єдиний унікальний номер справи 490/574/20 Провадження №22-ц/812/1877/20 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 16 листопада 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., з участю: відповідача ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 07 вересня 2020 року, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Гуденко О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, В С Т А Н О В И Л А: 29 січня 2020 року ОСОБА_3 пред`явила до ОСОБА_1 вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним. З 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила дочку ОСОБА_4 , про що в книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис № 2214 та видано свідоцтво про народження від 09 жовтня 2002 року, де її батьками вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2011 року шлюб між сторонами розірвано. Починаючи з 31 березня 2017 року донька ОСОБА_6 проживає з нею та повністю знаходиться на її утриманні. Відповідач, як батько дитини, відмовляється надавати матеріальну допомогу для утримання доньки. При цьому, позивач зауважила, що відповідач, хоча і є інвалідом 3 групи, проте взмозі і повинен працювати, знаходиться в працездатному віці, тяжкими хворобами не страждає, дітей або інших людей на утриманні не має, володіє нерухомістю, а відтак зобов`язаний утримувати свою неповнолітню доньку ОСОБА_4 . Посилаючись на наведене, позивач кінцево просила стягнути з відповідача на її користь, аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 , у розмірі 30% від усіх видів заробітку (доходу), але не менше прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 01 червня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1\6 частини від усіх видів його заробітку, доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, за періоди: з 26 грудня 2018 року по 19 серпня 2019 року та з 29 січня 2020 року по 05 липня 2020 року. Позивач подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати і повністю задовольнити позов. Скаргу обґрунтовувала невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення ним норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції без змін, оскільки суд ухвалив його з додержанням норм матеріального та процесуального права. Так, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 , суд 1 інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 довела, що дочка лише в період з 26 грудня 2018 року по 19 серпня 2019 року та з 29 січня 2020 року по 05 липня 2020 року проживала з нею, а не з батьком. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними. За Конституцією України, ст. ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Так, стаття 18 Конвенції про права дитини 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року, визначає обов`язок Держави-учасниці докладати всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Обов`язок утримувати дитину не залежить від звернення до суду, адже відповідач був обізнаний про свій обов`язок щомісячно сплачувати аліменти на дитину, тому повинен був прийняти міри для своєчасного перерахування аліментів. Відповідно до частини 1 статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини . 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Згідно статті 183 Сімейного кодексу України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Із матеріалів справи вбачається, що з 12 січня 2002 року сторони перебували у шлюбі. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2011 року шлюб розірвано (а.с.10). Після розлучення позивач змінила своє прізвище ОСОБА_7 на ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища (а.с.4). Від шлюбу позивач та відповідач мають двох дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5) та сина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2014 року визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2015 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2015 року, задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 . Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2014 року у справі № 490/3447/14-ц скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 з батьком відмовлено (а.с.11-16). Відповідно до рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2011 року у справі № 2-3964/11 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 30% усіх видів заробітку і доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2017 року розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_12 , був зменшений до ј частини усіх видів заробітку і доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 21 липня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.55-56). 02 січня 2018 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 (а.с.6). 14 листопада 2018 року відповідач звернувся до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 на його користь аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 . У цій заяві крім іншого, відповідач вказав на те, що починаючи з 06 квітня 2017 року донька перейшла на постійне місце проживання до своєї матері ОСОБА_3 . Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2019 року припинено стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються на підставі рішення цього ж суду від 19 грудня 2016 року за виконавчим листом № 490/4522/16-ц у розмірі ј частини від усіх видів заробітку та доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 01 червня 2017 року (а.с.7-9). Відповідно до акту обстеження умов проживання квартири АДРЕСА_2 від 29 січня 2020 року, у вказаній квартирі, яка складається з однієї кімнати, проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_3 , 1976 року народження (мати), ОСОБА_6 , 2002 року народження (донька), ОСОБА_10 2003 року народження (син). Зазначений акт складено Службою у справах дітей Центрального району Миколаївської міської ради (а.с.30). 13 липня 2020 року відповідач звернувся до Служби у справах дітей виконкому Центрального району м. Миколаєва із заявою про здійснення обстеження житлових умов його доньки ОСОБА_6 , вказавши, що починаючи з 05 липня 2020 року вона проживає з ним за адресою АДРЕСА_1 (а.с.83). Відповідно до акту обстеження умов проживання від 24 липня 2020 року, складеного Службою у справах дітей Центрального району Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 проживає з батьком за адресою АДРЕСА_1 , яка складається з трьох кімнат. У дитини є окрема кімната, стіл, ліжко, шафа, наявності всі необхідні побутові речі. В достатній кількості продукти харчування (а.с.86). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 рокуу справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Це відповідає ст. 180 СК України, бо саме за ними батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Зокрема, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. (Частина перша статті 191 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2037-VIII від 17.05.2017) Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки, після внесення змін - десять років (Частина друга статті 191 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018). Таким чином, можна констатувати, що суб`єктний склад в аліментних зобов`язаннях є таким: отримувач аліментів - один з батьків або інший законний представник дитини, разом з якими вона проживає; платник аліментів - інший з батьків, який проживає окремо від дитини та має можливість надавати дитині утримання; дитина, на утримання якої аліменти стягуються. У зв`язку з цим, кожний з названих осіб має певні, лише йому належні, права та обов`язки, які підлягають виконанню, а у разі їх порушення - судовому захисту. У разі ухилення платника від виплати аліментів, ті можуть бути стягнуті за минулий час. При цьому позивач повинен довести, він вживав заходи щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. Як вбачається з матеріалів справи, позивач довела, що з 26 грудня 2018 року вона вживала заходи для отримання аліментів з відповідача, звернувшись до Центрального районного суду м. Миколаєва з заявою про видачу судового наказу. Проте їй в цьому було відмовлено, оскільки вирішувалося питання про визначення місця проживання доньки та стягнення з неї аліментів на користь батька. Починаючи з 19 серпня і по ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_13 ні з ким з батьків не проживала і ніхто з них не мав права на отримання аліментів з іншої із сторін. З 29 січня 2020 року і по 05 липня 2020 року донька знову стала проживати з матір`ю, а відповідно остання отримала право на аліменти, які відповідач зобов`язаний був сплачувати. Встановивши вказані обставини, районний суд дійшов правильного висновку щодо періоду стягнення аліментів за минулий час. Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на неправомірність наданих відповідачем доказів, які суд взяв до уваги, не зможуть бути такими, оскільки спростовуються матеріалами справи. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду 1 інстанції. За такого, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова __________________________________________________ Повний текст постанови складено 17 листопада 2020 року.