Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/5144/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 280/5144/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року (суддя Семененко М.О., повне судове рішення складено 14.02.2020) у справі №280/5144/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Головного управління ДПС у Запорізькій області про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),- в с т а н о в и В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: 1) скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-102660-56 на загальну суму 23 785,08 грн 2) скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-102660-56 на загальну суму 26 539,26 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, проте своє право на зайняття адвокатською діяльністю самостійно не реалізовує. Вказує, що він є найманим працівником та роботодавець щомісяця сплачує за нього єдиний соціальний внесок. Звертає увагу, що свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення ним адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи. Як зазначав позивач, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої роботи. Оскільки, будучи найманим працівником позивач не одержував жодного доходу від безпосереднього зайняття адвокатською діяльністю, останній вважає визначення йому зобов`язань зі сплати єдиного внеску згідно спірних рішень відповідача неправомірним. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Рішення суду мотивовано тим, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за спірний період (2017-2019рр.) регулярно нараховував та сплачував за нього роботодавець у розмірі, визначеному законодавством, у зв`язку з чим у позивача відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, оскільки фактично він був найманим працівником, а відповідачем належних доказів отримання у вказаний період позивачем доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально не надано. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Запорізькій області (яке є правонаступником Головного управління ДФС у Запорізькій області) подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у відповідності до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особи, які провадять незалежну професійну діяльність, є платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказаним Законом також передбачено те, що кожна особа протягом 10 календарних днів після отримання свідоцтва про право на зайняття певною діяльністю, незалежно від наміру фактичного здійснення такої діяльності чи обраної організаційно-правової форми, зобов`язана стати на облік платників єдиного внеску та податків як платником податків та ЄСВ. З цих підстав, відповідач робить висновок про те, що оскільки ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача як самозайнята особа, що провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, то він зобов`язаний сплачувати ЄСВ. Крім цього, скаржник звертає увагу, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднені судові рішення, з яких вбачається, ОСОБА_1 здійснював представництво інтересів у судових провадженнях як адвокат, що, на думку відповідача, є свідченням того, що він здійснює адвокатську діяльність. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити судове рішення без змін з огляду на його законність і обґрунтованість. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.04.2011 за №219 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4522/10 від 28.04.2011. Як вбачається з відзиву на позовну заяву та не заперечується позивачем, з 05.07.2011 позивач перебуває на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області як самозайнята особа. Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦІТІУС С» №17/1 від 17.10.2019 позивач працює на посаді юриста у ТОВ «ЦІТІУС С» з 01.04.2015 за договором підряду. З 01.02.2019 переведений на постійне працевлаштування. Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мелітопольська агропромислова компанія» №18 від 18.10.2019 про заробітну плату (дохід) з 2017 року по червень 2019 року позивач працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мелітопольська агропромислова компанія» з 02.04.2012. Відповідно до довідки Комунального підприємства «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області від 21.10.2019 №б/н ОСОБА_1 з 01.01.2017 по 31.01.2019 надавав послуги за цивільно-правовими договорами комунальному підприємству. З 06.02.2019 позивач працює на посаді юрисконсульт І категорії за сумісництвом. 13.08.2019 ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102660-56, відповідно до якої станом на 31.07.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 23 785,08 грн. Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме: - зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року); - зі строком сплати 02.05.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік); - зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року); - зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року). Позивач скористався правом на адміністративне оскарження та подав до Державної податкової служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-102660-56, за результатами розгляду якої Рішенням від 10.10.2019 №5135/6/99-00-08-06-01 скаргу залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) без змін. Крім того, 15.11.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102660-56, відповідно до якої станом на 31.10.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 26 539,26 грн. Не погоджуючись з правомірністю вищевказаних вимог про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним позовом. За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом №2464-VI. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є як самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI зроблений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 в адміністративній справі №440/2149/19. За встановлених судом обставин того, що позивач у спірний період (2017, 2018, 3 квартали 2019рр.) був найманим працівником і роботодавець у цей період сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем, та підтверджується довідками ТОВ «ЦІТІУС С» №17/1 від 17.10.2019 та КП «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області від 21.10.2019 №б/н, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально відповідачем не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Стосовно аргументів відповідача щодо наявності судових рішень у Єдиному реєстрі судових рішень, в яких представником зазначений Бабков Д.Ю., суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що наведене не є свідченням та підтвердженням отримання позивачем доходів від провадження адвокатської діяльності. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки), ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року по справі №280/5144/19 без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 17.11.2020р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк