Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/2598/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 р.Справа № 480/2598/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Сумської місцевої прокуратури на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, м. Суми, повний текст складено 18.09.20 року по справі № 480/2598/20 за позовом Першого заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах Головного управління Державної податкової служби у Сумській області до Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради про стягнення з відповідача податкового боргу, ВСТАНОВИВ: Перший заступник керівника Сумської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави, подав до Сумського окружного адміністративного суду адміністративний позов в особі Головного управління Державної податкової служби у Сумській області, в якому просить стягнути з відповідача - Комунального підприємства "Міськводоканал" податковий боргу: - з податку на додану вартість у сумі 1723286,24 грн.; - з рентної плати за користуванні надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення у сумі 5654315,70 грн.; - з рентної плати за спеціальне використання води від підприємств ЖКГ у сумі 2401212,62 грн. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року позовну заяву Першого заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах Головного управління Державної податкової служби у Сумській області до Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради про стягнення з відповідача податкового боргу - залишено без розгляду. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, Керівник Сумської місцевої прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу суду від 16.09.2020 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник зауважує, що на час звернення до суду прокурором у повному обсязі обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави в суді, із доведенням наявності виключних підстав для захисту інтересів держави та встановленні фактів неналежного здійснення повноважень податковим органом. При цьому, 27.04.2020 Сумський окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі. Мотивував ухвалу тим, що подана прокурором позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161 КАС України, підстав для її повернення, відмови у відкритті провадження або залишення без руху не вбачається. Отже, жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишав. Таким чином, судом на час відкриття провадження у справі в повному обсязі перевірено наявність підстав для представництва місцевою прокуратурою інтересів держави та дотримання вимог Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про прокуратуру», зокрема, підтверджено його адміністративно процесуальну дієздатність. При зверненні до суду прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва, тобто прокурор виконав вимоги, передбачені ст. ст. 53, 160, 171 КАС України. В свою чергу, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 КАС України не врахував, що прокурор не повинен встановлювати причини бездіяльності відповідного органу, якщо вони є очевидними та призводять до порушення державних інтересів. Системний аналіз вказаних положень законодавства свідчить, що прокурор повинен захистити державні інтереси у разі бездіяльності відповідного органу, допущеною з будь-яких причин - як суб`єктивних так і об`єктивних. Крім того, приймаючи ухвалу про залишення без розгляду позову, суд дійшов помилкового висновку про те, що прокуратура повинна була надати докази відсутності на рахунках податкового органу коштів на сплату судового збору на дату звернення до суду з цим позовом. Відсутність у податкового органу коштів на сплату судового збору є об`єктивною причиною незвернення з позовом до суду, проте наявність цієї причини не повинна слугувати тому, щоб інтереси держави залишились незахищеними тривалий час. Отже, з порушенням ст. ст. 53, 169, 242 КАС України та не врахуванням ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд залишив поза увагою, що знаючи про наявність податкового боргу перед бюджетом, маючи обов`язок ініціювати перед судом питання про його стягнення, податковий орган протягом тривалого часу займав споглядацьку позицію і не вживав дієвих заходів щодо збільшення асигнувань на сплату судового збору, необхідних для захисту державних інтересів. Ураховуючи, що інтереси держави на даний час не захищені, а порушення вимог податкового законодавства продовжують мати місце, при цьому, уповноваженим органом допущено бездіяльність щодо їх захисту, судом безпідставно не взято до уваги, що в даному випадку відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявні виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді. За вказаних обставин, органи прокуратури виконали свій конституційний обов`язок та вжили заходів субсидіарного характеру, обґрунтовано підмінивши орган в судовому процесі, щоб інтереси держави не залишились незахищеними. Учасники справи в судове засідання не прибули, повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів ст. 229 КАС України. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції керувався п. 1 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши, що у даній справі у прокурора відсутні підстави для звернення до суду в інтересах держави з адміністративним позовом. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції). Спеціальним законом, який визначає виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). Згідно зі статтею 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону). Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35). Частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 3 частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII). Згідно з частиною четвертою статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У Рішенні від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа № 806/1000/17), від 19 вересня 2019 року (справа № 815/724/15), від 17 жовтня 2019 року (справа № 569/4123/16-а). У постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16) Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію щодо застосування частини 3 статті 23 Закону № 1697-VII, викладену у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа № 806/1000/17). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у вказаній постанові зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу. Зокрема, у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду висловив правову позицію, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Водночас, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа № 924/1237/17). Аналіз частин третьої, четвертої статті 53 КАС України у взаємозв`язку з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах є можливою за умови вказівки на докази, що підтверджують підстави звернення до суду із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором. Підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави встановлюються в кожному окремому випадку. Оцінку цим підставам суд надає з урахуванням характеру спірних правовідносин, застосування необхідного способу захисту права, визначення кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного права і обов`язку, та доказів, що підтверджують позов, зокрема фактів матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим". Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У даній справі представництво інтересів держави прокурором мотивовано захистом інтересів держави в сфері надходжень до дохідної частини державного бюджету України та місцевого бюджету м.Суми, оскільки тривале упродовж 2019-2020 років невиконання КП "Місьководаканал" податкових зобов`язань тягне за собою несвоєчасне проведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування ремонтних та відновлюваних робіт тощо, що в подальшому призводить до послуг в менших ніж це необхідно обсягах, що призводить до здійснення видатків у більших розмірах через невжиття заходів у необхідні часові проміжки, що свідчить загрозу інтересам держави. При цьому, прокурор звертався до ГУ ДПС у Сумській області щодо зазначення причин невжиття ним заходів щодо стягнення боргу з КП "Місьководаканал". Так, Сумською місцевою прокуратурою до ГУ ДПС у Сумській області 10.04.2020 направлено запит щодо надання інформації про наявну заборгованість у КП «Міськводоканал» Сумської міської ради зі сплати податків та обов`язкових платежів до бюджету та вжиті заходи реагування щодо стягнення вказаних коштів. Відповідно до листа ГУ ДПС України у Сумській області за КП «Міськводоканал» Сумської міської ради рахується заборгованість зі сплати податків та обов`язкових платежів до бюджету за період 2019-2020 років у сумі 9 778 814,56 грн. Крім того, ГУ ДПС України у Сумській області листом від 14.04.2020 повідомило про неможливість самостійного звернення до суду, у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору, запропонувала прокуратурі вжити заходи представницького характеру щодо стягнення податкового боргу підприємства та надала відповідні матеріали до прокуратури. У зв`язку з цим, Сумською місцевою прокуратурою підготовлено позовну заяву та на виконання абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо, до звернення до суду, повідомлено ГУ ДПС у Сумській області про представництво інтересів держави в суді. Таким чином, податковим органом заходи позовного характеру щодо стягнення податкового боргу з підприємства самостійно не вживались протягом тривалого часу. Отже, з урахуванням ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 КАС України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, колегія суддів дійшла висновку про те, що вищезазначені обставини беззаперечно свідчать про бездіяльність податкового органу та про наявність підстав для застосування прокурором представницьких повноважень. Суд першої інстанції, проаналізувавши повноваження податкового органу на звернення до суду з відповідним позовом у разі наявності податкової заборгованості, зауважив, що ані прокурором, ані податковим органом не надано до матеріалів справи жодних доказів того, що податковий орган намагався звернутись до суду з заявою про звільнення від сплати судового збору, відстрочення сплати судового збору з наданням відповідних доказів на підтвердження обставин щодо відсутності фінансування. Відсутні будь - які докази того, що податковий орган намагався врегулювати питання щодо усунення перешкод, пов`язаних з відсутністю фінансування на сплату судового збору, що впливає на належне виконання своїх повноважень щодо звернення до суду з відповідним позовом. В свою чергу, в даному випадку, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи ГУ ДПС України у Сумській області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про стягнення податкового боргу через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду ГУ ДПС України у Сумській області з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний суб`єкт владних повноважень неналежно виконує свої повноваження щодо стягнення податкового боргу, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, яка підлягає застосуванню судом апеляційної інстанції в силу ст. 242 КАС України. За таких обставин, суд першої інстанції, не з`ясувавши наведені обставини та залишивши позов без розгляду, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 169 КАС України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. А відсутність у такому випадку законних підстав для представництва інтересів держави свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 КАС України. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18, від 03 і 17 квітня 2019 року у справах № 909/63/18 та № 916/641/18 відповідно, від 31 липня 2019 року у справі № 916/2914/18, від 06 серпня 2019 року у справі № 912/2529/18. В свою чергу, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 240 КАС України (залишення позову без розгляду). Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. В даному випадку, суд першої інстанції встановив відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, що мало бути наслідком залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 240 КАС України, а не пункту 1 частини першої зазначеної статті, як зазначено судом першої інстанції. Відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції неправомірно залишив позовну заяву Першого заступника керівника Сумської місцевої прокуратури без розгляду, чим порушив при винесенні рішення норми процесуального права, тому ухвала від 16.09.2020 підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, а справа підлягає поверненню до суду першої інстанції для розгляду. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Керівника Сумської місцевої прокуратури задовольнити. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 року по справі № 480/2598/20 скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 16.11.2020 року