Постанова 4850 № 200/11125/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 року справа №200/11125/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Ястребової Л.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., секретар Сізонов Є.С., за участі представника відповідача Помалюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року (головуючий суддя І інстанції Ушенко С.В.), складене в повному обсязі в м. Слов`янськ Донецької області 24 січня 2020 року, у справі № 200/11125/19-а за позовом Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - УСТАНОВИВ: 16 вересня 2019 року Державне підприємство «Шахта ім. М.С. Сургая» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-9201-17 від 04 липня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 22 689 800,77 грн. (а.с. 4-5). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у справі № 200/11125/19-а позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 04 липня 2019 року № Ф-9201-17 на суму 22 689 800,77 грн. (а.с. 82-85). Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДФС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до пункту 9-4 Закону № 2464 платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів проведення антитерористичної операції, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. При цьому, зазначив, що внесені зміни до вищевказаного Закону не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість платникам податку на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки та в повному обсязі. Зазначив, що антитерористична операція є закінченою. Зазначив, що несплата позивачем єдиного внеску призведе до втрати страхового стажу та отримання меншого розміру пенсії працівників підприємства, що є неприпустимим. Вважає, що через наявність недоїмки відповідачем прийнято спірну вимогу відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 91-95). Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся судом належним чином, 03 листопада 2020 року до канцелярії суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року замінено відповідача по справі Головне управління ДФС у Донецькій області на Головне управління ДПС у Донецькій області. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державне підприємство Шахта ім. М.С. Сургая, зареєстроване в якості юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 40695853, місцезнаходження: 85670, Донецька область, м. Вугледар, що вбачається з відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, розміщених в безкоштовному доступі на сайті Міністерства юстиції України. 04 липня 2019 року відповідачем сформовано вимогу № Ю-9201-17 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску станом на 30 червня 2019 року у розмірі 22 689 800,77 грн. (а.с. 9). Зазначена заборгованість виникла за період з 28 січня 2019 року по 28 травня 2019 року на підставі самостійно визначених зобов`язань зі сплати єдиного внеску від 28 січня 2019 року у сумі 264 990,93 грн., від 28 лютого 2019 року у сумі 5393878,37 грн., від 28 березня 2019 року у сумі 5567580,28 грн., від 02 травня 2019 року у сумі 5271356,83 та від 28 травня 2019 року у сумі 6191994,36 грн. Позивач оскаржив спірну вимогу (а.с. 10-11), скаргу на вимогу залишено без задоволення рішенням ДФС України від 27 серпня 2019 року № 41202/6/99-99-11-05-02-25 (а.с. 12-13). Правомірність прийняття контролюючим органом вищевказаної вимоги є спірним питанням даної справи. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що положення, передбачені розділом VIII Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо звільнення від виконання обов`язків, визначених ст. 6 цього Закону, поширюються на позивача як платника єдиного внеску, відтак спірна вимога є такою, що підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон № 2464), Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон № 1669) та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин. Пунктом 10 ст. 1 Закону № 2464 страхувальники - роботодавці та інші особи відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464). Відповідно до абз.1 п.1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Як вбачається з положень ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п.4 ст.25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Як вбачається з матеріалів справи, визначена у спірній вимозі сума боргу з єдиного внеску у розмірі 4 431 128,49 грн. складається із зобов`язань, нарахованих за період з березня 2016 року по травень 2019 року (а.с. 29-55). Як вбачається з предмету позову, позивач просить скасувати спірну вимогу у зв`язку із звільненням його від обов`язку передбаченого Законом № 2464 на період проведення антитерористичної операції. Разом з тим, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. 02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Статтею 1 Закону № 1669 встановлено, що: період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Згідно з абзацом третім пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669 перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, визначається Кабінетом Міністрів України. Підпунктом «б» підпункту 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669 внесено зміни до Закону № 2464, а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 (який згідно з Законом України від 02 березня 2015 року № 219-VІІІ перейменований в пункт 9-4) такого змісту: «9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються». З 13 лютого 2020 року пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 виключено на підставі Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». Отже, пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 був чинним до 12 лютого 2020 року включно, а тому повинен бути застосований судом до спірних правовідносин, які виникли станом на час винесення оскаржуваної вимоги від 12 червня 2019 року № Ю-1599-25. Крім того, приписами п. 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI не вимагається надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ необхідним є подання до органу фіскальної служби лише заяви, складеної в довільній формі. Відтак, з правового аналізу наведених законодавчих норм слідує, що до 13 лютого 2020 року факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, був підставою для звільнення платників єдиного внеску як від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, так і від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати. При цьому, вказані норми не скасовували обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавали можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, що було підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464. Отже, з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року включно в силу положень абзаців першого, третього пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 контролюючий орган не мав правових підстав для застосування до платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, заходів впливу у вигляді формування та надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки вимога є виконавчим документом, та на її підставі можливо проведення примусових виконавчих дій зі стягнення недоїмки. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Розпорядження Кабінету Міністрів є підзаконним нормативно-правовим актом, його юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як безпосередньо Закон № 1669, проте воно забезпечує виконання закону шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, Їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися «під законом», якому він покликаний відповідати. У даному випадку розпорядження містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. Затверджений Урядом Перелік визначив суб`єктів, на яких розповсюджується спеціальне законодавство про проведення АТО. Само по собі розпорядження № 1275-р має певне правове навантаження встановлення суб`єктів застосування Закону № 1669 та не створює самостійних правових наслідків, а підлягає системному правозастосуванню у контексті положень Закону № 1669. За змістом ч. 1 ст. 58 Конституції України термін "відповідальність" необхідно розуміти як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов`язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку. Преамбулою Закону № 1669 встановлено, що цей закон прийнятий з метою забезпечення підтримки в тому числі суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. Спірна вимога податкового органу прийнята саме в період дії Закону № 1669. Відтак, посилання податкового органу, що на час виникнення спірних правовідносин, передбачені умови для застосування пільг по сплаті єдиного внеску були відсутніми є неприйнятним, що, в свою чергу, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання. Таким чином, спірна вимога про сплату боргу, яка за юридичною природою є виконавчим документом, який підлягає обов`язковому виконанню,- є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції вважає недоречним твердження апелянта, що несплата єдиного внеску призведе до порушення прав працівників позивача при обрахуванні пенсії, оскільки це не є спірним питанням даної справи. При цьому, суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилань апелянта на закінчення антитерористичної операції, оскільки період проведення антитерористичної операції розпочався з 14 квітня 2014 року, про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України будь-який наказ не опубліковувався, відтак проведення антитерористичної операції триває. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року по справі № 200/11125/19-а залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 листопада 2020 року. Судді Л.В. Ястребова Е.Г. Казначеєв І.Д. Компанієць