Постанова Київський апеляційний суд № 753/10922/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 753/10922/20 провадження № 22-ц/824/13071/2020 12 листопада 2020року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. при секретарі Гайворонському В. М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року в складі судді Комаревцевої Л. В., встановив: 03.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») моральну шкоду, завдану внаслідок недоліків банківських послуг. Справедливий розмір моральної шкоди просив визначити на розсуд суду. Посилався на ті підстави, що 07.05.2012 у приміщенні відповідача підписав анкету - заяву про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку» та відразу отримав картку «Універсальна» за № НОМЕР_1 . При неодноразових розрахунках вказаною карткою виявилось, що остання не спрацьовує з невідомих причин. На наявний недолік банківської послуги відповідач не відреагував та залишив його звернення без уваги. 18.06.2012 представник відповідача знищив вказану картку у зв`язку з її анулюванням. Натомість представник відповідача видав іншу картку за номером №5211537412415437 та настояв на її активації шляхом зняття готівки з банкомату, пояснивши, що в іншому випадку банківська картка знову не спрацює. Примушуючи його до негайної активації банківської платіжної картки, йому була нав`язана банківська послуга з метою отримання комісійної винагороди та запуску сумнівного програмного забезпечення на умовах пільгового періоду. Цим самим відповідач порушив вимоги ч. 3 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка забороняє банкам нав`язування фінансової послуги. Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику. Зазначив, що 03.07.2014, відповідно до «Умов та правил надання банківських послуг», відповідач прийняв зобов`язання виконати міжнародний експрес-переказ валютних коштів з України до Іспанії. Для цього прийняв від нього валютні кошти у розмірі 750 євро, отримавши комісійну винагороду у розмірі 3%, тобто 19 євро 10 центів. Відповідач не виконав свого зобов`язання щодо міжнародного експрес-переказу та заволодів валютними коштами. На численні звернення про долю валютних коштів відповідач надавав плутані пояснення. Більш ніж через місяць щоденних відвідувань відділення банку йому повернули 18 грн 36 коп. у якості переказу коштів між рахунками до договору SAMDN 50**6003. Через вказані злочинні дії відповідача відносини з ним були розірвані. З 03 липня 2014 року жодної банківської операції по картці не здійснювались, а у січні 2016 року строк дії картки закінчився. Більше двох років відповідач не визнавав своєї провини у розірванні договору, відмовлявся враховувати обставини заволодіння валютними коштами та наголошував на необхідності сплати заборгованості. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року (справа №753/7030/17) з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 555 грн 22 коп. в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 07.05.2012. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказані дії відповідача призвели до завдання йому моральної шкоди. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року вказаний позов залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року скасувати. Визнати договір надання банківських послуг між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 розірваним з 03.07.2014. Задовольнити позовні вимоги про захист прав споживачів та стягнути з відповідача 2 982, 50 грн матеріальних збитків та 10 000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків банківських послуг. Зазначив, що не отримав банківської послуги з міжнародного переказу 03.07.2014 750 євро, які були повернуті йому 21.07.2014 у відділенні ПриватБанку з великими труднощами. Відповідач приховав сліди злочину, заявивши, що не отримував письмових звернень з приводу повернення коштів та комісії, закриття карткових рахунків та припинення банківського обслуговування у зв`язку з розірванням договору. Нарахування, які здійснював відповідач після 03.07.2014, додатково вказують на злочинну сутність нікчемного договору та доказом завдання моральної шкоди. Суд першої інстанції необґрунтовано відмовився досліджувати докази, що містяться в матеріалах цивільної справи №753/7030/17, виписки по карткових рахунках, які свідчать про те, що повернення валютних коштів не здійснювалося. Натомість, на 07.07.2020 відповідач нарахував 165 000 грн штрафу. Довідку про нарахування вказаних коштів позивач просив розглянути в якості доказу спричинення моральної шкоди, проте суд проігнорував прохання позивача. У зв`язку з цим виникли нові обставини, що підлягають встановленню, а саме визнання договору надання банківських послуг розірваним з 03.07.2014 та стягнення матеріальних збитків в сумі 2 982,50 грн, що складаються з неповернутої комісійної винагороди 22,5 євро, штрафу та пені - 22,5 євро, що по курсу НБУ на 07.07.2020 дорівнює 1 382,50 грн та 1600 грн судового збору. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач ухилявся від відповідальності шість років, використовував методи залякування та зведення наклепів, а також, що внаслідок незаконного позбавлення валютних коштів і не здійснення міжнародного експрес-переказу постраждали члени його сім`ї, що потребували медичної допомоги. У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» - Хитрова Л. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначила, що зміна підстав або предмету позову в суді апеляційної інстанції не допускається. Позивач безпідставно посилається на невиконання банком зобов`язання щодо міжнародного експрес-переказу та привласнення коштів. Позивач 03.07.2014 здійснив міжнародний переказ саме з картки для виплат № НОМЕР_2 , а не з будь-якої іншої картки. Сума переказу становила 749,10 євро, яка включала в себе і суму комісії у розмірі 19,10 євро. 10.07.2014 відбулось зворотне зарахування переказу на цю ж картку у сумі 749,10 Євро. Залишок коштів на рахунку при такому зарахуванні знову становив 750 Євро; 21.07.2014 та 22.07.2014 позивач у відділенні банку отримав кошти у гривневому еквіваленті. З виписки по рахунку та довідки банку вбачається, що банком здійснено міжнародний переказ, але його не було завершено вже міжнародною російською платіжною системою CONTACT, сума повернутого переказу становила 749,10 Євро з урахуванням сплачених комісій. Жодних матеріальних збитків, виходячи із виписки по рахунку, позивач не поніс. Вини банку також не вбачається. Виписки в матеріалах справи №753/7030/17 стосуються кредитної картки та боргових зобов`язань позивача перед банком та не можуть відображати інформацію про рух коштів по валютній картці для виплат. З огляду на те, що правовідносини між сторонами в даній справі є договірними, регулюються вони параграфом 3 глави 71 ЦК України, які не передбачать відшкодування моральної шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скарг підтримав та просив її задовольнити. Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Хитрова Л. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 07.05.2012 між сторонами укладено договір про надання банківських послуг, на виконання умов якого позивачу було видано картки: № НОМЕР_1 - картка Універсальна, строк дії 01/16, валюта UAH; № НОМЕР_3 - картка Універсальна, строк дії 01/16, валюта UAH; № НОМЕР_2 - картка для виплат, строк дії 05/18, валюта UAH. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року (справа № 753/7030/17) з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» стягнуто 555 грн 22 коп. в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 07.05.2012 та 1 600 грн. судового збору, а всього 2 155, 22 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судом встановлено, що 03.07.2014 позивач здійснив переказ коштів на суму 749,10 євро зі своєї картки для виплат № НОМЕР_2 , проте міжнародна платіжна система CONTACT повернула вказану суму 10.07.2014 на картковий рахунок позивача. Вказана обставина підтверджується випискою по картці/рахунку № НОМЕР_2 за період з 03.07.2014 -25.07.2014. Як пояснила представник відповідача в судовому засіданні, завершення здійснення переказу коштів через російську платіжну систему CONTACT у 2014 році стало неможливим з вини оператора CONTACT. Доказів того, що саме відповідач запропонував позивачу здійснити переказ грошових коштів через міжнародну платіжну систему CONTACT, або примушував до негайної активації банківської платіжної картки матеріали справи не містять. Доводи позивача про те, що він звертався до відповідача з письмовими зверненнями з приводу повернення коштів та комісії, закриття рахунків та припинення банківського обслуговування не підтверджені відповідними доказами, а суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях. З огляду на те, що предметом розгляду справи за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа №753/7030/17) було стягнення заборгованості за кредитним договором від 07.05.2012, на підставі якого останньому було видано кредитну картку № НОМЕР_3 , виписка по вказаному картковому рахунку, що знаходиться у вказаній справі, не може бути доказом на підтвердження тієї обставини, що валютні кошти позивачу не повертались. З урахуванням обставин справи та зібраних по справі доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що правовідносини між сторонам є договірними, а положення §3 глави 71 ЦК України «Банківський вклад» не передбачають відшкодування моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року (справа № 216/3521/16-ц) зазначила, що у спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу. Беручи до уваги все вищенаведене, колегія вважає апеляційну скаргу частково обґрунтованою, тому у відповідності до вимог ч. 1 ст. 376 ЦПК України змінює мотивувальну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч.6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи ту обставину, що позовні вимоги про визнання договору надання банківських послуг між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 розірваним з 03.07.2014 та стягнення з відповідача 2 982, 50 грн не були предметом розгляду в суді першої інстанції, правові підстави для їх розгляду судом апеляційної інстанції відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року в його мотивувальній частині змінити в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 13 листопада 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: