Постанова 4824 № 758/5454/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 758/5454/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/13148/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Гребенюк В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А. 10 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Семенюк Т.А Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., при секретарі - Макаровій К.В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 5 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, - В С ТА Н О В И В : У травні 2018 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.10.1983 року між ним та відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано 07.04.2012 року. У період перебування в шлюбі подружжям було придбане нерухоме майно, - нежитлове приміщення № 138 за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що майно, набуте в шлюбі, належить подружжю на праві спільної сумісної власності, позивач звернувся з позовом про поділ цього майна та визнання за ним та відповідачем права власності у рівних частках на вказане нерухоме майно. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя відмовлено. У травні 2019 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 подав заяву про відшкодування понесених судових витрат та надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат в розмірі 30 000 грн., копія договору про надання правової (правничої) допомоги, укладеного між Адвокатським бюро «ІГОРЯ ПОЖИДАЄВА» та відповідачем від 19.03.2019 року, копія дублікату квитанції на суму 30 000 грн. про оплату за адвокатські послуги згідно з указаним договором. Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 5 березня 2020 року заяву ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 про відшкодування понесених судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн. Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду, 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 27 лютого 2020 року та додаткове рішення від 5 березня 2020 року, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги, зазначив, що між позивачем та відповідачем 1 жовтня 1983 року було укладено шлюб. В період шлюбу на ім`я відповідача було придбано нежиле приміщення АДРЕСА_1 , проте шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано 7 квітня 2012 року. Про порушення свого права на нежитлове приміщення дізнався лише у березні 2018 року після продажу спільної квартири за договором купівлі-продажу від 15 березня 2018 року, яка також була придбана під час шлюбу, коли в усному порядку йому було повідомлено про відмову добровільно компенсувати вартість нежитлового приміщення, яке є спільною сумісною власністю, а титульним власником є відповідач. Зазначає, що підтвердженням невизнання права позивача на спільне майно є поданий відзив відповідача на позовну заяву в травні 2019 року. Суд першої інстанції посилався на укладені договори оренди нежитлового приміщення від 15 березня 2005 року та від 9 жовтня 2006 року, де позивач як директор ТОВ «ВВТ Оздоббуд Плюс» уклав з відповідачем як орендодавцем вказані договори, проте скаржник вважає, що вказане свідчить про взаємне порозуміння подружжя щодо спільного користування приміщенням, а не про обмеження користування нежитловими приміщеннями або відмова від права спільної власності. Посилаючись на ч. 2 ст. 72 СК України, скаржник вважає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про заперечення права позивача на набуте в період шлюбу нежитлове приміщення, яке датоване раніше ніж березень 2018 року, оскільки такого спору щодо нежитлового приміщення не було. Стосовно додаткового рішення від 5 березня 2020 року скаржник зазначив, що оскільки рішення від 27 лютого 2020 року повинно бути скасовано, а позовні вимоги задоволенні то відповідно до ст. 141 ЦПК України у задоволені заяви відповідача має бути відмолено. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем 1 жовтня 1983 року було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_1 , виданим Нововолинським міським відділом ЗАГС Волинської області, актовий запис № 429 (а.с. 6, том 1). В період шлюбу на ім`я відповідача було придбано нежиле приміщення АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 8 липня 2004 року. Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 грудня 2008 року, шлюб між сторонами розірвано. 7 квітня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції в Київській області видане свідоцтво НОМЕР_2 про розірвання шлюбу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Подільського районного суду м. Києва про розірвання шлюбу позивача і відповідача набрало законної сили 21 грудня 2008 року, проте позивачем не надано належних, допустимих і достовірних доказів в підтвердження того, що він довідався про своє порушене право лише у березні 2018 року, намагаючись в усному порядку узгодити з відповідачем питання використання спірного нежитлового приміщення, оскільки вказані позивачем обставини спростовуються, на думку суду першої інстанції, укладеними договорами оренди нежитлового приміщення (від 15.03.2005 року та від 09.10.2006 року), які позивач як директор ТОВ «ВВТ Оздоббуд Плюс» укладав з відповідачем. Проте, з таким висновком суду погодитись не можна. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Судом встановлено, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю позивача і відповідача як таке, що було придбане ними у шлюбі. Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується. Статтєю 72 СК України передбачено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законіз метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. При визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, отже, сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, в тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте в період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Зазначений правовий висновок щодо визначення перебігу позовної давності до вимог про поділ майна подружжя наведений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15. Позивач зазначає, що під час продажу квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі - продажу від 15 березня 2018 року (а.с. 82- 85, том 1), в усному порядку відповідачем йому було повідомлено про відмову добровільно компенсувати вартість спірного нежитлового приміщення, яке розташоване у цьому ж будинку. Враховуючи, що ОСОБА_3 була зроблена така заява, він у травні 2018 року подав до Подільського районного суду м. Києва дану заяву про поділ спільного сумісного майна подружжя. Колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції, що вказані позивачем обставини щодо позовної давності, спростовуються укладеними договорами оренди нежитлового приміщення від 15 березня 2005 року та від 9 жовтня 2006 року, оскільки вказані договори укладені між ОСОБА_3 як Фізичною особою - підприємцем та позивачем як директором ТОВ «ВВТ Оздоббуд Плюс», що не свідчить про наявність спору між подружжям щодо права власності на нежитлове приміщення, або визнання ОСОБА_2 особистого права власності на спірне майно за ОСОБА_3 . Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вчиняла дії, які б порушували право на спільну сумісну власність позивача на спірне нежиле приміщення до 2018 року. Відсутні у справі і докази того, що право на спільну сумісну власність позивача на спірне майно оспорювалось чи не визнавалось відповідачем до моменту його звернення з даним позовом до суду. Також колегія суддів не може погодитись і з позицією представника ОСОБА_3 , що при розірванні шлюбу у 2008 році ОСОБА_2 визнав право власності на нежитлове приміщення за відповідачем, оскільки спору між сторонами про поділ майна не було, і саме з часу ухвалення рішення про розірвання шлюбу (2008 рік) починається перебіг позовної давності про поділ майна подружжя, оскільки це спростовується матеріалами справи, так, як вбачається зі змісту рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 грудня 2008 року про розірвання шлюбу, судом встановлено, що спору з приводу спільно нажитого майна сторони не мають, тобто, судом не встановлювались обставини щодо належності того чи іншого спільного майна подружжя кому-небудь із сторін. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що позивачем доведено, що про порушення (не визнання відповідачем) його права власності на спільне майно подружжя - немайнове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 298,6 кв.м йому стало відомо з березня 2018 року, відтак, строк позовної давності для звернення до суду з позовом ОСОБА_2 не пропущено, а тому відсутні підстави для відмови у задоволенні позову за пропуском трирічного строку позовної давності. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 298,6 кв.мта є спільною сумісною власністю позивача і відповідача як таке, що було придбане ними у шлюбі, підлягає поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках (по Ѕ частині). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Оскільки суд скасовує рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову, то підлягає скасуванню додаткове рішення від 5 березня 2020 року про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. З ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 22025 грн.( 8810 грн. +13215 грн.). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 5 березня 2020 року - скасувати, прийняти нову постанову наступного змісту. Позов ОСОБА_2 - задовольнити. В порядку поділу майна подружжя: Визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення № 138, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 298,6 м2 . Визнати за ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення № 138, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 298,6 м2. Стягунути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 22025 грн. Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлений 11 жовтня 2020 року. Головуючий Судді