Постанова 4824 № 760/23559/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/11803/2020 Головуючий в 1-й інстанції - Шереметьєва Л.А. 760/23559/19 Доповідач - Чобіток А.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 09 листопада 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В. Ящук Т.І. при секретарі - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,- у с т а н о в и в: Позивач пред`явив позов до відповідача та просив поділити спільно нажите в шлюбі майно шляхом визнання за ним права власності на 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70, 50 кв.м., житловою - 42, 70 кв.м., та права власності на автомобіль марки FORD FOCUS, д.н.з. НОМЕР_1 , тип- загальний легковий хетчбек-В, 2011 року випуску, номер шасі / кузова /- НОМЕР_2 ,а за відповідачем визнати право власності на 61/100 часток квартири за вказаною адресою. Вказує, що шлюб з відповідачем зареєстровано 28 червня 1997 року, справа про розірвання якого перебуває в провадженні суду. За час перебування в шлюбі спільними зусиллями та за спільні кошти було придбано вказане майно. Відповідно до висновків про вартість майна від 01 серпня 2019 року ринкова вартість автомобіля складає 80 000, 00 грн., а квартири - 680 000, 00 грн., тобто загальна вартість майна складає 760 000, 00 грн.. Враховуючи рівність часток подружжя у спільному сумісному майні, його частка в грошовому еквіваленті становить 380 000, 00 грн.. Оскільки в порядку розподілу майна він просить визнати за ним право власності на автомобіль, так як користується ним,то його частка в квартирі в грошовому виразі складає 300 000 грн., а відповідача 480 000 грн., просив визнати за ним право власності на 39/100 часток квартири, а за відповідачкою на 61/100. Рішенням Солом`янського районного суду м.Києві від 26 червня 2020 року позов задоволено частково. Вирішено поділити майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності сторін. Визнати за ОСОБА_2 право власності: на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70, 50 кв.м, житловою - 42, 70 кв.м, та Ѕ частину права власності на автомобіль марки FORD FOCUS, д.н.з. НОМЕР_1 , тип - загальний легковий хетчбек-В, 2011 року випуску, номер шасі / кузова /- НОМЕР_2 . Визнати за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70, 50 кв.м, житловою - 42, 70 кв.м, та Ѕ частину права власності на автомобіль марки FORD FOCUS, д.н.з. НОМЕР_1 , тип - загальний легковий хетчбек-В, 2011 року випуску, номер шасі / кузова /- НОМЕР_2 .В решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі відповідачка просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове,яким визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя: автомобіль марки FORD FOCUS, д.н.з. НОМЕР_1 , тип - загальний легковий хетчбек-В, 2011 року випуску, номер шасі / кузова /- НОМЕР_2 та 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70, 50 кв.м, житловою - 42, 70 кв.м. Визнати за нею право особистої приватної власності на 2/3 частини спірної квартири. Відступити від засад рівності часток при поділі спільного сумісного майна та визнати за позивачем право власності на 1/6 частини квартири та ј частини автомобіля, за нею право власності на 1/6 частини квартири та ѕ частини автомобіля. Зазначає, що нею було доведено належними доказами придбання квартири в частині 2/3 за її особисті кошти. Суд не надав оцінки цим доказам, які свідчать про те, що в 1998 році вона разом з сестрою ОСОБА_3 , як співвласники продали 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 . За отримані кошти від продажу вказаної квартири, вони купили 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 , яка була оформлена на позивача.17.11.2001 року за кошти, взяті у борг у її рідних сестер, було придбано 3-кімнатна квартира АДРЕСА_4 . Після продажу квартири в м. Херсоні, за отримані кошти був повернутий борг сестрам. В зв`язку з переїздом на постійне місце проживання в м. Київ стала необхідність в придбанні житла, в зв`язку з чим шляхом обміну квартири в м. Севастополі вони придбали спірну квартиру в м. Києві. Суд безпідставно не відступив від рівності прав сторін у спільному майні, незважаючи на те, що свої вимоги в цій частині вона обґрунтувала належними доказами. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача послався на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ненадання відповідачкою належних доказів на доведеність аргументів апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 28 червня 1997 року. На даний час у провадженні суду перебуває справа про розірвання шлюбу сторін. Від шлюбу сторони мають повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перебування в шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70, 50 кв.м., житловою - 42, 70 кв.м. та автомобіль марки FORD FOCUS, д.н.з. НОМЕР_1 , тип- загальний легковий хетчбек-В, 2011 року випуску, номер шасі / кузова / НОМЕР_3 ./ а.с. 6 - 12; 19; 25 - 26 /. Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. За правилами ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №173787072 від 15 липня 2019 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу № 2322 від 21 грудня 2016 року, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що автомобіль марки FORD FOCUS, д.н.з. , тип- загальний легковий хетчбек-В, 2011 року випуску, номер шасі / кузова / НОМЕР_1 , також зареєстрований за відповідачем /а.с. 11; 12-13/. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу в порядку ст.ст. 60, 69 СК України, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права,викладені в постановах Верховного Суду. Задовольняючи позовні вимоги частково та визнаючи за кожним з подружжя право власності на Ѕ частину спірної квартири та на Ѕ частину автомобіля, суд першої інстанції виходив з того, що вказане майно придбане сторонами в шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, як подружжя, а відтак в силу ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При цьому суд врахував позицію відповідачки,яка не погодилася на варіант поділу вказаного майна,запропонованого позивачем,саме: визнати за ним право власності на автомобіль, та, з урахуванням його вартості, на 39/100 частин квартири. Крім того, прийшовши до висновку про рівність часток у праві власності на придбане у шлюбі майно,суд зазначив, що підстави для висновку, що вартість проданої 22 роки тому належної відповідачці квартири у м.Скадовську Херсонської області впливає на розмір часток сторін у праві спільної сумісної власності при його розподілі відсутні. Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону,що регулює правовідносини, які виникли між сторонами та обставинам справи,а доводи апеляційної скарги його не спростовують. Колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача, що їй належить на праві особистої власності 2/3 частини спірної квартири, оскільки саме ця частина квартири придбана за її особисті кошти, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1,3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Тобто, при зверненні до суду з позовом на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача. Частинами 5,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач, як в суді першої інстанції, не погоджуючись з позовними вимогами, так і в апеляційній скарзі зазначила, що 1998 році вона разом з сестрою ОСОБА_3 , як співвласники, продали 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 . За отримані кошти від продажу вказаної квартири, вони разом з позивачем 06.07.1999 року купили 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_3 , яка була оформлена на позивача. Інших джерел доходів у них не було, оскільки позивач був студентом Кримського медичного університету та проходив інтернатуру в 1998-2000 року, а вона працювала викладачем музики 17.11.2001 року за кошти, взяті у борг у її рідних сестер, було придбано 3-кімнатна квартира АДРЕСА_4 . Після продажу квартири в м. Херсоні, за отримані кошти був повернутий борг сестрам. В зв`язку з переїздом на постійне місце проживання в м. Київ стала необхідність в придбанні житла, в зв`язку з чим шляхом обміну квартири в м. Севастополі вони придбали спірну квартиру в м. Києві. Таким чином, на її думку,вказані обставини свідчать про наявність підстав вважати 2/3 частини спірної квартири її особистою власністю. Разом з тим суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам, як і безпідставно не відступив від рівності прав сторін у спільному майні, незважаючи на те, що свої вимоги в цій частині вона також обґрунтувала належними доказами. Колегія суддів не приймає до уваги вказані аргументи апеляційної скарги,оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами,що саме за кошти від продажу в 1998 році належної їй частки вищевказаної квартири було придбано як квартиру АДРЕСА_3 , так і квартиру АДРЕСА_4 , яка в подальшому була обміняна на спірну квартиру в м. Києві, в зв`язку з чим їй належить на праві особистої власності 2/3 частини спірної квартири. В зв`язку з цим колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 21.11.2018 року у справі 372/504/17 про те, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Ні суду першої інстанції,ні суду апеляційної інстанції відповідачкою не надано доказів,які б відповідали вимогам глави 5 ЦПК України,на підтвердження наявності підстав про можливість відступити від принципу рівності часток придбаного майна у шлюбі, в зв`язку з чим колегія суддів відхиляє її голослівне звинувачення позивача у знищенні та пошкодженні особистих речей її та дітей. Колегія суддів вважає безпідставними і посилання в апеляційній скарзі на не врахування судом інтересів дітей при вирішенні цього питання і погоджується з рішенням суду в цій частині, який підставно застосував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27 грудня 2019 року в справі №297/2837/17 про те, що «проживання дітей з позивачем само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя». Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом»янського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: А. О. Чобіток Судді: О. В. Немировська Т. І. Ящук