Постанова 4824 № 759/2402/19

Єдиний унікальний номер справи 759/2402/19 Провадження №22-ц/824/10789/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 листопада 2020 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Перебитюка А.М., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «СКАЙД», Моторне (транспортне) страхове бюро Українипро відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтовував наступним: 02.11.2016 року з вини відповідача, який керував автомобілем «Nissan Tiida», д.н.з. НОМЕР_1 , по вулиці Зодчих, 10 в м. Києві сталося ДТП, в результаті якого автомобілю позивача було завдано матеріальну шкоду. Розмір завданої шкоди відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку складає 298 468 грн. 65коп. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 24.01.2018 року ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні ДТП. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 12.04.2018 р. постанову Святошинського районного суду м. Києва від 24.01.2018 р. було змінено та визнано ОСОБА_1 винуватим у вчинені адміністративного правопорушення та закрито відносно останнього провадження у зв`язку із закінченням строків. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 31.01.2018 р. відповідачу було відмовлено у задоволені його скарги про закриття кримінального провадження №12017100080000420. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.04.2018 р. апеляційну скаргу відповідача на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 31.01.2018 р. було залишено без задоволення. Позивач з метою проведення відновлювального ремонту авто звернувся до ФОП ОСОБА_3 . Фактичне проведення ремонтних робіт та їх вартість (252530,00 грн.) відображено у акті № ОУ-0000066 від 05.05.2017 р. Вказана сума була сплачена виконавцю робіт відповідно до чека № 0000000065 від 07.02.2018 р. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування спричиненої внаслідок ДТП шкоди 252530,00 грн. та понесені судові витрати. Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року вищезазначений позов задоволений повному обсязі. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року заява відповідача про перегляд заочного рішення залишена без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 13.07.2020 року відповідач направив апеляційну скаргу, в який просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове про відмову в задоволенні позову. Обґрунтував скаргу тим, що суд першої інстанції допустив ряд порушень процесуальних норм, зокрема щодо розгляду справи за відсутності сторони позивача, наявності підстав для ухвалення заочного рішення, виходу за межі позовних вимог. Не погоджувався апелянт з ухваленим рішенням і по суті спору, оскільки суд не звернув увагу на факт наявності у відповідача полісу страхування цивільно-правової відповідальності, а розмір оплаченого ремонту належним чином доведено не було. На час розгляду апеляційної скарги відзив на неї від інших учасників не надходив. У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступних висновків: У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В своїй скарзі апелянт стверджував про допущення судом першої інстанції ряду процесуальних порушень при вирішенні справи. В той же час, обґрунтовуючи такими доводами свою вимогу про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, апелянт належним чином не обґрунтовував, як же саме з його точки зору зазначені ним процесуальні порушення впливають на суть ухваленого рішення по предмету спору. Не вбачає цього й колегія суддів апеляційного суду. Хоча ч. 3 ст. 376 ЦПК України і передбачено, що певні види процесуальних порушень є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, в даному випадку такі порушення відсутні. За таких умов доводи апелянта в цій частині не обумовлюють наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Не вбачає колегія суддів й виходу суду першої інстанції за межі предмету позову, на що окремо вказував апелянт. Суд вирішив справу в межах заявлених вимог, відповідно до зазначеної позивачем суті спору та на підставі тих доводів, якими позивач обґрунтовував свою позицію. Таким чином доводи апелянта в цій частині ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні рішення суду і не відповідають дійсним обставинам. Не може погодитися колегія суддів й з позицією апелянта щодо неналежності оскаржуваного рішення на тій підставі, що позивачем не було представлено усього комплекту документів, які з точки зору апелянта мали б доводити розмір та належність витрат на ремонт авто. По перше, ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Позивач на підтвердження своїх тверджень про витрати на ремонт авто надав до суду як акт здачі-приймання виконаних робіт, так і документ про оплату їх вартості. При цьому відповідач, заперечуючи проти вимог позивача, обмежився лише їх критикою, не представивши до суду відповідних контр-доказів. Не заявляв відповідач і відповідних клопотань до суду задля забезпечення таких доказів у випадку існування труднощів в їх отриманні. Таким чином позиція апелянта в цій частині з точки зору колегії суддів апеляційного суду залишилася недоведеною, відтак такою, що не може бути прийнята судом. По-друге, суть заявлених позовних вимог є відшкодування спричиненої позивачу внаслідок ДТП шкоди. При цьому розмір відшкодування має відповідати дійсному розміру спричиненої шкоди і не залежить від того, чи відремонтувала потерпіла особа на час розгляду справи пошкоджене майно, в якій мірі вона здійснила такий ремонт (повністю чи частково), чи в повній мірі було відновлено в ході такого ремонту стан пошкодженого майна, який існував до цього, тощо. Саме для визначення дійсного розміру спричиненої відповідачем позивачу шкоди останнім і було представлено до суду відповідний звіт суб`єкта оціночної діяльності. Відповідач, враховуючи принцип змагальності судового розгляду, мав можливість спростувати такий доказ відповідним чином (представити інші докази, клопотати перед судом про призначення судової експертизи, тощо), однак цього не зробив. Зважаючи на викладене та враховуючи, що у суду відсутні підстави для критичного відношення до наданого позивачем звіту, при вирішенні справи суд приймає до уваги те, що розмір спричиненої позивачу в результаті ДТП шкоди збитку становить 298468,65 грн. При цьому той факт, що позов було заявлено в меншому розмірі, жодним чином не обґрунтовує неналежність вищевказаного звіту про розмір спричиненої внаслідок ДТП шкоди, оскільки особа користується правом свободи вибору заявлення позовних вимог. В той же час колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами апелянта стосовно безпідставного неврахування судом першої інстанції при вирішення справи того факту, що на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована. Так, в своїй скарзі апелянт зазначає, що на час дорожньо-транспортної пригоди його відповідальність як власника транспортного засобу за спричинену ним шкоду третім особам була застрахована в ПАТ «Страхова компанія «СКАЙД». Не заперечує цього і сам позивач. Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з відкритого реєстру страхових договорів, станом на 02.11.2016 року відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «СКАЙД», поліс № АЕ6995886., що не було враховано судом першої інстанції. Колегія суддів апеляційного суду зважає на те, що відповідач, стверджуючи про встановлений страховий ліміт на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 100000,00 грн., тим не менш копії страхового полісу або іншого документу, з якого можна було б зробити висновок про зазначений страховий ліміт, до суду не представив. Тим не менш, розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 29.12.2015 року за № 3470 до розпорядження Держфінпослуг від 09 липня 2010 року № 566 «Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» були внесені зміни, відповідно до яких розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становлять 100000,00 грн. на одного потерпілого. За таких умов, зважаючи на чинність на час ДТП полісу страхування цивільно-правової відповідальності відповідача як власника транспортного засобу, враховуючи законодавчого встановлений мінімальний розмір страхового відшкодування такого роду відповідальності, колегія суддів при вирішенні справи приймає посилання відповідача на те, що на час ДТП його відповідальність за спричинену третім особам матеріальну шкоду була застрахована на 100000,00 грн. Відповідно до пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Зважаючи на викладене, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Такої позиції прийшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц. Як вбачається з матеріалів справи, і це підтвердила представник позивача в судовому засіданні в ході розгляду апеляційної скарги, позивач не звертався до страхової компанії з вимогою про відшкодування спричиненої внаслідок ДТП шкоди та ще має можливість задоволення своїх претензій у розмірі страхового ліміту. За таких умов на винуватця ДТП може бути покладено обов`язок відшкодування шкоди лише у розмірі різниці між розміром дійсної спричиненої шкоди (298468,65 грн.) та розміром страхового ліміту (100000,00 грн.), що становить. Таким чином обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача 198468,65 грн., в той час як позивач заявляв вимогу про стягнення 252530,00 грн. За таких умов позов підлягає лише частковому задоволенню, однак суд першої інстанції на це увагу не звернув, безпідставно задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України серед підстав для зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З урахуванням усього викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині суми стягнення підлягає зміні. Окрім зазначеного, згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про те, що позов підлягає до часткового задоволення, відповідним чином має бути змінений й порядок розподілу судових витрат між сторонами. З урахуванням розміру сплаченого сторонами в межах справи судового збору, з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених та відхилених вимог підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1173,62 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року в частині суми стягнення змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) матеріальну шкоду від дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 198 468 (сто дев`яносто вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 65 коп. та 1 173 (одна тисяча сто сімдесят три) грн. 62 коп. судового збору, а всього 199 642 (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот сорок дві) грн. 27 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько