Постанова 4816 № 591/6064/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року м.Суми Справа №591/6064/19 Номер провадження 22-ц/816/2028/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника відповідача Сумського державного університету Світайла Андрія Олексійовича розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги відповідача Сумського державного університету, представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2020 року, ухваленого у складі судді Сидоренко А.П., у м. Суми, повний текст якого складений 11 серпня 2020 року, в с т а н о в и в: 27 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сумського державного університету (далі по тексту СумДУ), ректора Сумського державного університету Васильєва Анатолія Васильовича, в якому просила визнати дискримінаційним та скасувати наказ ректора Сумського державного університету Васильєва А.В. від 10 червня 2019 року №1069-ІІ про звільнення її з посади доцента кафедри філософії Сумського державного університету, поновити її на вказаній посаді, стягнути з відповідача Сумського державного університету на її користь: заробітну плату за виконані нею понад посадову норму 87 годин навчального навантаження, які згідно державних нормативів, підтверджених керівництвом університету, складають 9526 грн 50 коп.; середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2019 року до поновлення на роботі у розмірі 10 024 грн 60 коп.; моральну шкоду, яку вона оцінює в 75 000 грн. Позовна заява обґрунтована тим, що наказ про її звільнення з посади доцента кафедри філософії від 10 червня 2019 року ректором СумДУ ОСОБА_3 винесено з порушенням вимог трудового законодавства, без наведення мотивів прийняття такого рішення та без отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу. Крім того, вказує на те, що ректором університету відносно неї вчинялися дії, які свідчать про пряму дискримінацію з підстав виконання нею обов`язків члена керівного виборного органу Вільної профспілки «Справедливість» ОСОБА_4 . Позивач вважає, що строк дії контракту безпідставно не був продовжений саме за вказівкою ректора ОСОБА_4 , хоча нею були підготовлені всі необхідні документи, які були завірені вченим секретарем університету ОСОБА_5 . Позивач посилається також і на те, що прийнятим ректором СумДУ рішенням про звільнення їй було спричинено моральних збитків і душевних страждань, оскільки це рішення було принизливе для неї як для фахівця, так як вона добросовісно виконувала виробничі завдання, рівень її роботи у повній мірі відповідав кваліфікаційним вимогам, вона пройшла міжнародні стажування, отримувала тільки заохочення. Також позивач вказала і на те, що у 2018/2019 навчальному році обсяг її фактичного навчального навантаження становив 382 години, у той час як рішенням вченої ради СумДУ від 30 серпня 2018 року встановлено граничне навантаження на одну ставку 590 годин, а тому нею було виконано понад посадову норму 87 годин навчального навантаження (590 годин * 0,5 ставка 382 години), які не були оплачені відповідачем. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Сумського державного університету, ректора Сумського державного університету Васильєва А.В. задоволено частково. Стягнуто з Сумського державного університету на користь ОСОБА_1 недонараховану заробітну плату в сумі 8979 грн. 00 коп. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з Сумського державного університету на користь держави 840 грн. 80 коп. судового збору. Не погоджуючись з судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представник відповідача СумДУ Світайло А.О. оскаржили його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення 8 979 грн недонарахованої заробітної плати та судових витрат скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовити. У доводах апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначається, що висновки суду щодо перевиконання позивачкою роботи ґрунтуються виключно на доказах, які були безпосередньо виготовлені самою позивачкою ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_2 . Відповідач вказує на безпідставне застосування судом першої інстанції розмірів погодинної оплати праці працівників усіх галузей економіки за проведення навчальних занять з 01 січня 2019 року, оскільки вони стосуються лише працівників, залучених для виконання навчальних завдань з погодинною оплатою праці, тоді як позивачка була штатним працівником з тарифною системою оплати правці. Крім того, відповідач вважає, що за рішенням суду фактично за одну і ту ж роботу, а саме за 82 години навчального навантаження позивачці має бути проведено оплату як на підставі тарифної, так і погодинної оплати праці, що суперечить вимогам законодавства. Відповідач наголошує і на тому, що позивачу здійснювалася оплата з розрахунку 0,5 ставки (тарифного окладу), що є грошовим вираженням відпрацьованого часу в обсязі 18 годин на тиждень та орієнтовано 770 годин на рік всього обсягу роботи, включаючи навчальну, методичну, наукову, організаційну роботу та інші трудові обов`язки, чого не врахував суд. Звертає увагу суду і на те, що достовірність наданих позивачкою індивідуальних планів, відповідно до яких працівниками кафедри виконано навчального навантаження на 159,5 годин більше, ніж це передбачено навчальним планом і доведено кафедрі філософії до виконання, викликає сумнів. Також, відповідач у своїх доводах зазначив, що позивачкою в індивідуальний план включена робота з перевірки комплексних контрольних робіт під час процедури акредитації спеціальностей, яка не входить до переліку видів навчальної роботи, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 07 серпня 2002 року за №450, а згідно даних АСУ університету позивачка відпрацювала 328 годин навчального навантаження. У апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому представник позивача вказує на те, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо наявності між сторонами домовленості про припинення контракту по закінченню строку його дії, оскільки, на переконання представника позивача, закінчення строку дії контракту не свідчить про автоматичне припинення трудових відносин. Заявник апеляційної скарги також наголосив на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки відсутності попередньої згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 від Вільної профспілки «Справедливість» СумДУ, членом виборчого органу якої є позивач, що є безумовною підставою для її поновлення. Саме така правова позиція, як вважає представник позивача, була сформована Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2014 року (справа №6-30цс14). Представник позивача вважає також, що судом першої інстанції були проігноровані доводи позивача щодо наявності в діях керівництва СумДУ утиску позивача та прямої дискримінації з підстав перебування її у Вільній профспілці «Справедливість» СумДУ, що проявлялося у скороченні навантаження, безпричинному неукладанні контракту та, як наслідок, невиплаті заробітної плати, чим свідомо позивач була поставлена в принизливе становище в порівнянні з іншими працівниками. У доводах апеляційної скарги представника позивача йдеться і про те, що виробничих чи інших законних підстав для звільнення позивача в СумДУ не існувало, так як вона була рекомендована кафедрою для продовження трудових відносин, її кандидатура повністю відповідала вимогам, які висуваються до викладачів вищих навчальних закладів, натомість контракти були підписані з особами, які не мали відповідної кваліфікації. Крім того, представник позивача вказує на невідображення у тексті оскаржуваного судового рішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування дискримінаційного рішення ректора СумДУ про звільнення та поновлення її прав на працю. Також, заявник апеляційної скарги посилається на те, що повноваження представника відповідача ОСОБА_6 під час розгляду справи в суді першої інстанції не були належним чином підтверджені, строк дії наданої представником довіреності закінчився ще в січні 2020 року, а тому суд першої інстанції не повинен був брати до уваги надані представником відповідача докази та висловлені ним заперечення проти задоволення позовних вимог. Від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просить рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін, а доводи апеляційної скарги відповідача - без задоволення. При цьому, вказує на те, що повноваження ОСОБА_6 на представлення інтересів Сумського державного університету належним чином не підтверджені, оскільки в нього існують обґрунтовані сумніви, що долучена до апеляційної скарги довіреність була видана саме 29 січня 2020 року. Крім того, представник позивача вважає доводи, викладені представником Сумського державного університету у апеляційній скарзі, надуманими та такими, що не відповідають вимогам закону. Від представника відповідача ОСОБА_7 до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника позивача, в якому він, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду в оскарженій представником позивача частині, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представника відповідача СумДУ Світайла О.А. про підтримання поданих ними апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга представника позивача підлягає відхиленню, з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що строк дії контракту, укладеного між відповідачем СумДУ та позивачем ОСОБА_1 закінчився 31 серпня 2019 року, а тому її звільнення з підстав закінчення строку трудового договору (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України) відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Враховуючи положення ст. 43 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов висновку, що при припиненні трудових відносин між сторонами з підстав закінчення строку трудового договору відсутні підстави для отримання попередньої згоди професійної спілки, членом якої є позивач. На переконання суду першої інстанції звільнення позивача внаслідок закінчення строку дії укладеного контракту не є проявом дискримінації, а доводи позивача про вчинення по відношенні до неї утиску з боку керівництва СумДУ за ознаками приналежності до профспілкового органу або за віком не підтверджені належними та допустимими доказами. З огляду на відсутність підстав для визнання наказу про звільнення позивача незаконним суд першої інстанції не вбачав також і підстав для задоволення вимог позивача про поновлення її на роботі, відшкодування моральної шкоди, яка відповідно до доводів позовної заяви була спричинена позивачу незаконним звільненням з посади доцента ОСОБА_4 , а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, стягуючи з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача недонараховану заробітну плату, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг методично-організаційної роботи позивача, визначений індивідуальним планом роботи за 2018/2019 навчальний рік, склав 382 години, а виконання навчального доручення у 2018/2019 роках підтверджується даними звітів викладачів ОСОБА_4 . Враховуючи те, що при навчальному навантаженні на 0,5 ставки обсяг роботи позивачки повинен складати не більше 300 годин, тому, на переконання суду першої інстанції, позивачкою відпрацьовано більше максимального розміру навантаження на 82 години, що підлягають додатковій оплаті у відповідності до розмірів погодинної оплати праці працівників усіх галузей економіки за проведення навчальних занять з 01 січня 2019 року у розмірі 8979 грн. 00 коп. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у серпні 2016 року між ОСОБА_1 та СумДУ в особі ректора ОСОБА_3 був укладений контракт на строк з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2019 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було призначено на посаду доцента кафедри філософії (т. 1 а.с. 99). Відповідно до витягу з наказу ректора СумДУ Васильєва А.В. від 31 серпня 2018 року за №1547-ІІ «Про зміну умов праці НПП» ОСОБА_1 , доцента кафедри філософії, було переведено на 0,5 ставки доцента цієї кафедри з 01 вересня 2018 року по 30 червня 2019 року з окладом за 19 т.р. у розмірі 3013 грн (з/ф), надбавкою з вислугою років у розмірі 30% посадового окладу (з/ф), доплатою за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15 % посадового окладу (з/ф) та доплатою за вчене звання доцента у розмірі 25% посадового окладу (з/ф). Підстава заява ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 70). З індивідуального плану роботи викладача ОСОБА_1 та її облік з 2018 по 2022 рік вбачається, що обсяг запланованої позивачкою роботи у 2018/2019 навчальному році становив 359,5 годин, а фактично виконано 382 години (т. 1 а.с. 78-81). Службовою запискою завідувач кафедри філософії ОСОБА_2 повідомив першому проректору СумДУ ОСОБА_8 про виконання навчального навантаження викладачами кафедри філософії СумДУ за 2018-2019 н.р., в тому числі і ОСОБА_1 . За даними АСУ університету позивачкою виконано 328 годин навчальної роботи, а згідно з індивідуальним планом позивачки - 382 години (т. 1 а.с. 82). Згідно копії витягу з протоколу №5 засідання комітету Вільної професійної спілки «Справедливість» СумДУ від 17 травня 2019 року ухвалено створити в комітеті Вільної професійної спілки «Справедливість» СумДУ сектор по координації роботи з громадськими інституціями. Призначено керівником сектору доцента ОСОБА_1 (т. 1 а.с.11). 23 травня 2019 року наказом ректора СумДУ №0369-І «Про введення в дію рішення вченої ради СумДУ щодо ліквідації кафедри філософії», зокрема, ухвалено ввести в дію рішення вченої ради університету з питання «Про ліквідацію кафедри філософії»; на виконання вищезазначеного рішення кафедру філософії ліквідувати з 28 серпня 2019 року; навчальне навантаження, яке закріплене за кафедрою філософії за усіма рівнями вищої освіти, передати на кафедру психології, політології та соціокультурних технологій з дати ліквідації кафедри філософії; науково-педагогічних працівників кафедри філософії перемістити з 28 серпня 2019 року на наступні кафедри на умовах укладених контрактів: - доцента ОСОБА_9 на кафедру конституційного права, теорії та історії держави та права;- доцентів ОСОБА_1 , ОСОБА_10 на кафедру психології, політології та соціокультурних технологі (т. 1 а.с.12). Відповідно до витягу з протоколу №11 засідання кафедри філософії СумДУ від 27 травня 2019 року рекомендовано ОСОБА_1 на продовження контракту на посаді доцента кафедри філософії терміном на три роки (т. 1 а.с.13). 10 червня 2019 року позивачка подала на ім`я ректора ОСОБА_4 заяву, в якій просила припинити відрахування із заробітної плати членських внесків до профспілки працівників освіти і науки СумДУ, оскільки вона з метою захисту своїх прав у травні 2019 року перейшла до Вільної профспілки «Справедливість» СумДУ та обрана членом до її виборного органу (т. 1 а.с.16). Наказом ректора СумДУ Васильєва А.В. від 10 червня 2019 року за №1069-ІІ ОСОБА_1 , доцента кафедри філософії, звільнено з посади 31 серпня 2019 року по закінченню строку дії контракту п.2 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 17). ОСОБА_1 18 червня 2019 року звернулась із заявою до ректора ОСОБА_4 , в якій просила надати належно завірену копію наказу №1069-ІІ від 10 червня 2019 року та пропонувала скасувати наказ про її звільнення за №1069-ІІ від 10 червня 2019 року і надати їй належно завірену копію відповідного розпорядчого акта про скасування наказу (т. 1 а.с.18). 27 серпня 2019 року Вільна професійна спілка «Справедливість» СумДУ звернулась із заявою до ректора ОСОБА_4 , в якій просила терміново продовжити контракт на новий термін з доцентом ОСОБА_1 , яка є членом виборного органу профспілки і звільнення якої всупереч закону було здійснене без погодження з цим органом (т. 1 а.с.19). На зазначене звернення ректор СумДУ 02 вересня 2019 року надав вільній профспілці «Справедливість» відповідь, з якої вбачається, що прохання про укладення контракту з ОСОБА_1 не було задоволено, а наказ №1069-ІІ від 10 червня 2019 року залишиться без змін (а.с. 20). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Частиною 3 статті 54 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на момент укладення між ОСОБА_1 та СумДУ контракту) передбачено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі, за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору. Крім того, згідно з приписами ч.ч. 6, 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» ( в редакції, яка діяла на час укладення між сторонами контракту) педагогічні працівники призначаються на посаду та звільняються з посади керівником вищого навчального закладу. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу. Як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано сторонами, підписуючи контракт, позивач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на укладення строкового трудового договору. Протягом строку дії контракту позивач не оскаржувала його з підстав порушення її трудових прав, не просила визнати недійними цей контракт чи окремі його пункти та не ініціювала внесення змін та доповнень до положень контракту, що вказує на погодження позивача з його умовами, в тому числі і щодо його строковості. Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії. Отже, термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17. Укладений з позивачем ОСОБА_1 строковий трудовий контракт був оформлений відповідно до положень чинного трудового законодавства. Доводи апеляційної скарги представника позивача про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 домовленості про припинення контракту по закінчення строку його дії є безпідставними, оскільки факт підписання позивачем контракту свідчить про добровільне її волевиявлення працювати на умовах і у період, що визначені у контракті, тобто з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2019 року, а не безстроково. З огляду на відсутність укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту (31 серпня 2019 року) угоди щодо продовження його дії на новий строк, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що роботодавець на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Такі ж правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц, провадження № 61-3492св18. Колегія суддів погоджується також і з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання наказу про звільнення позивача незаконним у зв`язку з неотриманням попередньої згоди професійної спілки на звільнення позивача, членом якої вона є, з огляду на наступне. Частиною 3 статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок). У статті 43 КЗпП України наведений вичерпний перелік підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівниками за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, зокрема, з підстав, передбачених п. 1, 2-5, 7 ст. 40, п. 2 і 3 ст. 41 КЗпП України. Разом з тим, за змістом ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку, на який його було укладено (п. 2 і 3 ст. 23 КЗпП України). Отже, звільнення позивача з підстав закінчення строку трудового договору не є звільненням з ініціативи власника в розумінні КЗпП України та, як правильно вказав суд першої інстанції, не вимагало попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на таке звільнення, що відповідає також і висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 31 липня 2020 року у справі №757/34139/18 (провадження №61-6954св19), від 20 березня 2020 року у справі №592/8399/17 (провадження №61-3614св18). З огляду на викладене, посилання представника позивача в апеляційній скарзі на ненадання судом першої інстанції оцінки відсутності попередньої згоди Вільної профспілки «Справедливість» СумДУ на звільнення позивачам ОСОБА_1 не заслуговують на увагу колегії суддів. Щодо доводів апеляційної скарги представника позивача про наявність дискримінації по відношенню до позивача у праві на працю через її звільнення за членство у профспілці та через вік, що виразилося у скороченні навчального навантаження та безпричинному неукладенні контракту з позивачем, то вони не знайшли свого підтвердження як в ході розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду судового рішення. Зокрема, згідно зі статтею 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раальте проти Нідерландів») (пункти 48, 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою. Проте, в порушення приписів ст. 81 ЦПК України ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду позивачем ОСОБА_1 чи її представником ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження того, що ставлення керівництва СумДУ до ОСОБА_1 було менш прихильним у порівнянні з іншими викладачами СумДУ з підстав її членства у Вільній профспілці «Справедливість» СумДУ чи за віком. Колегія суддів звертає увагу і на те, що позивачу було зменшено обсяг навчального навантаження до 0,5 ставки ще з 01 вересня 2020 року за її заявою на підставі наказу ректора СумДУ від 31 серпня 2018 року, а керівником сектору по координації роботи з громадськими інстанціями Вільної професійної спілки «Справедливість» СумДУ позивача було обрано лише в травні 2019 року. Крім того, про своє членство у Вільній професійній спілці «Справедливість» СумДУ ОСОБА_1 повідомила керівництво СумДУ в день винесення наказу про її звільнення, тобто 10 червня 2020 року, що підтверджується поданою заявою на ім`я ректора ОСОБА_4 про припинення відрахування з заробітної плати членських внесків до професійної спілки працівників освіти та науки СумДУ (т. 1 а.с. 16). Установивши, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавств і умов укладеного між сторонами контракту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на працю не було порушено відповідачами, у зв`язку з чим підстави для поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, відсутні. Слід зазначити також, що факт подання позивачкою ОСОБА_1 усіх необхідних документів для укладення з нею контракту на прийняття на посаду викладача СумДУ, а також погодження її кандидатури відповідною кафедрою вищого навчального закладу не є безумовною підставою для відповідача для укладення з нею контракту, оскільки нормами Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту» визначений спеціальний порядок обіймання посад науково-педагогічних працівників виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору. За таких обставин, на переконання колегії суддів, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 належить залишити без задоволення. Перевіряючи рішення суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 про стягнення на її користь з відповідача заробітної плати за виконану нею понад посадову норму роботу колегія суддів враховує наступне. У відповідно до положень ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» робочий час науково-педагогічного працівника становить 36 годин на тиждень. Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Робочий час наукового працівника включає час виконання ним наукової, дослідницької, консультативної, експертної, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Норми часу навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи визначаються закладом вищої освіти. Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 600 годин на навчальний рік. Навантаження науково-педагогічного працівника - це обсяг роботи у годинах за визначеними законом видами діяльності (навчальна, методична, наукова, організаційна), який дорівнює встановленій кількості годин, яке планується кафедрами відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України «Про затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів» від 07 серпня 2002 року № 450 та розпоряджень навчально-методичного відділу. Оплата праці педагогічних працівників здійснюється відповідно до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 року № 102 із змінами та доповненнями. Згідно з пунктом 63 вказаної Інструкції оплата праці педагогічних працівників установ і закладів освіти провадиться, виходячи із встановлених ставок заробітної плати (посадових окладів) з урахуванням підвищень, фактичного обсягу педагогічної роботи, доплат та надбавок. За змістом п.п. 5.2.5, 5.2.6, 5.2.8, 5.2.9 Галузевої угоди між Міністерством освіти на науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки, зареєстрованої Міністерством соціальної політики України за №16 від 01 червня 2018 року, зі змінами у редакції від 19 квітня 2018 року, режим виконання організаційної, методичної, наукової роботи регулюється у тому числі індивідуальним планом робіт. Навчальне навантаження викладача визначається обсягом навчальних занять, доручених для проведення конкретному викладачеві, та вираженим в академічних (облікових) годинах. Мінімальний та максимальний обов`язковий обсяг навчального навантаження науково-педагогічного працівника в межах її робочого часу встановлює заклад вищої освіти з урахуванням виконання ними інших обов`язків (методичних, наукових, організаційних) у порядку, передбаченому його статутом та колективним договором. Крім того, Міністерство освіти та науки України рекомендує органам управління освітою, керівникам закладів та установ освіти та науки визначити режим робочого часу науково-педагогічних працівників у межах 36-годинного робочого тижня з урахуванням виконання навчальної, організаційної, методичної, наукової робіт, передбачених індивідуальним планом (п.п. 5.3.3 Галузевої угоди). Виходячи з положень колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковими організаціями Сумського державного університету на 2019-2021 роки, що був схвалений конференцією трудового колективу СумДУ, режим праці професорсько-викладацького складу працівників університету здійснюється за розкладом навчального процесу і не підлягає табелюванню. Об`єм навчальної та інших видів робіт згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 07 лютого 2002 року за №450, виконуваних професорсько-викладацьким складом працівників університету протягом навчального року, визначаються «Індивідуальним планом викладача», який може корегуватися протягом навчального року (п. 2.1, 3.1 колективного договору). З рішення вченої ради СумДУ з питань: «Принципи формування штату науково-педагогічних працівників СумД (версія 03)», схваленого вченою радою СумДУ, оформленого протокол №1 від 30 серпня 2018 року, вбачається, що вчена рада університету вирішила при формуванні та затвердженні штатного розпису НПП кафедр університету рекомендувати обрахунок штату здійснювати із розрахунку 590 годин навчальної роботи на одну штатну одиницю НПП (т. 1 а.с. 74-77). Тобто, з огляду на приписи вказаних норм, робочий час науково-педагогічних працівника становить 36 годин на тиждень (скорочена тривалість робочого часу) і включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи та інших трудових обов`язків, отже максимальне навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника у СумДУ не повинно було перевищувати 590 годин на 2018/2019 навчальний рік. У відповідності до приписів ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 89 ЦПК України визнано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як уже зазначалося вище, наказом ректора СумДУ від 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року по 30 червня 2019 року було переведено на 0,5 ставки доцента кафедри філософії ОСОБА_4 . Висновки суду першої інстанції про те, що обсяг навчального навантаження позивача у 2018/2019 навчальному році складав 382 години були обґрунтовані наданим позивачем її індивідуальним планом роботи викладача та її обліком з 2018 по 2022 рік (т. 1 а.с. 78-81). Проте, на переконання колегії суддів, надана позивачем копія індивідуального плану роботи викладача та її облік у розумінні ст.ст. 77, 78, 79 ЦПК України не є належним, допустимим та достатнім доказом щодо виконання позивачем за 2018/2019 навчальний рік навчального навантаження саме у межах 382 години. Зокрема, зазначений у індивідуальному плані роботи позивача виконаний обсяг навчального навантаження перевищує запланований. У свою чергу, позивачем та її представником не доведено, що виконання нею понад запланованого обсягу навчального навантаження було узгоджено з керівництвом СумДУ. Крім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що у наданій копії індивідуального плану роботи викладача та її облік, що також вбачається із наданого в судовому засіданні суду апеляційної інстанції оригіналу індивідуального плану, маються виправлення та дописки, у зв`язку з чим неможливо достовірно встановити, що зазначені в ній дані щодо обсягу навчального навантаження позивачки відповідають дійсності. Натомість, відповідно до службової записки завідувача кафедри філософії ОСОБА_2 на ім`я першого проректора СумДУ ОСОБА_8 від 21 червня 2019 року вказано, що за даними АСУ СумДУ обсяг навчального навантаження доцента ОСОБА_1 за 2018/2019 навчальний рік склав 328 годин (т. 1 а.с. 82). Крім того, про вказаний обсяг навчального навантаження позивача (328 години) за 2018/2019 навчальний рік підтвердив також і відповідач, зазначивши про це у поданій його представником заяві з процесуальних питань, наголосивши, що згідно навчального плану та розкладу занять за 2018/2019 рік позивач виконала 328 годин навчального навантаження. Таким чином, враховуючи визначений по СумДУ обсяг навчального навантаження на одну штатну одиницю науково-педагогічного працівника, що становить 590 навчальних годин, тому на 0,5 ставки обсяг навчального навантаження ОСОБА_1 повинен становити 295 годин. За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним факт відпрацювання позивачкою більше максимального розміру навантаження на 33 начальних години (295 328 фактично відпрацьованих), які відповідачем оплачені не були. Вирішуючи питання щодо порядку проведення оплати за понаднормове виконання навчального навантаження, колегія суддів виходить з наступного. Так, виходячи з положень ч.ч. 1, 2, 3 ст. 106 КЗпП України, за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Відповідно до розміру погодинної оплати праці усіх галузей економіки за проведення навчальних занять, ставка погодинної оплати доцента або кандидата складає 109 грн 50 коп. (а.с. 83), про що вказав відповідач у відповідній довідці. У свою чергу, відповідачем не надано доказів на підтвердження своїх доводів викладених в апеляційній скарзі, що вказані ставки стосуються лише працівників, залучених для виконання навчальних завдань з погодинною оплатою, а тому колегією суддів не беруться до уваги. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що за відпрацьовані позивачкою більше максимального розміру навантаження 33 начальних години з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3613 грн 50 коп. (33 навчальних годин * 109,50 грн ставка погодинної оплати доцента кафедри), а не в розмірі, визначеному судом першої інстанції, ураховуючи, що складову щодо ставки і розміру погодинної оплати надала позивач і в подальшому вона її не змінювала, діючи в межах позовних вимог, тому апеляційна скарга відповідача ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню. Щодо посилання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу відповідача на те, що представником відповідача ОСОБА_6 не надано доказів на підтвердження своїх повноважень в суді на представлення інтересів відповідача ОСОБА_4 , то їх колегія суддів вважає безпідставними. Зокрема, з матеріалів цієї справи вбачається, що ректором СумДУ ОСОБА_3 01 лютого 2017 року на ім`я ОСОБА_6 була видана довіреність, якою останньому було надано право представляти інтереси СумДУ, у тому числі і в суді строком на три роки та визначено, що довіреність діє до 31 січня 2020 року (т. 1, а.с. 103). У подальшому, а саме 29 січня 2020 року ректор СумДУ Васильєв А.В. видав нову довіреність ОСОБА_6 строком на три роки з правом представляти інтереси СумДУ в судах усіх рівнів, а саме до 28 січня 2023 року (т. 1 а.с. 216). Тобто, повноваження ОСОБА_6 на представлення інтересів СумДУ, у тому числі в усіх інстанційних судах, підтверджені довіреністю, виданою уповноваженою на те особою, яка не була відкликана. За таких обставин, враховуючи те, що висновки суду першої інстанції стосовно кількості відпрацьованих позивачкою понад максимального розміру навчальних годин у 2018/2019 навчальному році не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в частині вирішення позову про стягнення недонарахованої заробітної плати підлягає зміні. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що позов в частині стягнення заборгованості із заробітної плати (недонарахованої) підлягає частковому задоволенню на 37,9%, тобто йдеться про часткове задоволення апеляційної скарги СумДУ на 59,8%, а також те, що позивачка у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, тому розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанції становить 291 грн 22 коп. (768,40 грн х 37,9%). У свою чергу, за апеляційний перегляд рішення суду СумДУ за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, належить компенсувати судовий збір у розмірі 689,25 грн (768,40 грн х 150 % х 59,8%). Колегія суддів вважає за можливе застосувати положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України та компенсувати СумДУ за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, різницю судового збору, що становить 398 грн 03 коп. (689,25 грн (судовий збір, що підлягає поверненню СумДУ за апеляційний перегляд рішення суду) - 291 грн 22 коп. (судовий збір, що підлягає стягненню з СумДУ за розгляд справи в суді першої інстанції). Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п.п. 1; 2; 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Сумського державного університету задовольнити частково, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Сумського державного університету про стягнення недонарахованої заробітної плати та в частині вирішення питання щодо стягнення судових витрат змінити. Стягнути з Сумського державного університету на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 3613 грн 50 коп. Компенсувати Сумському державному університету за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 398 грн 03 коп., сплачений ним за апеляційний перегляд рішення суду. В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2020 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 16 листопада 2020 року. Судді: С.Г. Хвостик (суддя доповідач) Т.А. Левченко О.І. Собина