Постанова 4810 № 414/4/17

Головуючий суду 1 інстанції - Костроба Ю.Ю. Доповідач -Коновалова В.А. Справа № 414/4/17 Провадження № 22-ц/810/648/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 10 листопада 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Луганської В.М., за участю секретаря судового засідання Лобанцева С.Ю. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Костроби Ю.Ю. в м. Кремінна Луганської області, за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення додаткових витрат на лікування дитини, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення додаткових витрат на лікування дитини, в обґрунтування якого зазначила, що з 26 грудня 2003 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 21 листопада 2016 року. За час шлюбу вони придбали житлову квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, холодильник «Вірпул», телевізор «Самсунг». Також внаслідок їх спільних трудових та грошових затрат, відбулось істотне збільшення вартості житлової квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку ОСОБА_2 набув під час перебування у шлюбі в наслідок укладання договору дарування від 29 вересня 2008 року. Під час судового розгляду позивачка уточнила позовні вимоги та просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість Ѕ частини поліпшення умов житлової квартири АДРЕСА_2 у розмірі 200000 грн, вартість Ѕ частини телевізора «Самсунг» діагоналлю 32 дюйма та холодильника «Вірпул» у розмірі 9465,21 грн, вартість Ѕ частини додаткових витрат на лікування доньки ОСОБА_3 у розмірі 1105,81 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення додаткових витрат на лікування дитини задоволено частково. Суд першої інстанції визнав за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлової квартири АДРЕСА_1 , стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість Ѕ частини холодильника « Вірпул» у розмірі 1965,21 грн, вартість Ѕ частини додаткових витрат на лікування доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1105,81 грн. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за їх необґрунтованістю. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що житлова квартира АДРЕСА_1 , набута сторонами в період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 60 СК України, розмір часток сторін є рівними, а тому квартира підлягає поділу між сторонами у рівних частках. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачкою витрачені кошти на лікування дитини в сумі 2211,63 грн, тому відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 185 СК України, яка передбачає, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), з відповідача підлягає стягненню вартість Ѕ частини додаткових витрат на лікування доньки. Щодо стягнення з відповідача вартості 1/2 частки поліпшення умов житлової квартири АДРЕСА_2 суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню виходячи з того, що такі поліпшення взагалі не могли бути визнані спільною сумісною власністю на підставі ст. 62 СК України, не підлягає стягненню компенсація вартості вказаних поліпшень з відповідача, оскільки він на момент їх проведення не був власником квартири, а такі поліпшення на той час є власністю власників квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Суд першої інстанції вважав необґрунтованими посилання представника відповідача на пропуск строку позовної давності позивачем, оскільки при поділі спільного майна подружжя строк позовної давності відраховується не з дати розірвання шлюбу, чи з моменту оформлення права власності на майно на одного з подружжя, а з моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права на таке майно. Таким чином ствердження представника позивача про те, що подружжя за взаємною згодою придбали спірну квартиру перебуваючи у шлюбі дає підстави суду дійти висновку проте, що позивачка дізналася про порушення свого права на квартиру вже після розірвання шлюбу. Оскільки позивачка не довела факту наявності телевізора «Самсунг» діагоналлю 32 дюйма, то суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задовленні позовних вимог в цій частині. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить частково скасувати рішення Кремінського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину житлової квартири АДРЕСА_1 та стягнення вартості Ѕ частини холодильника «Вірпул», та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволені цих позовних вимог. В іншій частині рішення Кремінського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року залишити без змін, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 , набута за особисті кошти ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 не приймала ніякої участі у витратах на придбання квартири і не надала суду належних допустимих доказів на підтвердження цих обставин. Позивачем при поданні позовної заяви пропущено встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності щодо заявлених вимог. Суд першої інстанції помилково вважав встановленим той факт, що позивач дізналась про порушення свого права на квартиру вже після розірвання шлюбу. Також вказує на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт придбання холодильника «Вірпул» за спільні сімейні кошти в період шлюбу. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Луганського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження та ОСОБА_1 роз`яснювалося право подати до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі, проте відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу ОСОБА_1 отримала 15 вересня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 3 а.с.44). Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень і у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, надавши пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 вартості Ѕ частини додаткових витрат на лікування доньки ОСОБА_3 у розмірі 1105,81 грн та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення вартості Ѕ частини поліпшень умов житлової квартири у розмірі 200000 грн, вартості Ѕ частини телевізора «Самсунг», ніким із сторін в установленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24.10.2008 року, згідно яких у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Предметом апеляційного розгляду справи є рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину житлової квартири АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_2 вартості Ѕ частини холодильника «Вірпул» у розмірі 1965,21грн. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за позивачкою право власності на Ѕ частину квартири, суд першої інстанції виходив з того, що житлова квартира АДРЕСА_1 , набута сторонами в період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 60 СК України, розмір часток сторін є рівними, а тому квартира підлягає поділу між сторонами у рівних частках. Вказані обставини та висновки суду першої інстанції в цій частині підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення. Згідно ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Частиною 1 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 грудня 2003 року. Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 21 листопада 2016 року шлюб між сторонами розірвано. 16 лютого 2012 року між ТОВ «Сарафан» та ОСОБА_6 укладено договір № 1/2012 про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Квартал «НОВАТОР». Відповідно до ч. 1,3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України). Згідно частин 1,3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Під час шлюбуОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_7 бути його представником перед ТОВ «Сарафан» з питань укладення договорів про спільну діяльність у будівництві житлового будинку з ТОВ «Сарафан», в тому числі додаткової угоди до договору № 1/2012 про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Квартал «НОВАТОР» від 16 лютого 2012 року; отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме на житлове приміщення з будівельною адресою, що знаходиться в межах вулиць Проектна, Депутатська та Нове шосе в місті Буча Київської області та технічного паспорту на це приміщення, видавши 17 червня 2013 року на ім`я ОСОБА_7 довіреність, яка нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу Луганської області Карпенком І.В. 26 червня 2013 року ТОВ «Сарафан» та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_4 згідно довіреності від 17 червня 2013 року, уклали додаткову угоду до договору № 1/2012 про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Квартал «НОВАТОР» від 16 лютого 2012 року, якою сторони визначили суму вкладу і етапи його внесення, умови будівництва, відповідальність сторін, а також характеристики квартири АДРЕСА_3 (Т.2 а.с. 106-108). Так, сторони в додатковій угоді визначили суму вкладу (грошових коштів) спільної участі у будівництві 254217,16 грн, що станом на дату укладання цієї додаткової угоди становить 31192,29 доларів США. 26 червня 2013 року ОСОБА_4 за довіреністю від ОСОБА_2 , сплачено 254217,16 грн ТОВ «Сарафан» по договору спільної діяльності у будівництві згідно додаткової угоди № 638 від 26 червня 2013 року, де стороною договору виступає ОСОБА_2 04 листопада 2013 року ОСОБА_4 за довіреністю від ОСОБА_2 , сплачено 6630,00 грн ТОВ «Сарафан» по договору спільної діяльності у будівництві згідно додаткової угоди № 638 від 26 червня 2013 року, де стороною договору виступає ОСОБА_2 . Зазначені обставини свідчать про те, що укладаючи додаткову угоду до договору № 1/2012 про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Квартал «НОВАТОР» від 16 лютого 2012 року та здійснюючи оплату коштів як суму вкладу спільної участі у будівництві, ОСОБА_4 діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 , тому зазначена вище додаткова угода створює усі права та обов`язки для ОСОБА_2 . Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано та належить ОСОБА_2 , що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 жовтня 2013 року, виданого Реєстраційною службою Бучанського міського управління юстиції Київської області. Доводи апеляційної скарги про те, що квартира АДРЕСА_1 , набута за особисті кошти ОСОБА_4 , що підтверджується розпискою від 07 червня 2013 року, згідно якої ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_8 в позику 150000 грн є безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів, як то передбачено статтями 77-81 ЦПК України, які б підтверджували, що отримані в борг грошові кошти були витрачені нею саме на придбання спірної квартири. Крім того, ОСОБА_4 не є стороною договору, а сума отриманих в позику коштів є меншою за вартість спірної квартири. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надала доказів своєї участі у витратах на придбання спірної квартири не заслуговують на увагу, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, покладається на того з подружжя, який її спростовує, в цьому випадку на відповідача. Відповідачем належних та достатніх доказів на спростування зазначених обставин суду не надано. Установивши, що квартира АДРЕСА_1 придбана під час шлюбу сторін, а ОСОБА_2 не надав належних, допустимих та достатніх доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках. Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем при поданні позовної заяви пропущено встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності щодо заявлених вимог і суд першої інстанції помилково вважав встановленим той факт, що позивач дізналась про порушення свого права на квартиру вже після розірвання шлюбу не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15). Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України). Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19). Встановивши, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізналась після розірвання шлюбу, а з позовом у даній справі звернулася до суду в грудні 2016 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, про застосуванні наслідків спливу якого заявленого відповідачем у справі. Доводи апеляційної скарги проте, що фактичне порушення права позивачки виникло з моменту оформлення права власності на квартиру жодними доказами не підтверджується та спростовуються матеріалами справи. Щодо вимог про стягнення вартості Ѕ частки холодильника. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення вартості Ѕ частини холодильника «Вірпул» суд першої інстанції не встановив обставин та не зазначив мотивів, з яких дійшов висновку. В п.п. 22, 23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 року № 11 зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Звертаючись до суду з вимогою про стягнення вартості Ѕ частини холодильника «Вірпул» позивачем в позовній заяві не викладені обставини та не надані належні і допустимі докази на підтвердження придбання холодильника «Вірпул» подружжям під час перебування у шлюбі, та його наявності на час припинення шлюбних відносин. Так, позивачем суду не надано чек (квитанцію) на підтвердження придбання холодильника, гарантійний талон. Відповідач заперечував, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя. Надані позивачем, на підтвердження факту придбання холодильника, в якості доказів кредитний договір № 229862-1-014-7 від 03 травня 2007 року про надання кредиту в сумі 3930,42 грн та договір застави від 03 травня 2007 року не можуть бути належними та достатніми доказами, оскільки з них не вбачається, що кредит надавався на придбання холодильника «Вірпул». Договір застави, за умовами якого ОСОБА_1 передала у заставу холодильник та телевізор, в якості забезпечення виконання кредитного договору не підтверджує факт придбання холодильника «Вірпул» під час перебування сторін у шлюбі. За таких обставин, у суду не було підстав включати у перелік спільного сумісного майна подружжя, яке підлягає поділу холодильник «Вірпул», оскільки він не є спільним сумісним майном подружжя. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості Ѕ частини холодильника «Вірпул» слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. Щодо судових витрат В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 4094,62 грн, що підтверджується квитанцією. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2000 грн. Згідно квитанції № 1 від 02 вересня 2020 року відповідачем понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6158,60 грн. Проте, ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги надмірно сплатив судовий збір у розмірі 3129,12 грн, оскільки судовий збір сплачується виходячи із оспорюваної суми, та останній має право на його повернення, звернувшись із відповідним клопотанням до суду апеляційної інстанції (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 29,48 грн. Враховуючи вимоги частини 10 статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 1970,50 грн, тому рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні. Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості Ѕ частини холодильника «Вірпул» скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості Ѕ частини холодильника «Вірпул» відмовити. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору з 2063,94 грн до 1970,50 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 листопада 2020 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов В.М. Луганська