Постанова КЦС ВС № 521/17257/16-ц

Постанова Іменем України 21 жовтня 2020 року м. Київ справа № 521/17257/16-ц провадження № 61-47530св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк», розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2018 року в складі судді Целух А. П.та постанову апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Гірняк Л. А., Цюри Т. В., ВСТАНОВИВ : Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., ПАТ КБ «Приватбанк», в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31611712 від 28 вересня 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 16628169 про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, на об`єкт нерухомого майна - вищевказану квартиру, що здійснена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 04 липня 2005 року між нею та ЗАО КБ «ПриватБанк», в подальшому перейменоване на ПАТ КБ «ПриватБанк», був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 31220,00 доларів США, з оплатою за користування кредитом в розмірі 0,97% в місяць та кінцевим строком виконання основного зобов`язання до 03 липня 2025 року. Того ж дня в рахунок забезпечення виконання кредитного договору від 04 липня 2005 року, між позичальником та банком був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2188. 20 вересня 2016 року вона отримала від банку повідомлення б/н від 21 липня 2016 року про попередження її щодо необхідності погашення заборгованості, якщо протягом тридцяти днів з моменту отримання повідомлення не погасить існуючу заборгованість перед банком, банк залишає за собою право забезпечити іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом за вищевказаним договором іпотеки. 30 вересня 2016 року вона отримала довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №69425694, із змісту якої їй стало відомо, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31611712 від 28 вересня 2016 року. Згідно вказаного рішення право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ПАТ КБ «ПриватБанк». На підставі вищевказаного рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис за № 16628169. Дії приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. щодо винесення рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31611712 від 28 вересня 2016 року та запису за № 16628169 протиправними та такими що підлягають скасуванню. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року, позов залишено без задоволення. Суд першої інстанції, з яким погодився суду апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що банк правомірно задовольнив свої кредиторські вимоги шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості на основі «іпотечного застереження». Письмове застереження про задоволення вимог іпотекодержателя однозначно трактується як згода власника, оскільки підпис іпотекодавця (власника) в іпотечному договорі є способом його волевиявлення. В даному випадку не здійснювалось примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартири) через органи і посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень, а відбулось договірне погашення заборгованості за кредитним договором шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, а тому норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не порушені. Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди, ухвалюючи рішення, не врахували відсутність її належного повідомлення про звернення стягнення на спірну квартиру; відсутність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя щодо добровільної передачі іпотекодавцем спірної квартири у власність ПАТ КБ «Приватбанк»; відсутність наявності її добровільної згоди на відчуження спірної квартири; здійснення нотаріусом реєстрації права власності за ПАТ КБ «Приватбанк» на квартиру без оригіналів правовстановлюючих документів на вказане майно, оскільки такі документи нею не надавалися; порушення прав та законних інтересів її малолітнього сина - ОСОБА_3 , 2009 року народження, для якого спірна квартира є єдиним місцем проживання; відсутність згоди органів опіки та піклування на вчинення нотаріальних дій щодо вказаної квартири; порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на момент проведення перереєстрації згаданої квартири за ПАТ КБ «Приватбанк». Відзив/заперечення на касаційну скаргу У січні 2019 року від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення. Судами встановлено, що 04 липня 2005 року між ОСОБА_4 та ЗАО КБ «ПриватБанк», в подальшому перейменоване на ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №ОDН0GD01422329, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 31220,00 доларів США, з оплатою за користування кредитом в розмірі 0,97% в місяць та кінцевим строком виконання основного зобов`язання до 03 липня 2025 року. В рахунок забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позичальником та банком був укладений договір іпотеки від 04 липня 2005 року. ПАТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» направило позивачу повідомлення б/н від 21 липня 2016 про намір забезпечення іпотекою вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. У повідомлені зазначалось, що у відповідності до статті 35 Закону України «Про іпотеку», якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вказаним повідомленням позивача також було проінформовано, що «протягом тридцяти денного строку з дня отримання такого повідомлення остання вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вона набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя: Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом п`яти днів після закінчення вказаного вище тридцяти денного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Якщо протягом тридцяти днів позивач не висловить намір придбати вищевказаний предмет іпотеки, Банк вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд». За попередньою згодою сторін, відповідно пункту 15.7.2. укладеного між сторонами договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором у випадку порушення іпотекодавцем зобов`язань по кредитному договору та договору іпотеки. У відповідності до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. У частині першій статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Частиною другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Суди попередніх інстанцій виходили із того, що у договорі іпотекивід 04 липня 2005 року, укладеному між позивачкою та ПАТ КБ «Приватбанк», передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на підставі якого за банком і було зареєстровано право власності на належний позивачу на праві власності предмет іпотеки, оскільки остання не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, які забезпечені цієї іпотекою. Суди у своїх рішеннях зазначили, що у даному випадку сторони договору іпотеки дійшли згоди, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтями 36, 37 цього Закону. Підписання позивачкою договору іпотеки від 04 липня 2005 року свідчить про їїдобровільну згоду як іпотекодавця на перехід права власності на квартиру до банку в рахунок виконання зобов`язань за договором кредиту. Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором. 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Такі висновки щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20. З врахуванням наведеного суди першої і апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для поширення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на спірні правовідносини, оскільки іпотекодавець, підписавши договір іпотеки, в якому містилось іпотечне застереження, яке передбачало право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки, свідчить про добровільну згоду іпотекодавця на перехід права власності на квартиру до банку в рахунок виконання зобов`язань за договором кредиту. Однак суд касаційної інстанції, з огляду на встановлені статтею 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) його повноваження, не може виправити зазначену помилку судів, оскільки для застосування зазначеного Закону судами попередніх інстанцій не встановлено наявність (відсутність) визначених у підпункті 1 пукту першого цього Закону обставин: чи є наданий позивачу кредит споживчим; чи використовується спірна квартира як місце постійного проживання позивача; чи немає у власності позивача іншого житлового майна; яка загальна площа спірної квартири (чи не перевищує 140 кв. м); Суди також не звернули уваги на те, що у спорі, що розглядається, його сторонами є іподекодавець ОСОБА_1 (позивач) і іпотекодержатель ПАТ КБ «Приватбанк» (відповідач), за яким зареєстроване право власності на спірну квартиру. Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. як реєстратор не є належним відповідачем у цьому спорі, а може виступати лише як третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору. У зв'язку з цим у позові до нотаріуса належало відмовити з цих підстав. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Оскільки суди правильно по суті відмовили в позові до нотаріуса, але помилились щодо мотивів такої відмови, оскаржені судові рішення у цій частині належить змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови суду касаційної інстанції. Судові рішення в частині вирішення позову до ПАТ КБ «Приватбанк» ухваленні без додержання норм матеріального і процесуального права, а тому в цій частині їх належить скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 411, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни змінити, виклавши мотиви відмови в редакції цієї постанови суду касаційної інстанції. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук