Постанова 4816 № 577/5514/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року м.Суми Справа №577/5514/19 Номер провадження 22-ц/816/2079/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Хвостика С. Г. з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Семенюк І.М., у приміщенні Конотопського міськрайонного суду Сумської області, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди. Свої вимоги мотивує тим, що навесні 2019 року вона познайомилася з відповідачкою, яка є членом громадської організації «Конотопська зоозахисна організація «Друзі тварин». У серні 2019 року дочка позивачки стала очевидцем наїзду на собаку. Чоловік позивачки відвіз тварину до даної організації, проте там йому запропонували або самому її утилізувати або надати їм 50 грн за це. Один з волонтерів виклав на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у соціальній мережі «Facebook» інформацію про цей випадок. Позивачка опублікувала до вказаної публікації свій коментар про те, що підтримує все, що там написано. Після цього випадку, мабуть, для інших громадян м. Конотоп це була актуальна тема, і вони почали знову її обговорювати. Однією з активістів виявилася ОСОБА_6. Дану особу позивачка не знає і ніколи з нею не спілкувалася. Але після її коментарю, з боку відповідачки відносно неї почали поширюватися різні публікації з образливими висловлюваннями та погрозами, як на її адресу, так і на адресу її дитини. Вважає, що поширена інформація принижує її честь, гідність і підриває її репутацію. Вказує, що дана інформація стала відомою великій кількості осіб, оскільки дана група в соціальній мережі є доступною для всіх. Дана інформація є недостовірною, так як не відповідає дійсності, оскільки вона не вела від імені «ОСОБА_6» жодної переписки і такої особи взагалі не знає. Посилаючись на вказані обставини, просить зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 інформацію шляхом опублікування після набрання судовим рішенням у даній справі законної сили на сторінці у соціальній мережі «Facebook» інформацію наступного тексту спростування: «Мною, ОСОБА_2 , на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у соціальній мережі «Facebook», а також своїй особистій сторінці « ОСОБА_2 » у соціальній мережі «Facebook», на протязі серпня-жовтня 2019 року була опублікована інформація, що ОСОБА_6 це ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) є неправдивою та недостовірною»; стягнути з відповідачки на її користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної та неправдивої інформації в розмірі 2000 грн. та судові витрати. Конотопський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 13 серпня 2020 року відмовив в задоволенні позову повністю, а саме відмовив в задоволенні вимог про зобов`язання ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію на сторінці у соціальній мережі «Facebook», яка була опублікована протягом серпня-жовтня 2019 року, стягненні моральної шкоди, оціненої в 2000 грн та стягненні судових витрат в сумі 3889 грн 40 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням, просить частково скасувати рішення в частині відмови в задоволенні вимог про зобов`язання ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити. В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд не взяв до уваги пояснення свідків, які підтвердили той факт, що особою, яка розмістила неправдиву інформацію поширену відносно ОСОБА_1 на сторінці у соціальній мережі «Facebook» є саме відповідачка. Вважає, що свідченнями свідків підтверджено причетність відповідачки до неправдивої інформації відносно ОСОБА_1 . Від відповідачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦПК України колегією суддів не переглядається. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та її представника адвоката Дерев`янко О.В., які підтримали апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, оспорювана інформація, про спростування якої позивач звернулась до суду, містить відомості про події, недостовірність яких спростовано не було, та які за своїм змістом мають стверджувальний обвинувальний нахил з прямим посиланням на конкретні дії, тягнуть за собою формування негативної соціальної оцінки позивача, як людини, негативне ставлення до неї суспільства, а відтак принижують її честь і гідність. В той же час суд дійшов висновку, що позивачка не довела, що відповідачка є автором оспорюваної інформації. Проте повністю погодитися з висновками суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного. Статтею 270 ЦК України передбачено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на повагу до гідності і честі. Згідно із частинами першою - третьою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у приниженні честі та гідності фізичної особи. Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 270 ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи належить право на повагу до гідності та честі. Згідно ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Частиною 1 ст. 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України). Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Судом першої інстанції встановлено, що в соціальній мережі «Facebook»користувач на ім`я « ОСОБА_2 » розміщувала дописи та коментарі, які містять образливі висловлювання та погрози на адресу позивачки ОСОБА_1 та її дитини, а також стверджувала, що користувач на ім`я « ОСОБА_6 » є ОСОБА_1 . З наданого суду першої інстанції відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачка категорично не заперечує, що не вона є користувачем « ОСОБА_2 », яка здійснювала дописи та коментарі на адресу позивачки в соціальній мережі «Facebook». Крім того, користувач « ОСОБА_2 » в одному з коментарів зазначає свою адресу: АДРЕСА_1 , яка збігається з адресою місця реєстрації відповідачки (а. с. 9; 28). Проте відповідачка не спростовує, що це не вона вказала свою адресу проживання. Також у відзиві відповідачка зазначає, що з дописів та коментарів неможливо встановити, що коментарі та дописи стосуються саме позивачки ОСОБА_1 , а не іншої особи, проте, як вбачається зі скріншоту дописів та коментарів в соціальній мережі «Facebook»на сторонці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а. с. 9), зі своїми коментарями вона звертається саме до особи « ОСОБА_1 ». Отже висновки суду, що позивачка не довела, що автором оспорюваної інформації являється відповідачка, є помилковим, оскільки наданими позивачкою доказами підтверджується, що саме відповідачка здійснювала дописи та коментарі на адресу позивачки. Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція допропорядочності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо), і яка на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. В позові ОСОБА_1 просить зобов`язати відповідачку спростувати інформацію шляхом розміщення на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у соціальній мережі «Facebook», а також своїй особистій сторінці « ОСОБА_2 » у соціальній мережі «Facebook» на протязі серпня-жовтня 2019 року була опублікована інформація, що ОСОБА_6 є ОСОБА_1 . Позивачка в позовній заяві не зазначила та не надала будь-яких доказів на підтвердження того, що інформація про те, що ОСОБА_6 є ОСОБА_1 є такою, що порочить її честь, гідність чи впливає на ділову репутацію. Відтак відсутні підстави для захисту прав позивачки в обраний нею спосіб. В той же час дописи та коментарі, які розміщені в соціальній мережі «Facebook» ОСОБА_2 містять образливі та брутальні висловлювання на адресу позивачки і саме цією обставиною остання обґрунтовує свій позов. В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Але, якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. Таким чином, в даному випадку, належним способом захисту прав позивачки є відшкодування на її користь моральної шкоди. Проте позивачка в апеляційній скарзі рішення суду в частині позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди не оскаржує, а підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги, передбачених ч. 4 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не вбачає. Отже на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає зміні щодо мотивів відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача спростувати поширену інформацію із зазначенням, що ця позовна вимога не підлягає задоволенню з підстав, викладених в даній постанові. Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 3; 381-382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 серпня 2020 року в оскаржуваній частині змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання спростувати поширену інформацію. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 листопада 2020 року. Головуючий: Т.А. Левченко Судді : О.І. Собина С.Г. Хвостик