Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/2538/20

12.11.20 22-ц/812/1824/20 Провадження № 22-ц/812/1824/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. Провадження № 22-ц/812/1825/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2020 року м. Миколаїв справа № 490/2538/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Тищук Н.О., Шаманської Н.О., переглянувши в апеляційному порядку за правилами письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали судді Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалені 26 серпня 2020 року та 17 вересня 2020 року суддею Кузьменко В.В. в приміщенні цього ж суду, У С Т А Н О В И В: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі ПУМБ) та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 1 липня 2020 року матеріали позовної заяви передані за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва. Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. Ухвалою того ж судді від 17 вересня 2020 року позовну заяву повернуто ОСОБА_1 відповідно до частини 3 статті 185 ЦПК, В апеляційний скарзі ОСОБА_1 просила ухвали від 26 серпня 2020 року та від 17 вересня 2020 року скасувати та матеріали позовної заяви направити до Центрального районного суду м. Миколаєва для розгляду по суті. Апелянт посилалась на те, що справу до Заводського районного суду м. Миколаєва передано безпідставно, оскільки місцем виконання виконавчого напису є її місце роботи, що знаходиться у Центральному районі м. Миколаєва, що дає їй, як позивачці, право на подачу позову до відповідного суду. Вимогу про сплату судового збору, а також наступне повернення їй позовної заяви, як наслідок несплати судового збору, ОСОБА_1 вважає незаконною, оскільки суддя не розглянув її клопотання про звільнення від сплати судового збору відповідно до статті 8 Закону «Про судовий збір». Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Так, відповідно до вимог частин 2 та 3 статті 177 ЦПК до позовної заяви мають бути доданими документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або заява позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору та документи, що підтверджують ці підстави. Правилами статті 8 Закону «Про судовий збір» передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору за наявності певних умов, в тому числі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї. З тих же підстав суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Згідно зі статтею 185 ЦПК, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, в тому числі і передбачених статтею 177 ЦПК, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (частина 1). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановлюється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (частина 2). Отже, аналіз вищеназваних норм дає підстави для висновку про те, що залишення позовної заяви без руху з підстав несплати судового збору є обґрунтованим лише після розгляду заяви позивача, зокрема, про звільнення від сплати судового збору на підставі наданих ним документів та відмови в задоволенні цього клопотання. За правилами частини 3 статті 185 ЦПК якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 порушила питання про звільнення її від сплати судового збору, в позовній заяві виклала обставини, які, на її думку, підпадають під дію статті 8 Закону «Про судовий збір» та послалась на докази, які їх підтверджують (а.с.2-11). Крім того, прохання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 виклала і в окремому клопотанні від 4 травня 2020 року (а.с.36-39). Проте, суддя, залишаючи позовну заяву без руху з підстав несплати ОСОБА_1 судового збору, не звернув увагу на заяву ОСОБА_1 про застосування правил статті 8 Закону «Про судовий збір» та не розглянув її по суті. Отже, залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху ухвалою від 26 серпня 2020 року з вимогою сплатити судовий збір, без вирішення клопотання позивачки про звільнення її від сплати судового збору, не може вважатись законним та обґрунтованим. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 ухвалою від 17 вересня 2020 року, суддя виходив з того, що позивачка не виконала вимоги ухвали від 26 серпня 2020 року, тобто не сплатила судовий збір. При цьому в ухвалі зазначено, що повернення до суду копії ухвали з відділення поштового зв`язку без вручення адресату ОСОБА_1 , свідчить про ухилення позивачки від отримання процесуальних документів. Оскільки вимога щодо сплати судового збору, викладена в ухвалі від 26 серпня 2020 року, є передчасною, то не може вважатись законним та обґрунтованим і повернення позовної заяви у зв`язку з невиконанням цієї вимоги ухвалою від 17 вересня 2020 року Отже, ухвали судді від 26 серпня 2020 року та 17 вересня 2020 року підлягають скасуванню, як такі, що ухвалені з порушенням вимог процесуального законодавства. Вирішуючи питання про те, до якого суду першої інстанції підлягає направленню позовна заява, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до правил альтернативної підсудності (територіальної юрисдикції) за частиною 12 статті 28 ЦПК позови про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, можуть пред`являтися за місцем його виконання. Місце виконання рішення визначено статтею 24 Закону «Про виконавче провадження». Таким місцем є місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна. Отже, користуючись правом вибору (альтернативи), передбаченого статтею 28 ЦПК, ОСОБА_1 мала право звернутись до суду за зареєстрованим місцем свого проживання, місцем своєї роботи (у випадку звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника) або за місце знаходженням свого майна. ОСОБА_1 посилалась на те, що обрала підсудність справи за місцем роботи, де і проводиться стягнення боргу з її заробітної плати. З матеріалів справи вбачається, що позивачка перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , зареєстрованим місцезнаходженням якого за відомостями з Єдиного державного реєстру є АДРЕСА_1 , що знаходиться у Корабельному районі міста (а.с116-121). Підсудність справи не може визначатись місцезнаходженням будівлі ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якому позивачка безпосередньо працює ( АДРЕСА_2 , як то вважає ОСОБА_1 . Право вибору між судами, яким згідно із альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві, а не суду, що цілком узгоджується з пунктом 37 постанови №3 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1 березня 2013 року. Реалізувати право позивачки на обрання суду (із запропонованих законом) на стадії апеляційного розгляду в порядку письмового провадження не представляється можливим. Крім того, зазначивши в апеляційній скарзі про безпідставне направлення справи до Заводського районного суду м. Миколаєва, ОСОБА_1 не оскаржувала ухвалу судді Центрального районного суду м. Миколаєва про передачу справи на розгляд до Заводського районного суду м. Миколаєва. Тому скасування ухвали Центрального районного суду м.Миколаєва від 1 липня 2020 року виходить за межі апеляційного розгляду. За таких обставин, скасовуючи ухвали, постановлені суддею Заводського районного суду м. Миколаєва, про залишення позовної заяви без руху та про наступне повернення її позивачці, апеляційний суд вважає доцільним повернути справу до того ж суду, якому її було направлено іншим судом та який відповідає зареєстрованому місцю проживання ОСОБА_1 . Це не перешкоджає позивачці реалізувати право альтернативи, визначене статтею 28 ЦПК, та належно обрати той суд, який має розглядати справу по суті. Керуючись статтями 374, 375 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвали судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2020 року та від 17 вересня 2020 року скасувати. Матеріали позовної заяви ОСОБА_1 повернути до Заводського районного суду м. Миколаєва для вирішення питання про відкриття провадження у справі з дотриманням вимог статей 175,177, 185-187 ЦПК. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але в частині питання щодо повернення позовної заяви позивачеві може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: Н.О. Тищук Н.О.Шаманська --------------------------------- Повну постанову складено 12 листопада 2020року