Постанова 4807 № 20201/11

Дата документу 11.11.2020 Справа № 20201/11 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 20201/11 Провадження №22-ц/807/2990/20 Головуючий у 1 -й інстанції: Жукова О.Є. Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2020 року про заміну стягувача у виконавчому провадженні у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: В червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» звернулося до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з заявою про заміну сторони у виконавчому листі у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування заяви вказало, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2012 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором №11-5054-117К від 06 листопада 2007 року в сумі 1509117,92 грн та витрати на інформаційно технічнее забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн та судовий збір в сумі 3219 грн. Виконавчий лист по даній справі не перебуває на примусовому виконанні. 23 серпня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до п.п. 1.1. якого продавець Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» передає у власність покупцеві Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у Додатку №1 до цього Договору. Відповідно до Додатку №1 до Договору відступлення прав вимоги від 23 серпня 2019 року до правонаступника стягувача перейшло також право вимоги по Кредитному договору №11-5054-117К від 06 листопада 2007 року. Із урахуванням зазначеного, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» просило суд: Замінити стягувача Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» у виконавчому листі №2/808/11/2012, що виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя відносно ОСОБА_1 . Замінити стягувача Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» у виконавчому листі №2/808/11/2012, що виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя відносно ОСОБА_2 . Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2020 року замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» у виконавчих листах виданих Жовтневим районним судом м. Запоріжжя по цивільній справі № 2/808/11/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест». Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2020 року та ухвалити нову про відмову у задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчому листі. Апеляційна скарга мотивована тим, що до заяви про заміну стягувача у виконавчому листі не було долучено їх копії, а без дослідження виконавчого документа неможливо прийняти рішення про заміну стягувача, оскільки виконавчий лист містить відмітки державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, його повне або часткове виконання. Крім того, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» у зв`язку з тим, що з 12 січня 2016 року перебуває в стані припинення, не мав права укладати договір про відступлення права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансовій компанії «Гефест» в силу спеціального статусу Банку на момент укладання договору. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», ТОВ«Банк «Фінанси та Кредит», будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про отримання судової повістки ( с. 51-52) до апеляційного суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності осіб, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися в судове засідання, на підставі частини другої статті 372 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню . Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнає встановленими; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Задовольняючи заяву про заміну сторони у виконавчому листі, суд першої інстанції виходив з того, що звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту ст. 512,514 ЦК України та ст.15 Закону України «Про виконавче провадження». З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2012 року у справі № 2/808/11/2012 було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором 1 509117, 92 гривень, де 600000 гривень - сума ссудної заборгованості, 357738, 56 гривень - сума непогашених процентів, 551379,36 гривень сума непогашеної пені, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень та 3219 гривень судового збору.(т.1 а.с. 114-115). Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2012 року у цій справі залишено без змін. (т.1 а.с. 232-236). На виконання вказаного рішення було видано виконавчі листи. Згідно наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» Договору про відступлення прав вимоги від 23 серпня 2019 року, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та додатку до нього, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» перейшло право вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, зокрема право вимоги на ОСОБА_1 за кредитним договором № 11-5054-117В та ОСОБА_2 (т.2 а.с. 3-4) Відповідно до частин першої та другої, п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності замінити боржника або стягувача у виконачому листі до відкриття виконавчого провадження. Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); дарування (частина друга статті 718 ЦК України); факторингу (глава 73 ЦК України). За своєю суттю заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Аналогічного висновку дійшов Верховним Судом України у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 зазначено, що вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18) зазначено, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Крім того, норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило поведінки, а саме: замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин. Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України "Про виконавче провадження". Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним. У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 зроблено висновок, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. За наведених обставин та норм права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви ТОВ "ФК "Гефест" про заміну стягувача у виконавчих листах . Водночас, з матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2012 року у справі № 2/808/11/2012 було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором 1 509117, 92 гривень, де 600000 гривень - сума ссудної заборгованості, 357738, 56 гривень - сума непогашених процентів, 551379,36 гривень сума непогашеної пені, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень та 3219 гривень судового збору. Тобто, виконавчі листи були видані, в тому й числі, на стягнення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень та 3219 гривень судового збору. Задовольняючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про заміну стягувача у виконавчих листах, суд першої інстанції, на надав належної оцінки тому, що стягнення судового збору та витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи, не є предметом зобов`язальних відносин, так як права вимоги за ними не передавалося від первісного кредитора до нового кредитора, тобто зазначене не було предметом врегулювання за договором про відступлення права вимоги. Також суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що стягнення судового збору та витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи відповідно до статті 88 ЦПК України 2004 року розподіляється між сторонами залежно від результатів розгляду справи. Суд не звернув уваги на те, що сплата судових витрат не є зобов`язанням у розумінні положень статті 509 ЦК України. У зв`язку з цим апеляційний суд зазначає, що сплата судових витрат є невід`ємною частиною зобов`язань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором є безпідставними. Да аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 0808\1204\2012. Таким чином, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про заміну стягувача у виконавчих листах у зазначеній справі в частині стягнення судових витрат слід відмовити. Доводи апеляційної скарги про те, що Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» з 12 січня 2016 року перебуває в стані припинення, тому не мав права укладати договір про відступлення права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансовій компанії «Гефест» в силу спеціального статусу Банку на момент укладання договору, не заслуговує на увагу, оскільки у цій справі не встановлено, що договір про відступлення права вимоги, оспорюється або визнаний у встановленому порядку недійсним, тому суд має виходити з принципу правомірності цього правочину. Доводи апеляційної скарги, що Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» до заяви про заміну стягувача у виконавчому листі не було додано самих виконавчих листів, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки на правильність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, не впливає. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо заміни стягувача у виконавчих листах у справі № 2/808/11/2012 за винятком заміни стягувача у виконавчих листах про стягнення судового збору та витрат інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, а також звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Перевіривши в межах апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване рішення змінити з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, відмовивши ТОВ «Фінансовій компанії «Гефест» в задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчих листах у справі № 2/808/11/2012 в частині стягнення судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст.367, 368, 374,375, 376, 381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2020 року у цій справі змінити. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансовій компанії «Гефест» в задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчих листах виданих Жовтневим районним судом м. Запоріжжя по цивільній справі № 2/808/11/2012 в частині судових витрат. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 12 листопада 2020 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.