Постанова КЦС ВС № 726/557/16-ц

Постанова Іменем України 28 жовтня 2020 року м. Київ справа № 726/557/16-ц провадження № 61-9585св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ісар Оксана Ярославівна, відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , представник третьої особи- адвокат Тельнов Олександр Анатолійович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ісар Оксана Ярославівна, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 травня 2020 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Литвинюк І. М., та касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Тельнов Олександр Анатолійович, на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 25 лютого 2020 року у складі судді Проскурняка І. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 травня 2020 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Литвинюк І. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту та визнання права власності на спадкове майно. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Чернівецької обласної ради народних депутатів від 20 травня 1980 року № 340/10 «Про виділення ділянок під будівництво індивідуальних жилих будинків громадян с. Біла, що потерпіли від зсувів у 1979 році» ОСОБА_4 отримала земельну ділянку розміром 0,06 га у АДРЕСА_1 , в свою чергу, згідно вказаного рішення вона також отримала земельну ділянку розміром 0,06 га у 4 АДРЕСА_2 . Після отримання зазначених земельних ділянок було розпочато будівництво житлових будинків як її сім`єю, так і ОСОБА_4 , яка проживала разом з братом ОСОБА_5 , який був зареєстрований в спірному будинку. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 квітня 2012 року було встановлено факт наявності родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та встановлено факт їхнього спільного проживання за адресою: АДРЕСА_3 з 1980 року та визнано таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 . Вказувала, що в період з грудня 1993 до липня 2010 року ОСОБА_5 був одружений з ОСОБА_4. , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 . Вказувала, що її сім`я завжди йому допомагала в придбанні продуктів харчування, надання пральних послуг, послуг з прибирання, загалом допомога здійснювалась абсолютно у всьому, оскільки ОСОБА_5 мав інвалідність. 09 лютого 2015 року вона звернулася до Першої Чернівецької нотаріальної контори як спадкоємець 4 черги спадкування відповідно до статті 1264 ЦК України. 21 квітня 2015 року Перша Чернівецька державна нотаріальна контора надала відповідь, що ОСОБА_5 за життя склав заповіт, посвідчений 29 червня 2012 року, згідно з яким все своє майно заповів ОСОБА_2 . Зазначала, що заповіт, складений в червні 2012 року, є недійсним, оскільки за станом здоров`я ОСОБА_5 через хворобу не розумів значення своїх дій. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 та посвідчений 29 червня 2012 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. за реєстровим № 2413, та визнати за нею право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 . Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівців від 19 червня 2019 року клопотання представника третьої особи ОСОБА_3 адвоката Тельнова О. А. про залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, задоволено. Залучено ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Прийнято позовну заяву ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, та вирішено справу розглядати в одному провадженні. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 був хрещеним батьком ОСОБА_3 , сім`я якого завжди допомагала ОСОБА_5 , а саме: купували продукти харчування, надавали пральні послуги, послуги з прибирання, допомога здійснювалась у всьому. Зазначав, що 26 липня 2010 року ОСОБА_5 склав заповіт, який зареєстрований у Першій Чернівецькій державній нотаріальній конторі за № 4-2026, яким заповів все своє майно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори як спадкоємець за заповітом. 21 квітня 2015 року на адресу ОСОБА_3 з Першої Чернівецької державної нотаріальної контори був направлений лист, в якому зазначено, що ОСОБА_5 склав інший заповіт, посвідчений 29 червня 2012 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. за реєстровим № 2413, яким згідно із статтею 1254 ЦК України скасовано попередній заповіт, складений у 2010 році. Вважає, що заповіт, складений 29 червня 2012 року, є недійсним, оскільки за станом здоров`я ОСОБА_5 не розумів значення своїх дій, що підтверджується висновками судово-прихіатричного експерта № 61, в якому зазначено, що ОСОБА_5 при складанні та підписанні оскаржуваного заповіту 29 червня 2012 року виявляв ознаки загострення психічного захворювання у формі органічного галюцинозу, що позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, на час укладання та підписання заповіту волевиявлення ОСОБА_5 не відповідало його внутрішній волі. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 та посвідчений 29 червня 2012 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. за реєстровим № 2413. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 25 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано заповіт, складений ОСОБА_5 , посвідчений 29 червня 2012 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. за реєстровим № 2413, недійсним. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні позову представника ОСОБА_7 , який представляє інтереси третьої особи ОСОБА_3 , про визнання недійсним заповіту відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно із заповітом від 29 червня 2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2413, ОСОБА_5 все своє майно заповів ОСОБА_2 . Однак згідно з висновком судово-психіатричної експертизи на час укладання заповіту ОСОБА_5 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому вказаний заповіт є недійсним. При цьому ОСОБА_3 , звертаючись особисто до Першої чернівецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, мав змогу цікавитися спадковою справою, а виїзд його за кордон до Російської Федерації з урахуванням неодноразових відвідувань протягом 2014-2016 років України не перешкоджав йому повідомити про зміну свого місця перебування та/або надати відомості про адресу для листування. Оскільки ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 19 червня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі, це є підставою для відмови у позові. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 травня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_8 від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 від імені ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_9 від імені ОСОБА_2 задоволено. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 25 лютого 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту та розподіл судових витрат скасовано й ухвалено в цій частині нове. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання складеного ОСОБА_5 та посвідченого 29 червня 2012 року приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Козловою Н. В. за реєстровим номером 2413 заповіту недійсним відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обставин того, що вона дійсно проживала однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_5 понад п`ять років чи рішення суду про встановлення такого факту, отже вона є заінтересованою особою, тому оспорюваним заповітом її права не порушено. Суд першої інстанції, встановивши, що заповіт складений ОСОБА_5 29 червня 2012 року є недійсним на підставі статті 225 ЦК України, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 19 червня 2019 року, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Короткий зміст вимог касаційних скарг У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ісар О. Я., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Тельнов О. А., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 . Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2020 року відкрито касаційне провадження. У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи осіб, які подали касаційні скарги Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ісар О. Я.,мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вона не є заінтересованою особою. Суд не врахував той факт, що вона не ввійшла до кола спадкоємців відповідно до статті 1264 ЦК України, оскільки з`ясувалось про наявність заповіту. При цьому повідомлено про те, що вона не є спадкоємцем згідно із статтею 1241 ЦК України як особа, яка має обов`язкову частку у спадщині. Вважає, що апеляційний суд помилково послався на висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 13 лютого 2019 року у справі 726/77/16-ц, оскільки вона не була учасником справи та не могла надати докази. Посилається на те, що судове рішення підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Тельнов О. А., мотивована тим,що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичні обставини справи та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності, при цьому не зазначили дату, з якої цей строк необхідно обчислювати, та не врахували того, що він був працевлаштований у Російській Федерації. Зазначає, що порушення його права відбулося з прийняттям 14 травня 2019 року Чернівецьким апеляційним судом рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на майно в порядку спадкування, а точніше з моменту реєстрації цього майна 25 червня 2019 року. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 205/3257/15-ц (провадження № 61-31098св18). Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що касаційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 20 травня 1980 року № 340/10 ОСОБА_4 як особі, постраждалій від стихійного лиха, виділено земельну ділянку розміром 0,06 га для індивідуального будівництва у АДРЕСА_1 (а.с. 6, т. 1). Відповідно до довідки від 16 жовтня 1980 року ОСОБА_5 проживав по 4 АДРЕСА_4 , його сім`я складалася із сестри ОСОБА_4 (а.с. 7, т. 1). Згідно із свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 18 січня 1993 року ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 . Відповідно до свідоцтва про одруження серія НОМЕР_2 від 18 січня 1994 року № НОМЕР_3 ОСОБА_4. уклала шлюб з ОСОБА_5 , після чого змінила прізвище на « ОСОБА_4 » (а.с. 70, т. 1). Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 від 20 липня 2010 року ОСОБА_4. померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 71, т. 1). Згідно із випискою з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію від 31 липня 2010 року № 2663 ОСОБА_5 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що також підтверджується довідкою квартального комітету № 10 Органу самоорганізації населення Садгірського району м. Чернівці від 15 жовтня 2010 року № 0123 та копією паспорта серії громадянина України НОМЕР_5 (а.с. 7, 8, 10, т. 1). 26 липня 2010 року ОСОБА_5 склав заповіт, який зареєстрований державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори Назарчук Г. Я. за № 4-2026, в якому заповів все своє майно ОСОБА_3 (а.с. 49, т. 2). Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 квітня 2012 року у справі № 2-о-10/2012 встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та факт спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в збудованій будівлі за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 16, 17, т. 1). Відповідно до заповіту від 29 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. за № 2413, ОСОБА_5 усе своє майно заповів ОСОБА_2 (а.с. 37, т. 1). Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 28 листопада 2014 року № НОМЕР_6 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 11, т. 1). ОСОБА_2 оплатив ритуальні послуги та послуги з похованням ОСОБА_5 (а.с. 72-74, т. 1). Згідно з актом-характеристикою квартального комітету органу самоорганізації населення Садгірського району м. Чернівців від 05 лютого 2015 року № 0254 ОСОБА_1 з лютого 2008 року до вересня 2014 року фактично проживала за адресою АДРЕСА_3 , без реєстрації та разом з нею за вказаною адресою проживали ОСОБА_4. та ОСОБА_5 (а.с. 12, т. 1). Відповідно до інформаційної довідки із Спадкового реєстру від 09 лютого 2015 року № 39574137 після смерті ОСОБА_5 відкрито спадкову справу № 56857219 (а.с. 15, т. 1). Згідно із листом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори від 21 квітня 2015 року № 768/02-14 ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений 26 червня 2012 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. за реєстровим № 2413, за яким заповів належне йому все майно іншій особі (а.с. 13, т. 1). Відповідно до довідки Чернівецького комунального обласного бюро технічої інвентаризації від 24 грудня 2015 року № 3454 технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_5 виготовлений на замовлення ОСОБА_2 (а.с. 64-69, т. 1). Відповідно до довідки Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації від 24 грудня 2015 року № 3454 року інвентаризаційна вартість майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 24 грудня 2015 року становить 204 086,00 грн (а.с. 69, т. 1). Відповідно до листа Чернівецького обласного наркологічного диспансеру від 06 червня 2016 року № 221 ОСОБА_5 перебував на обліку в КМУ «Чернівецький обласний наркологічний диспансер» з 21 червня 2006 року (а.с. 87, т. 1). З листа Чернівецької обласної психіатричної лікарні від 03 червня 2016 року вбачається, що ОСОБА_5 з 1964 до 1991 року перебував на диспансерному обліку з діагнозом: інстерична психопатія з суїцидальними спробами і бродяжництвом, з 19 серпня 1991 року до 13 вересня 1991 року, з 25 липня 2006 року до 08 серпня 2006 року з діагнозом: розлади особистості та поведінки внаслідок зловживанням алкоголем, маячні включення, з 23 квітня по 26 квітня 2007 роки з діагнозом алкогольна енцефалопатія з полінейропатією, з 25 травня до 29 травня 2007 року з діагнозом стан відміни з делірієм; з 30 жовтня до 04 листопада 2009 року знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом церебральний атеросклероз ДЕ ІІ змішаного генезу (а.с. 90-95, 128-143, т. 1). Відповідно до медико-експертної справи № 635 ОСОБА_5 , 1951 року народження, йому встановлена І група інвалідності, відповідно до висновку про умови та характер праці зазначено, що потребує постійної сторонньої допомоги (а.с. 157-158, т. 1). Згідно із висновком судово-психіатричної експертизи від 25 січня 2017 року № 61, встановлено, що наявність психотичної симптоматики при психічному розладі у формі органічного галюцинозу з рецидивуючим перебігом, на який страждав підекспертний ОСОБА_5 , при укладенні та підписанні заповіту 29 червня 2012 року позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто 29 червня 2012 року на час укладання заповіту, підекспертний ОСОБА_5 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 222-227, т. 1). Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 18 травня 2016 року визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно у вигляді будинковолодіння у АДРЕСА_3 , до складу якого входять: житловий будинок літ. «А», загальною площею 65, 10 кв. м, у тому числі житловою -45, 70 кв. м, допоміжною площею - 19, 40 кв. м, літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», вбиральня літ. «Г», огорожа № 1, 2, яке залишилось після смерті заповідача ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишено без змін (а.с. 192-194 т. 2). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу. Касаційні скарги ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Ісар О. Я., та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Тельнов О. А., задоволенню не підлягають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до частин першої-третьої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Згідно з частиною першою статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу. Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Статтею 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до частини першої та другої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун. Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , дійшов правильного висновку про те, що остання не надала, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин того, що вона дійсно проживала однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_5 понад п`ять років чи рішення суду про встановлення такого факту, отже, що вона є заінтересованою особою. Недоведеність позивачем права на спадкування після смерті ОСОБА_5 як спадкоємця четвертої черги свідчить про відсутність факту порушення її прав оспорюваним заповітом. Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Судом встановлено, що 04 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про прийняття спадщини на підставі заповіту ОСОБА_5 від 26 липня 2010 року до Першої чернівецької державної нотаріальної контори (а.с. 43, т. 1). 21 квітня 2015 року Першою Чернівецькою державною нотаріальною конторою направлено Волошену В. В. на вказану ним адресу (1 АДРЕСА_6 ) листа № 769/02-14, де зазначено, що останній не може спадкувати за заповітом, посвідченим 26 липня 2010 року за реєстровим № 4-2026 після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки зазначений заповіт скасований на підставі заповіту від 29 червня 2012 року, складеного спадкодавцем на іншу особу та запропоновано у строк до 05 травня 2015 року проінформувати нотаріальну кантору щодо ставлення до зазначеного заповіту (а.с. 59, т. 1). Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що згідно із заповітом від 29 червня 2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2413, ОСОБА_5 все своє майно заповів ОСОБА_2 , проте висновком судово-психіатричної експертизи від 25 січня 2017 року № 61 встановлено, що на час укладання заповіту ОСОБА_5 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому вказаний заповіт є недійсним, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 . Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини. При цьому положення частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, а обов`язок доведення часу з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення її права, покладається на позивача. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). В судовому засіданні у суді першої інстанції представником відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_12 заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог, які заявлені ОСОБА_3 . Позовна давність застосовується лише до обґрунтованого позову. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що 04 грудня 2014 року ОСОБА_3 звертався особисто до Першої Чернівецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, мав змогу цікавитися спадковою справою, а виїзд за кордон до Російської Федерації з урахуванням неодноразових відвідувань протягом 2014-2016 років України не перешкоджав йому повідомити про зміну свого місця перебування та/або надати відомості про адресу для листування. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 19 червня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі, що є підставою для відмови у позові. Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що порушення його права відбулося з прийняттям 14 травня 2019 року Чернівецьким апеляційним судом рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на майно в порядку спадкування, а точніше з моменту реєстрації цього майна 25 червня 2019 року, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Посилання касаційної скарги ОСОБА_3 на те, що судами не враховано висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 205/3257/15-ц (провадження № 61-31098св18), є безпідставними, оскільки у зазначених справах та справі, яка переглядається, встановлені різні фактичні обставини. Інші доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ісар Оксана Ярославівна, та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Тельнов Олександр Анатолійович, залишити без задоволення. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 25 лютого 2020 року у не скасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк