Постанова КАС ВС № 200/318/20-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2020 року м. Київ справа № 200/318/20-а адміністративне провадження № К/9901/13904/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Білак М.В., суддів Губської О.А., Калашнікової О.В., розглянув у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д.) у справі №200/318/20-а за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання протиправними та скасування рішень суб`єкта владних повноважень. I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області ОСОБА_1 , який займає посаду державної служби категорії «Б» з оцінкою «негативна», затвердженого наказом Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року №257-то; - визнати протиправним та скасувати наказ Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року №257-то «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році» в частині затвердження висновків щодо результатів оцінювання службової діяльності начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області ОСОБА_1 з оцінкою «негативна». 2. 9 січня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом: зупинення дії наказу Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року №257-то «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році» в частині оцінювання результатів службової діяльності начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області ОСОБА_1 та заборони Держгеокадастру вчиняти будь-які дії на підставі наказу від 28 грудня 2019 року №257-то до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

3. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

4. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №200/318/20-а за його позовом до Держгеокадастру задоволено. Вжито заходи забезпечення адміністративного позову шляхом: зупинення дії наказу Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року №257-то «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році» в частині оцінювання результатів службової діяльності начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області ОСОБА_1 ; заборони Держгеокадастру вчиняти будь-які дії на підставі наказу від 28 грудня 2019 року №257-то до набрання законної сили відповідним судовим рішенням у справі №200/318/20-а.

5. У поданій касаційній скарзі Держгеокадастр із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 листопада 2018 Держгеокадастром видано наказ №133-го про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області. 7. 28 грудня 2019 року Держгеокадастром видано наказ №257-то «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році», відповідно до якого затверджено висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році.

8. Згідно з витягом з висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році, який затверджено наказом Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року №257-то, начальнику ГУ Держгеокадастру у Донецькій області ОСОБА_1 затверджено негативну оцінку результатів службової діяльності.

9. Позивач, вважаючи незаконними зазначене рішення відповідача, звернувся до суду з цим адміністративним позовом та з заявою про його забезпечення. III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

10. Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено однозначного факту неможливості/ускладнення відновлення прав позивача без застосування заходів забезпечення позову й очевидної протиправності оспорюваного наказу.

11. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, скасував його рішення та виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову є підставою для звільнення позивача, що істотно ускладнить (зробить неможливим) ефективний захист та поновлення порушених і оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки голова Держгеокадастру може видати наказ про звільнення позивача з роботи і останньому доведеться докласти значних зусиль та понести витрати для поновлення на роботі.

12. Також суд виходив з того, що є очевидність ознак протиправності висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році, який затверджено наказом Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року №257-то, за яким начальнику ГУ Держгеокадастру у Донецькій області ОСОБА_1 затверджено негативну оцінку результатів службової діяльності, та наказу Держгеокадастру №257-то «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році», відповідно до якого затверджено висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році». IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

13. Держгеокадастр у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає його рішення таким, що прийняте з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

14. Зазначає, що позивачем в апеляційній скарзі не наведено жодного аргументу, який міг би бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та прийняття нового рішення.

15. Відповідач звертає увагу, що був повідомлений про судове засідання 10 лютого 2020 року тільки 7 лютого 2020 року, що унеможливило прибуття представника останнього на судове засідання та/або організувати відеоконференцзв`язок. Держгеокадастр наголошує не лише на позбавленні його можливості взяти участь в судовому засіданні, а й у праві надати усний (письмовий) відзив на апеляційну скаргу.

16. Відповідач зазначає, що оскаржуване рішення суду не містить посилання на жодну норму матеріального права, з урахуванням якої можливо зробити висновок про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень і, тим паче, про очевидність такої протиправності.

17. Також автор касаційної скарги звертає увагу, що спірний наказ Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року №257-то «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році» був реалізований 8 січня 2020 року (за 1 календарний день до дати звернення позивача до суду і майже за місяць до оскарження позивачем ухвали суду про відмову у забезпеченні позову) шляхом видання наказу від 8 січня 2020 року №15-то «Про звільнення ОСОБА_1 », про що було відомо суду апеляційної інстанції.

18. Незважаючи на це, суд апеляційної інстанції все ж заборонив Держгеокадастру вчиняти будь-які дії на підставі його спірного наказу від 28 грудня 2019 року №257-то.

19. Відповідач вважає, що таке рішення суду апеляційної інстанції є абсолютно неактуальним і за своєю суттю не відповідає самій ідеї забезпечення позову. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

21. Положеннями статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

22. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

23. Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України (в редакції на час постановлення ухвали про забезпечення позову) позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

24. Підстави забезпечення позову, визначенні статтею 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

25. Крім того в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

26. Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

27. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

28. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

29. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

30. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

31. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.

32. Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, зокрема, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити (зробить неможливим) ефективний захист та поновлення порушених і оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки голова Держгеокадастру може видати наказ про звільнення позивача з роботи і йому доведеться докласти значних зусиль та понести витрати для поновлення на роботі. З такими твердженнями погодився суд апеляційної інстанції.

33. Верховний Суд зазначає, що наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини не є такими, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

34. Як правильно зазначено судом першої інстанції, захист та поновлення прав позивача, у випадку його звільнення (тобто реалізації спірного наказу від 28 грудня 2019 року №257-то), здійснюється шляхом звернення із відповідним позовом до суду, до того ж, без сплати судового збору, що не є надмірним чи неадекватним способом захисту порушеного права позивача.

35. У разі ж забезпечення позову з підстави, зокрема, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 150 КАС України, необхідно враховувати, що, по-перше: виходячи з конструкції зазначеної правової норми процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов`язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду.

36. Таке тлумачення зазначеної пункту 2 частини другої статті 150 КАС України зроблено в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19.

37. З огляду на зміст заяви про забезпечення позову, відсутні підстави стверджувати про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення відповідача, не встановлено таких ознак і судами попередніх інстанцій.

38. Констатація ж судом апеляційної інстанції факту очевидної протиправності висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році та наказу Держгеокадастру №257-то «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році» не ґрунтується на жодних висновках та не підтверджується жодними обставинами справи.

39. Крім того, логічними й такими, що заслуговують на увагу, є аргументи відповідача про те, що станом на день ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, спірний у цій справі наказ від 28 грудня 2019 року №257-то «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві у 2019 році» вже був реалізований шляхом видання наказу від 8 січня 2020 року №15-то «Про звільнення ОСОБА_1 », про що також зазначено у постанові суду апеляційної інстанції.

40. Зазначені обставини свідчить про те, що у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову та забезпечувати позов у спосіб, що просив позивач.

41. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

42. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

43. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 352, 356 КАС України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру задовольнити, постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі №200/318/20-а скасувати, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіМ.В. Білак О.А. Губська О.В. Калашнікова